У той же час Зулейха готувала себе не бути байдужою до цього чоловіка, який, за новим її розумінням шлюбу, приваблював дівчину фізично. А щодо кохання… Зрештою, контракт, який вони підпишуть у бюро одружень, не передбачає такої статті.

Але час минав. І Зулейха вже сама почала відчувати дискомфорт через неприродність їхніх стосунків. Хай там що, але така важлива пора в житті людини, як заручини, не могла проходити безбарвно і безцільно.

Коли до весілля залишався тиждень, заручені знову спустилися на берег моря. Був саме відплив, стрибаючи по камінню, вони дісталися краю великої скелі. Зулейха, яка, здавалося, захопилася спогляданням заходу, раптом похитнулася і мало не зірвалася. Юсуф спритним рухом обхопив її стан. Але майже відразу ж відпустив, ніби злякався, що зробив щось негідне.

— Пробачте, Зулейхо-ханим, але ви могли впасти, якби я вас не підхопив.

Зулейху так само пойняв страх. Вона поглянула на Юсуфа. У її величезних блискучих очах, здавалося, залишилися червоні відблиски заходу.

— За що пробачити?

— Просто… Через мене ви незручно…

Зулейха не зводила з нього очей:

— Але хіба для двох людей, які от-от одружаться, не природно так поводитися?

У дівчини аж подих перехопило — як це вона раптом зважилася на такий сміливий вчинок! Та, намагаючись бути серйозною, мовила далі:

— Можете поцілувати наречену, якщо хочете.

Цього разу похитнувся Юсуф. Уже нібито й звик був до американських дивацтв Зулейхи, яка навіть у цьому хотіла сама зробити перший крок, та все ж не повірив, що вона це серйозно. Проте Зулейха зараз говорила щиро. А тому, щоб розвіяти сумніви Юсуфа, вона якось дивно посміхнулася йому.

— Гадаю, нічого не станеться, якщо двоє заручених один раз поцілуються до весілля.

Юсуф, ніби побоюючись, що його все ще розігрують, потягнувся до дівчини вустами — приготувався ніби жартома поцілувати Зулейху в лоба.

Та смілива Зулейха не відступала: дівчина підставила нареченому для поцілунку вуста.

Перший поцілунок… Це здавна було найбільшою подією в житті молодої дівчини. Зулейха щиро вірила: цим своїм учинком вона протиставить себе всім старим традиціям, романтичному коханню, оспіваному в нікому не потрібних застарілих книжках. Цей поцілунок мав залишитися лише рухом губ, наслідуванням любовних сцен у кіно, знятих перед об’єктивами кінокамер у променях прожекторів. Але Зулейха не вбереглася — на диво солодким виявився цей поцілунок, збудивши щось досі незнане в дівочому серці і, ніби опираючись цій новій насолоді, вона відступила.

І зараз тут, у маленькому ліжку на «Ташуджу», під легке погойдування хвиль, які стихали в міру того як займалося сонце, вона снувала далі свої роздуми. І щораз чіткіші сумніви знов ятрили її душу.

Якби в ту хвилину через свої нав’язливі думки вона не втекла від насолоди, ніби від чогось ганебного, а дала волю почуттям, які часом вірніші, ніж розум, може, її життя зараз було б зовсім іншим?

Юсуф був чоловіком, не позбавленим позитивних рис. І якщо з ним добре попрацювати, то він міг би перетворитися на цілком іншу людину.

Зулейха як зараз пам’ятала всі подробиці того вечора в Ташуджу.

Юсуф, поцілувавши Зулейху, обійняв її за талію і підхопив на руки. Він то відсторонював її від себе і уважно роздивлявся, то ніжно пригортав і цілував очі, щоки.

І цей вчинок, можливо, безневинний, як сама молитва, якнайкраще виявляв його почуття. Він мав би підказати дівчині, що Юсуф кохатиме свою Зулейху понад усе на світі. Але дівчина з почуттям страху і хворобливої гордості раптом перейнялася підозрою, що з нею граються, як з дитям або котеням, завмерла на Юсуфових руках і зістрибнула на землю.

Дротик з браслета Зулейхи, що випадково вискочив у цю мить, уп’явся Юсуфові в сорочку і злегка розірвав її.

— Ну от, зараз ми напевно нічим не відрізняємося від Юсуфа та Зулейхи з легенди… Я до вас чіплялася і порвала сорочку. Ще мене й присоромлять за це вдома.

Але Юсуф серйозно сприйняв жартівливі слова Зулейхи.

— Та ні, що ви… ніхто й не помітить.

Ох, і чому цей Юсуф такий простакуватий і наївний?

Від цього спогаду Зулейха швидко перейшла до іншого: про подію, що сталася рівно за тиждень, — їхнє весілля. Зулейха довго наполягала, щоб вони оселилися в маєтку, і добилася таки свого.

Для себе вона вибрала велику кімнату, в якій зупинялася, коли приїздила сюди погостювати. Після невеликого ремонту, перефарбована в інший колір за наказом молодої господині, кімната набула досить приємного вигляду. Юсуфова спальня була в сусідній кімнаті. Свекруха здавалася задоволеною змінами в будинку. Але вона хоч убий не розуміла, для чого чоловікові з дружиною спати в різних спальнях, проте не наважувалася суперечити і тільки все приказувала: «Ми люди старі, де нам зрозуміти». Вони добре ладили одна з одною. Зулейха відповідала тим же тоном: «Не хвилюйтеся, ханим, поки ми не спимо, весь час будемо разом. Тоді що такого в тому, що ми порізно спимо? До того ж я хроплю. Заважатиму Юсуф-бею». А одного дня навіть сказала:

— Ви жінка, яка брала участь у Війні за незалежність. Ви маєте знати їй ціну.

— Та що ти, доню, таке верзеш! Чоловік і жінка — то одна спілка. Яка тут незалежність?

Зулейха згадала, якими великими очима дивилася тоді на неї Енісе-ханим. А вона, нічого не відповівши, тільки погладила стареньку по плечу.

Кінець кінцем весільну церемонію теж багато в чому спростили. Вона стала не схожа ні на один з раніше запропонованих варіантів. Юсуфу довелося змиритися з бажанням Зулейхи, а приводом стало те, що її батько хворий.

Після офіційної церемонії в бюро одружень молодята приймали гостей у будинку нареченої в Силіфке, а потім, надвечір, усі вирушили машиною до маєтку.

Не перешкоджала Зулейха й бажанню свекрухи досхочу нагодувати і напоїти весільним частуванням жителів Гьольюзю, а пізніше вночі — насолодитися смолоскиповою ходою та музикою в саду.

Зулейха накинула поверх весільної сукні манто і на якийсь час разом із чоловіком зникла в натовпі. Зараз у такому оточенні вона почувалася справжньою принцесою, яка зволила вийти до своїх підданих, і потайки цим пишалася.

Нарешті настала північ, для тутешніх година пізня. Свекруха й зовиці, трохи посидівши з молодятами на балконі, пішли спати, і Зулейха з чоловіком залишились удвох.

— Ви не застудитеся?

Зулейха відчула, що ці слова були лише прологом, і швидко встала.

— Ви маєте рацію, хоча повітря й не холодне, але як-не-як уже зима. Ви ходіть до своєї кімнати… З вашого дозволу, я перевдягнуся…

— Зулейхо-ханим, я хочу у вас…

Зулейха розсміялася, щоб не дати йому договорити:

— Зауважу вам, що після весілля немає більше ніякої Зулейхи-ханим. Ви мусите тепер називати мене просто Зулейха.

Сказавши це, Зулейха швидко вийшла і залишила Юсуфа самого.

Зулейха й зараз картала себе, згадуючи свою сміливість і безумство тієї ночі. У голові в неї билась єдина думка: тільки б не стати схожою на інших наречених, на тих безпорадних дівчат, якими силоміць, практично ґвалтовно оволодіває володар-чоловік! Авжеж, вона відчувала справжню відразу до всіх цих сцен, до пустопорожніх і вульгарних слів, які злітають з уст такими ночами. До вдаваної манірності й ніяковості, до принизливих благань, що, як на неї, неприйнятні для сучасної людини, не позбавленої розуму і гідності.

Вона неодмінно мусила щось зробити, аби тільки не дозволити Юсуфові втягнути її у всю цю жалюгідну комедію. Єдиний вихід вона бачила в тому, щоб несподівано з’явитись у нього в кімнаті і якомога розв’язніше сказати: «Я прийшла». Адже ще раніше вона наперекір усім цим допотопним примітивним звичаям тоном наказу запросто сказала йому «ми одружимося», «ви мене поцілуєте». Жодним іншим способом вона не могла продемонструвати йому свою зверхність. А раптом такий її вчинок здасться цьому обмеженому простаку-провінціалу безстидством?

Поки Зулейха переодягалася в своїй кімнаті, нею аж тіпало від хвилювання. Змивши косметику, дівчина сіла перед люстром і нафарбувала губи яскраво-червоною помадою. Поверх нічної сорочки вона накинула на голі плечі легку шаль. Усе. Тепер Зулейха була готова для сцени, яку збиралася розіграти.