На третій день Перла прийшла без попередження, чай із печивом і Карлітос, Флора скористалася нагодою, щоб сказати Перлі віч-на-віч: так не може тривати далі, сеньйорі Матильді треба розважитися, вона цілими днями сидить у чотирьох стінах, я нічого не розумію, сеньйорито Перло, кажу це вам, хоча мені й не личить; а Перла посміхається їй у комірчині: авжеж, дорогенька, я знаю, ти дуже любиш Матильду та Карлітоса, думаю, вона почувається пригніченою через відсутність Хермана, а Флора похнюплено править своєї: сеньйорі треба розважитися, кажу це вам, хоч мені й не личить. Чай і звичні балачки, ніщо в поводженні Перли не наводить на підозри, але звідки тоді Міло взнав, неможливо уявити, щоб матір Реканаті знала й так довго мовчала, навіть заради втіхи дочекатися Хермана й викласти йому все, заприсягнувшись іменем Христа чи ще чимось: вона ошукала тебе, аби ти пошлюбився з нею — саме так сказала б ця відьма, і Херман падає з небес на грішну землю: цього не може бути, не може бути. Ні, може, і тепер у неї не залишається навіть певності, що все це їй не наснилося, що досить наблизитися до вікна, але тільки не в присутності Перли, ще чашечку чаю, завтра ми підемо в кіно, обіцяю, тільки заїдь по мене, не знаю, що це зі мною в останні дні, краще заїдь, і ми поїдемо в кіно, вікно осьде, поруч із кріслом, але тільки не в присутності Перли, дочекатися, коли Перла піде, а тоді Міло на розі, спокійно стоїть собі, притулившись до стіни, мовби чекає на автобус — чорна куртка та біла нашийна хустинка. А тоді знову нікого до наступної появи Міло.

На п’ятий день вона завважила, що той іде за Флорою — дівчина саме вийшла до крамниці, — і все обернулося на майбутнє, мовби недочитані сторінки роману, який лежав долілиць на софі; щось уже написане, але таке, що його вже не треба було читати, бо все сталося ще до читання, ще до того, як це мало відбутися в книжці. Вона бачила, як вони повертаються, розмовляючи між собою, лице у Флори якесь збентежене й начеб недовірливе, вона прощається на розі й швидко перетинає вулицю. Перла приїхала по неї на машині, Міло не було, як не було його й тоді, коли вона повернулася пізно ввечері, проте вранці вона помітила, що він чекає на Флору, яка йшла на ринок, цього разу він підійшов просто до неї, і Флора простягнула йому руку, вони сміялися, і він узяв у неї кошик, а потім уже ніс його з овочами та фруктами й провів Флору до дверей; через виступ балкона Матильда не могла бачити їх на тротуарі, але Флора довго не з’являлася, вони ще гомоніли якийсь час перед дверима. Наступного дня, йдучи за покупками, Флора прихопила з собою Карлітоса, і Матильда бачила, як вони сміються втрьох, і Міло гладить Карлітоса по голові, а повернувся Карлітос із ганчір’яним левом і сказав, що це подарунок Флориного нареченого. У тебе є наречений, Флоро? — вони були самі у вітальні. Не знаю, сеньйоро, він такий симпатичний, ми зустрілися випадково, він провів мене, коли я йшла за покупками, і він такий добрий з Карлітосом, ви ж не проти, сеньйоро, еге ж? Сказати їй: ні, не проти, це ваша справа, але добре пильнуй, ти ж іще зовсім молоденька, а Флора, опустивши очі: звісно, сеньйоро, він лише проводжає мене, і ми розмовляємо, у нього свій ресторан в Альмарго, а звати його Симоном. А в Карлітоса журнал із картинками, мені його купив Симон, мамо, він Флорин наречений.

Херман зателефонував із Сальти, сказав, що повернеться днів за десять, мої любі, у мене все гаразд. У тлумачному словнику сказано: «Двошлюбність — шлюб, узятий вдруге тим із подружжя, хто овдовів». Ішлося про чоловіка, пошлюбленого з двома жінками, або жінку, пошлюблену з двома чоловіками. А ще там містилося тлумачення двошлюбності згідно з канонічним правом як шлюбу, укладеного з жінкою, котра втратила цнотливість, займалася проституцією або якщо перший шлюб було визнано нечинним. А ще двошлюбність трактувалася як друге одруження за життя першого чоловіка або дружини. Вона розкрила словник, сама не знаючи, навіщо, наче це могло щось змінити, хоча знала, що змінити вже нічого не можна, не можна вийти на вулицю й поговорити з Міло, не можна визирнути у вікно й покликати його одним порухом руки, не можна сказати Флорі, що Симон — ніякий не Симон, не можна забрати в Карлітоса ганчір’яного лева та журнал, не можна зізнатися в усьому Перлі, а залишається тільки стояти отак і дивитися на нього, знаючи, що кинута на софі книжка дописана до останнього слова, що нічого не можна змінити, хоч читай її, хоч не читай, хоч спали або закинь у найвіддаленіший закуток бібліотеки Хермана. Десять днів, і все, — Херман повернеться до свого офісу та своїх друзів, і матір Реканаті або Чоло, чи будь-хто з приятелів Міло, хто дав йому адресу цього дому: мені треба поговорити з тобою, Хермане, справа серйозна, друже, і все спливе одне по одному, але спершу Флора із зашарілими щічками: сеньйоро, ви не проти, якщо Симон зайде на хвильку сьогодні ввечері випити зі мною по філіжанці кави на кухні? Авжеж, не проти, хіба вона може бути проти, якщо зі світлом і на хвильку, Флора має повне право приймати його на кухні та пригощати кавою, як і Карлітос спуститися вниз і бавитися з Симоном, котрий приніс йому каченя на мотузці, яке може рухатися. Залишатися нагорі й почути стукіт у двері, Карлітос прийшов із каченям: Симон сказав мені, що він за «Рівер», яка прикрість, мамо, я за «СанЛоренсо», поглянь, що Симон мені подарував, він може ходити, бачиш, мамо, наче справжнє каченя, це подарунок Симона, Флориного нареченого, чого б тобі не спуститися й не познайомитися з ним?

Тепер вона могла визирати у вікно, нехтуючи марудні й марні запобіжні заходи; Міло вже не стояв під деревом, він приходив щодня о п’ятій і півгодини сидів із Флорою та майже завжди з Карлітосом, часом Карлітос піднімався до матері раніше, ніж той ішов, і Матильда розуміла, що за ті кілька хвилин, коли вони залишаються самі, готується те, що має статися, те, що вже відбувалося тут, як у тому кинутому на софі романі; це готувалося на кухні, в чиємусь домі, власне, в будь-чиєму — чи то матері Реканаті, чи то Чоло; минуло вже вісім днів, і Херман зателефонував із Кордови, запевнив, що невдовзі повернеться, сказав, що привезе Карлітосу медяників, а на Матильду чекає сюрприз: він візьме п’ятиденну відпустку й вони зможуть утішатися дозвіллям, ходити по ресторанах, поїздити верхи в Мансанаресі. Ввечері вона зателефонувала до Перли, просто, щоб почути її голос, а за годину повісити слухавку, бо Перла вже починала здогадуватися, що тут щось не так, що з Матильдою щось коїться, тобі варто піти до психолога Грасіели, ти якась дивна, Матильдо, послухай мене. Коли повісила слухавку, не мала навіть сил наблизитися до вікна, знала, що сьогодні це вже зайве, вона не побачить Міло на тьмяному розі. Спустилася до кухні, щоб побути з Карлітосом, поки Флора годувала його вечерею, чула, як хлопчик вередував через суп, а Флора глипала на неї, сподіваючись, що вона втрутиться й принаймні допоможе покласти його до ліжка, бо Карлітос опирався, він хотів залишитись у вітальні, щоб бавитися з каченям і дивитися телевізор. Увесь перший поверх був наче іншою територією; вона не розуміла, чому Херман так наполягав, аби спальня Карлітоса була поряд із вітальнею, так далеко від їхньої нагорі, однак Херман не терпів уранішнього гамору, коли Флора виряджала Карлітоса до школи, а Карлітос галасував або співав; вона поцілувала його на порозі спальні й повернулася до кухні, хоча не мала там ніяких справ, глянула на двері Флориної кімнати, підійшла, взялася за клямку й трохи їх прочинила — уздріла ліжко, шафу, обклеєну знімками різних рок-музикантів і Мерседес Соси [31], їй здалося, що Флора вийшла зі спальні Карлітоса, й вона рвучко зачинила двері та втупилася в холодильник. Я приготую ваші улюблені гриби, сеньйоро Матильдо, й принесу вечерю до вас нагору за півгодини, тож вам не доведеться більше виходити, я ще маю для вас смачний десерт із шматочків підсолодженого гарбуза, як готують у моєму селі, сеньйоро Матильдо.

Світло над сходами ледь блимало, але сходинок мало й до того ж вони широкі, тож вона піднімалася, майже не дивлячись під ноги; з-під нещільно причинених дверей спальні пробивалась яскрава смужка й відсвічувалася на начищеній до блиску площадці сходів. Уже кілька днів вона їла за столиком біля вікна, вітальня внизу здавалася надто помпезною без Хермана, на таці поміщалося все, а Флора така прудка, їй начеб подобалося, що тепер, коли сеньйор у від’їзді, сеньйора Матильда їсть нагорі; Флора залишалася з нею, і вони якийсь час теревенили про те та се, Матильда воліла б, аби Флора їла разом із нею, але Карлітос розповість Херманові, а той почне читати їй мораль, мовляв, повинні бути дистанція та повага, Флора теж боялася, адже врешті-решт Карлітос завжди про все дізнається й розповідає Херманові. Та й про що зараз гомоніти з Флорою, коли залишається тільки одне — розшукати пляшку, яку вона заховала за книгами, й перехилити півсклянки віскі, задихнутися, а тоді налити знову й випити майже біля вікна, розчахнутого в ніч, у порожнечу, де нічого не відбудеться, де навіть не з’явиться тінь під деревом, не зажевріє вогник сигарети, що здійматиметься й опускатиметься, ніби подаючи незбагненний, але такий очевидний сигнал.