А потім значно гучніше:

— Хронопе, не годиться так переводити зубну пасту!!!

Три хронопи й один фам єднаються на ґрунті спелеології, аби знайти підземні ключі одного джерела. Коли вони дістаються до входу в печеру, один хроноп, підтримуваний іншими, спускається униз, примоцувавши до спини пакунок зі своїми улюбленими канапками (із сиром). Два хронопи-лебідчики поволеньки його опускають, а фам записує у грубий зошит подробиці експедиції. Невдовзі від хронопа надходить перша вістка: він розлючений, бо вони помилилися і поклали йому канапки із шинкою. Він смикає за мотузку і вимагає, щоб його підняли. Хронопи-лебідчики стурбовано радяться, а фам розпрямляється на весь свій жахливий зріст і каже «НІ» з такою люттю, що хронопи, відпустивши мотузку, кидаються його заспокоїти. Саме цим вони й займаються, коли надходить ще один сигнал, позаяк хроноп гепнувся якраз на джерельні ключі й повідомляє звідти, що все погано: захлинаючись прокльонами й слізьми, він сповіщає, що всі канапки — із шинкою, що скільки він їх не перебирає, серед канапок із шинкою немає жодної із сиром.

Хронопи майже ніколи не мають дітей, та коли вони їх мають, то втрачають голову і діється щось надзвичайне. Наприклад, народжується в хронопа син, і його охоплює захват, він впевнений, що його дитина є уловлювачем краси, а її венами тече вся хімія з розкиданими там і сям острівцями, які є оазами красних мистецтв, поезії та міського благоустрою. Тож цей хроноп, побачивши своє чадо, не може не вклонитися йому низенько і не сказати слова благоговійного пошанівку.

А син, певна річ, затято його ненавидить. Коли він досягає шкільного віку, батько записує його до першого класу початкової школи, і малий хроноп почувається щасливим серед інших маленьких хронопів, фамів і надійок. Але що ближче полудень, то більше він хнюпиться, позаяк знає: біля виході зі школи на нього чекатиме батько, який, побачивши його, здійме руки і казатиме всяке-різне, а саме:

— Добрий мобрий хронопе хронопе, найкращий, найдоросліший, найрум’яніший, найохайніший, найпоштивіший і найстаранніший з дітей!

Через це малі фами й надійки, стоячи на краю тротуару, корчаться від сміху, а малий хроноп уперто ненавидить свого батька і врешті-решт між першим причастям і службою у війську обов’язково викине йому якомусь коника. Але хронопи не беруть цього близько до серця, бо вони також ненавиділи своїх батьків, і навіть може здатися, що ця ненависть є іншим ім’ям свободи або безмірності світу.

Фам і хроноп, великі друзі, йдуть разом на пошту, аби відправити листи своїм дружинам, які завдяки старанням компанії «Томас Кук і син» подорожують Норвегією. Фам акуратно наклеює свої марки, легенько постукуючи по них зверху, аби вони добре приклеїлися, а от хроноп видає жахливий зойк, перелякавши цим службовців, і в страшному гніві заявляє, що зображення на марках бридкі та незугарні, тож він нізащо на світі не спаскудить свої вияви подружньої любові таким убозтвом. Фам почувається ні в сих ні в тих, бо він вже наклеїв свої марки, та позаяк він добрий друг хронопа, то хоче з ним солідаризуватися і насмілюється сказати, що малюнок на марці за двадцять сентаво і справді є радше вульгарним і посереднім, але та, що за песо, має барву осаду у вистояному вині. Але ніщо не заспокоює хронопа, який розмахує своїм листом і на чому світ кляне поштових службовців, які ошелешено на нього витріщаються. Надходить поштмейстер, і не минає й двадцяти секунд, як хроноп опиняється на вулиці — з листом в руці та каменем на душі. Фам, який нишком кинув свого листа в поштову скриньку, підходить, аби його втішити, і каже:

— На щастя, наші дружини подорожують разом: я у своєму листі написав, що з тобою все гаразд, отже твоя жінка довідається про це від моєї.

Одна надійка з Рамос-Мехії та її сестра з В’єдми обмінялися такими телеграмами:

ТИ ЗАБУЛА КАНАРКОВУ СЕПІЮ. ДУРЕПА. ІНЕС.

САМА ТИ ДУРЕПА. ЕММА.

Три телеграми хронопів:

НЕСПОДІВАНО ПОМИЛИВСЯ ПОЇЗДОМ ЗАМІСТЬ 7:12 СІВ У 8:24 ПЕРЕБУВАЮ В ДИВНОМУ МІСЦІ. НЕДОБРІ ЛЮДИ РАХУЮТЬ МАРКИ. ЯКАСЬ ЗЛОВІСНА МІСЦИНА. СУМНІВАЮСЬ, ЩО ТЕЛЕГРАМУ ПРИЙМУТЬ. СКОРІШ ЗА ВСЕ, Я ЗАХВОРІЮ. Я ТОБІ КАЗАВ, ЩО ТРЕБА ВЗЯТИ ЗІ СОБОЮ ГРІЛКУ. ДУЖЕ ПРИГНІЧЕНИЙ СИДЖУ НА СХОДАХ ЧЕКАЮ ПОЇЗДА НАЗАД. АРТУРО.

НІ. ЧОТИРИ ПЕСО ШІСТДЕСЯТ АБО НІЧОГО. ЯКЩО ТОБІ СПУСТЯТЬ ЦІНУ, КУПИ ДВІ ПАРИ, ОДНУ ОДНОБАРВНУ, А ІНШУ В СМУЖКУ.

Я ЗАСТАВ ТІТКУ ЕСТЕР В СЛЬОЗАХ, ЗАХВОРІЛА ЧЕРЕПАХА. СХОЖЕ, ОТРУЙНИЙ КОРІНЧИК ЧИ ЗІПСУТИЙ СИР. ЧЕРЕПАХИ ДЕЛІКАТНІ ТВАРИНИ. ТРОХИ ДУРНІ, НЕ РОЗРІЗНЯЮТЬ. ЯК ЖАЛЬ.

Хроноп, який бреде пустелею, стрічає лева, і відбувається такий діалог:

Лев: Я тебе з’їм.

Хроноп (страшенно пригнічений, але з гідністю): Ну і нехай.

Лев: Тільки не це. Не корч із себе мученика. Або ридай, або бийся — одне з двох. Бо так я не зможу тебе з’їсти. Ну ж бо, я чекаю. Чого ти мовчиш?

Хроноп мовчить, і лев торопіє, аж тут йому до голови приходить ідея.

Лев: Добре, що я загнав у передню лапу кольку, яка мені дуже докучає. Витягни її, і я тебе помилую.

Хроноп витягає йому скалку, і лев йде собі геть, знехотя пробурчавши:

— Дякую, Андрокле[11].

Кондор, як грім з ясного неба, падає на хронопа, який прогулюється Тіноґастою, і, приперши до гранітної стіни, бундючно каже:

Кондор: Ну-бо, скажи, що я негарний.

Хроноп: Ви найгарніший з птахів, яких мені довелося бачити.

Кондор: Цього мало.

Хроноп: Ви гарніший, ніж райський птах.

Кондор: Ну-бо, скажи, що я невисоко літаю.

Хроноп: Ви літаєте на запаморочливих висотах, ви цілком надзвуковий і стратосферний.

Кондор: Ну-бо, скажи, що я погано пахну.

Хроноп: Ви пахнете краще, ніж цілий літр одеколону «Жан-Марі Фаріна».

Кондор: Що за мерзенний тип. Не лишає жодної шпарки, куди б його цюкнути.

Хроноп здибує серед полів одиноку квітку. Спочатку він хоче її зірвати,

але йому спадає на думку, що це зайва жорстокість,

і він стає біля неї навколішки і весело з квіткою бавиться: гладить її пелюстки, дмухає, аби вона гойдалася, дзижчить, як бджола, вдихає її пахощі й нарешті влягається під квіткою й засинає, огорнутий безмірним спокоєм.

І квітка думає: «Він — наче квітка».

Фам походжає лісом і, хоча й не потребує дров, захланно позирає на дерева. Деревам дуже страшно, бо вони знають звичаї фамів і бояться найгіршого. Серед них є красень евкаліпт, і фам, уздрівши його, радісно скрикує і танцює тропака й півторака довкола стривоженого евкаліпта, приказуючи:

— Антисептичне листя, здорова зима, повна гігієна.

Він витягає сокиру й, ані трохи не вагаючись, вганяє її евкаліпту в живіт. Смертельно поранений евкаліпт стогне, й інші дерева чують слова, які він каже поміж зітхань:

— Подумати лишень, цей йолоп мав купити пастилки Вальда, та й тільки всього.

Так склалося, що черепахи, ясна річ, є великими шанувальницями швидкості.

Надійки це знають і їм до цього байдуже.

Фами це знають і кепкують.

Хронопи це знають і щоразу, зустрівши черепаху, витягають коробку кольорової крейди і на круглій дошці черепахового панцира малюють ластівку.