Натомість хронопи, ці нехлюйські та флегматичні створіння, пускають їх вільно шастати по хаті з веселим вереском, і коли один з них пробігає мимо, ніжно гладять його по голівці та кажуть: «Не забийся», а ще: «Вважай на сходах». Саме тому в домівках фамів лад і спокій, тоді як у хронопів страшний гармидер і раз у раз ляскають двері. Сусіди постійно нарікають на хронопів, а фами розуміюче кивають головами і йдуть глянути, чи всі наліпки на своїх місцях.

В одного фама був настінний годинник, і він щотижня З ПРЕВЕЛИКОЮ ОБЕРЕЖНІСТЮ його заводив. Нагодився хроноп і, побачивши це, розреготався, пішов додому і придумав годинник-артишок, або карчох, про який так чи сяк можна і треба розповісти.

Годинник-артишок цього хронопа — це здоровецький карчох, стебло якого встромлене в дірку в стіні. Незліченні листки артишока показують поточний час і всі решта години, тож варто лише хронопу відірвати один листок — і він вже знає котра година. Позаяк він відриває їх зліва направо, листок завжди показує точний час, і кожного дня хроноп починає відривати листки по новому колу. Коли він доходить до серцевини, час вимірювати вже не можна, і в безконечній бузковості осердя хроноп знаходить величезну втіху — тоді він їсть його, приправивши олією, оцтом і сіллю, а в дірку встромляє новий годинник.

Із певними зусиллями одному хронопу вдалося розробити життєметр. Щось середнє між термометром і топометром, картотекою і currículum vitae.

Отож, хроноп приймав у себе вдома фама, надійку і викладача філології. Застосувавши свої відкриття, він встановив, що фам є інфра-життям, надійка пара-життям, а викладач філології — інтер-життям. Що стосується самого хронопа, то він легковажно зарахував себе до супер-життя, але радше в поетичному сенсі, ніж направду.

За обідом цей хроноп із задоволенням слухав розмови своїх гостей, бо всі думали, що ведуть мову про одне і те саме, однак це було не так. Інтер-життя оперувало такими абстракціями, як дух і свідомість, у що пара-життя вслухалось, як у шелест дощу, — непросте завдання. Інфра-життя, ясна річ, щомиті просило передати йому тертого сиру, а супер-життя розрізало курку на шматки в сорок два прийоми, за методом Стенлі Фітціммонса. Після десерту життя розкланювалися та йшли у своїх справах, а на столі лишалися лише розкидані шматочки смерті.

Один фам живе заможно і має служницю. Цей фам, скориставшись раз носовичком, викидає його у кошик для сміття. Користається наступним і кидає його у кошик. Так він кидає до кошика усі використані носовички. Коли вони закінчуються, він купує нову коробку.

Служниця витягає носовички і лишає їх собі. Позаяк її дуже дивує поведінка фама, одного дня вона, не в змозі стриматися, запитує його, чи справді носовички для того, щоб їх викидати.

— От дурепа! — каже фам. — Не треба було питати. Віднині ти пратимеш мої носовички, а я заощаджу гроші.

Фами відкрили фабрику з виробництва шлангів і взяли на роботу багацько хронопів для змотування і складування. Щойно хронопи опинилися на місці, їх охопила величезна радість. Там були зелені, червоні, сині, жовті та фіолетові шланги. Були вони прозорі і при їх випробовуванні було видно, як по них біжить вода з усіма бульбашками, а іноді й захоплена зненацька комаха. Хронопи здійняли шарварок і замість працювати хотіли танцювати тропака й півторака. Фами розлютилися й одразу застосували пункти 21, 22 і 23 правил внутрішнього розпорядку. Аби таке вже не повторилося.

Позаяк фами страшні ґави, хронопи дочекалися слушного моменту і по самісіньку зав’язку наладували вантажівку шлангами. Коли вони стрічали дівчинку, то відрізали шматок синього шланга і дарували його дівчинці, аби вона могла на ньому стрибати. І таким робом на кожному розі з’явилися пречудові прозорі сині бульбашки із дівчинкою всередині, що була схожа на білочку у клітці. Батькам дівчинки хотілося відібрати в неї шланг, аби полити сад, але виявилося, що хитрі хронопи попроколювали їх, тож вода бризкала з них навсібіч і вони ні на що не годилися. Врешті батьки стомлювалися, а дівчинка йшла на ріг вулиці і знай собі стрибала.

Жовтими шлангами хронопи прикрасили різні пам’ятники, а зелені розставили посеред розарію як пастки африканського штибу, аби побачити, як у них одна по одній потраплятимуть надійки. Довкола надійок, які втрапили в пастки, хронопи танцювали тропака й півторака, а надійки докоряли їм за це такими словами:

— Хронопи — звірі, варвари. Дикуни!

Хронопи, які не бажали надійкам нічого лихого, допомагали їм підвестися і дарували їм шматки червоного шланга. Таким робом надійки могли йти додому і сповнити своє найзаповітніше бажання: полити зелені сади за допомогою червоних шлангів.

Фами закрили фабрику і влаштували банкет, на якому було повно похоронних промов та офіціантів, які подавали рибу серед важких зітхань. Вони не запросили жодного хронопа і лише тих надійок, які не втрапили у пастки в розарії, бо інші залишили собі шматки шлангів, тож на цих надійок фами гнівались.

Фами здатні на дуже широкі жести. Наприклад, коли фам здибує бідну надійку, яка впала з кокосової пальми, він садовить її у свій автомобіль, відвозить додому, годує і розважає, доки надійка не відновить сили і не наважиться знову вилізти на кокосову пальму. Після цього жесту фам почувається дуже добрим, він і справді дуже добрий, от тільки йому не спадає на думку, що через кілька днів надійка знову впаде з кокосової пальми. Тож поки надійка знову лежить під кокосовою пальмою, цей фам у своєму клубі почувається дуже шляхетним і думає про те, як він допоміг бідній надійці, коли знайшов її під пальмою.

Хронопи не є великодушними з принципу. Вони проходять мимо найзворушливіших речей, наприклад, повз бідну надійку, яка не вміє зашнурувати черевика і скімлить, сидячи на бровці тротуару. Ці хронопи навіть не дивляться на надійку, вони дуже заклопотані: стежать поглядом за павутинкою. З такими створіннями не можна займатися благодійністю системно, тому доброчинними організаціями завжди керують фами, а бібліотекаркою є надійка. На своїх посадах фами дуже допомагають хронопам, яким на все начхати.

Коли хронопи співають свої улюблені пісні, то впадають у таке самозабуття, що часто потрапляють під колеса вантажівки чи велосипеда, падають з вікна і гублять те, що мали в кишенях, і навіть лік дням.

Коли хроноп співає, надійки і фами сходяться, аби його послухати, хоча не дуже розуміють його захвату і загалом так виглядає, що вони дещо шоковані. Стоячи в центрі кола, хроноп здіймає свої рученята догори, наче тримає в них сонце, наче небо є тацею, а сонце — головою Івана Хрестителя, тож пісня хронопа є оголеною Саломе, яка танцює для фамів і надійок, які стоять там, роззявивши роти і запитуючи себе: чи це пасує, а що, як нагодиться панотець. Та позаяк насправді вони добрі (фами добрі, а надійки дурненькі), то врешті плескають хронопу, який приходить до тями, перелякано дивиться довкіл і також починає плескати, бідолаха.

Маленький хроноп шукав ключа від вхідних дверей на нічному столику, нічний столик — у спальні, спальню — в домі, дім — на вулиці. Тут і зостановився хроноп, бо щоб вийти на вулицю, йому потрібен був ключ від дверей.

Один фам виявив, що доброчесність є круглим мікробом з безліччю лапок. Він одразу ж дав випити добрячу ложку доброчесності своїй тещі. Результат виявився жахливим: ця пані відтоді не робила дошкульних зауважень, заснувала клуб захисту заблудлих альпіністів і неповні два місяці поводила себе так, що вади її доньки, досі непомітні, вийшли на перший план, на превелике здивування враженого фама. Йому не залишалося нічого іншого, як дати ложку доброчесності своїй дружині, яка того ж вечора пішла від нього геть, бо виявила, що він хам, нікчема і аж ніяк не схожий на ті блискучі моральні архетипи, які витали перед її очима.