Фам довго над цим думав і врешті випив цілу пляшечку доброчесності. Але однаково живе самотній і сумний. Коли він перестріває на вулиці свою тещу чи дружину, то вони ґречно розкланюються здалеку. І навіть не наважуються перекинутися словом — такою є їхня досконалість і страх зіпсуватися.

Хроноп збирається відімкнути вхідні двері, але, запхавши руку до кишені, щоб витягнути ключа, витягає коробку сірників; відтак цей хроноп, страшенно зажурившись, починає думати: якщо замість ключа він знаходить сірники, то було б жахливо, якби світ раптом змістився, і якщо там, де ключ, лежать сірники, то, може, його гаманець набитий сірниками, а цукерничка — грішми, в піаніно повно цукру, а в телефонному довіднику — музики, в шафі купа абонентів, а на ліжку — костюмів, вази переповнені простирадлами, трамваї трояндами, а поля — трамваями. Тому цей хроноп страшенно засмучується і біжить поглянути на себе в дзеркало, та позаяк дзеркало ледь скошене, він бачить у ньому підставку для парасоль у передпокої — і його підозри підтверджуються, він вибухає плачем, падає навколішки і не знати для чого зчіплює свої рученята. Сусідні фами прибігають, щоб його розрадити, а з ними і надійки, та минає не одна година, перш ніж хроноп перестане розпачати і погодиться випити чашку чаю, яку пильно обзирає з усіх боків, перед тим як зробити ковток: ану ж бо виявиться, що це не чашка чаю, а мурашник чи книжка Семуеля Смайлза.

Виявляється, що хронопи не хочуть мати дітей, бо перше, що робить новонароджений хроноп — лає останніми словами свого батька, в якому він неясно бачить згромадження всіх бід, які колись стануть його бідами.

Саме тому хронопи вдаються до того, аби їхніх жінок запліднювали фами — справа, за яку ті завжди охоче беруться, позаяк є створіннями сласними. Крім того, вони думають, що в такий спосіб підточать моральну зверхність хронопів, але це є грубою помилкою, бо хронопи виховують їхніх дітей по-своєму — і через кілька тижнів ті вже зовсім не схожі на фамів.

Одна надійка вірила у фізіономічні типи, як-от: кирпаті, рибоморді, ротаті, кисломорді, бровасті, яйцеголові, прилизані тощо. Вирішивши остаточно класифікувати ці категорії, вона взялася складати великі списки знайомих і поділила їх на вищеназвані групи. Відтак взялася за першу групу, утворену з восьми кирпоносих, і зі здивуванням побачила, що насправді ці хлопці розділяються на три підгрупи, а саме: кирпаті вусані, кирпаті моцаки і кирпаті міністерські побігачі — відповідно три, три і два кирпатих у кожній. Заледве вона їх розділила на нові підгрупи (в ресторані «Пауліста» на проспекті Сан-Мартін, де зібрала їх з превеликими труднощами і не меншою кількістю добре охолодженого кавового коктейлю з ромом), як збагнула, що перша підгрупа різнорідна, бо двоє кирпатих вусанів належать до типу водосвинок, тоді як третій явно був кирпою японського крою. Відманивши його вбік канапкою з анчоусами і звареним на круто яйцем, вона сформувала підгрупу з двох водосвинок і вже збиралася записати її у свій науковий зошит, коли одна водосвинка глянула в один бік, а інша — у протилежний, внаслідок чого надійка і решта присутніх змогли помітити, що одна водосвинка явно була кирпатим брахіцефалом, тоді як череп іншого кирпоносого годився радше для того, щоб вішати на нього капелюха, ніж надівати його. Таким чином ця підгрупа розпалася, а про інші годі й казати, бо решта хлопаків перейшли від кавового коктейлю до паленки, й єдине, у чому вони були схожі між собою в той момент, то це в своєму непохитному бажанні й далі пиячити кошом надійки.

Дивіться, що може статися, коли покладаєшся на хронопів. Заледве одного з них призначили Генеральним директором радіомовлення, як цей хроноп покликав кількох перекладачів з вулиці Сан-Мартін і звелів їм перекласти всі тексти, рекламу та пісні румунською мовою, яка є не надто популярною в Аргентині.

О восьмій ранку фами почали вмикати радіоприймачі, бажаючи послухати новини, а також рекламу шампуню «Хеніоль» та олії «Стожари», якій немає пари.

І вони їх почули, але румунською мовою, тож зрозуміли лише марку товару. Вкрай здивовані, фами почали трясти свої приймачі, але трансляція й далі тривала румунською мовою, навіть танго «Нині ввечері я нап’юся», а на телефоні Генеральної дирекції радіомовлення сиділа панночка, яка на обурені скарги відповідала румунською мовою, і це ще більше посилювало страшенний переполох.

Коли про це дізналися в Найвищому керівництві, то наказали розстріляти хронопа, який таким чином зневажав вітчизняні традиції. На жаль, взвод було сформовано з хронопів-новобранців, які, замість того, аби стріляти в Генерального директора, відкрили вогонь по юрбі, що зібралася на Травневій площі, і зробили це так влучно, що поклали шістьох морських офіцерів і одного фармацевта. Тоді прийшов взвод фамів, хронопа належним чином розстріляли, а на його місце призначили видатного автора народних пісень і одного есе про сіру речовину. Той фам повернув в радіотелефонію державну мову, та виявилося, що фами втратили довіру і майже не вмикали приймачів. Багато фамів, які є вродженими песимістами, купили словники та підручники з румунської мови, а також життєписи короля Кароля і пані Лупеску. Румунська мова увійшла в моду попри лють Найвищого керівництва, а на могилу хронопа ходили нишком делегації, які ронили там сльози та свої візитні картки, які рясніли іменами, відомими у Бухаресті, місті філателістів і замахів.

Надійка збудувала собі дім і почепила глиняну табличку, що сповіщала: «Усяк, хто переступить цей поріг, є бажаним гостем».

Фам збудував собі дім і не повісив жодної таблички.

Хроноп збудував собі дім і, як заведено, почепив на ґанку різні таблички, які купив чи замовив зробити. Таблички були розміщені так, що їх можна було читати за порядком. Перша сповіщала: «Усяк, хто переступить цей поріг, є бажаним гостем». Друга гласила: «Дім маленький, але серце велике». Третя повідомляла: «Гість у дім — радість у нім». Четверта оповіщала: «Хоч ми люди небагаті, та вітаємо у хаті». П’ята інформувала: «Це оголошення касує всі попередні. Щоб ноги твоєї тут не було, пронозо».

Хроноп, вивчившись на лікаря, відкриває кабінет на вулиці Сантьяґо-дель-Естеро. Зараз же приходить хворий і розповідає скільки у нього болячок, як уночі він не спить, а вдень не їсть.

— Купіть великий букет троянд, — радить йому хроноп.

Спантеличений хворий йде геть, але купує букет і притьмом одужує. Сповнений вдячності, він іде до хронопа й опріч гонорару на знак своєї поваги вручає йому прегарний букет троянд. Заледве він іде геть, хронопа обсідають болячки: його все болить, вночі він не спить, а вдень не їсть.

Одного разу хроноп, зібравшись почистити зуби, підійшов до балкона; коли він побачив ранкове сонце і прегарні хмари, які пливли небом, його охопила така нестримна радість, що він міцно стиснув тюбик зубної пасти і та почала виповзати з нього довгою рожевою смужкою. Наклавши на щітку цілу гору пасти, хроноп виявив, що все-таки витиснув її забагато, тому почав струшувати тюбик через вікно і клапті рожевої пасти полетіли з балкона на вулицю, де саме зійшлися кілька фамів, аби обговорити міські новини. Клапті рожевої пасти падали на капелюхи фамів, поки нагорі переповнений щастям хроноп чистив зуби, щось мугикаючи. Фами, обурившись таким неймовірним нехлюйством хронопа, вирішили відправити до нього делегацію, аби вмить дати йому прочуханки, тож делегація у складі трьох фамів піднялася в помешкання хронопа і відчитала його такими словами:

— Хронопе, ти зіпсував наші капелюхи — і тобі доведеться відшкодувати нам збитки.