– Ось де ключ до розгадки. Хочете знати, який стосунок це має до наших подій? – запитала вона. – Ось вам пояснення.
У ньому вирувало стільки емоцій, стільки вагань, стільки намірів і протидій, його так розривало від поштовхів та контрпоштовхів, що годі було зрозуміти, хто з них провів межу, яку не можна перетнути. Усі його думки були нібито іноземною мовою, та все ж він розумів, що є межа, за яку йому зась. Її не схопиш і не вкинеш у вікно. Не візьмеш за шкірку і не кинеш під ноги. Краще її взагалі не торкатися, хай там що. Ті сили, які в ньому ще лишалися, слід зосередити на тому, щоб так і застигнути за крок від ліжка. Він не наблизиться до неї.
Покрутивши перед ним своєю кистю, вона стала описувати нею у повітрі плавні, кумедні, неширокі колові рухи, поступово наближаючи до свого рота. Наблизивши, взялася один за одним обсмоктувати пальці.
– Знаєте, як це смакує? Сказати вам? Це смакує, як ваша д-д-дочка.
І тут він кинувся з номера. Побіг щодуху.
Усе, кінець. Десять, дванадцять хвилин – і все скінчилося. Він зателефонував у ФБР, але поки агенти приїхали до готелю, її вже не було, як і портфеля, котрий він покинув у номері. Він утікав не від її дитячої жорстокості та підлості, навіть не від мерзенної провокації, а від чогось такого, чому він уже й назви не міг підібрати.
Зіткнувшись із чимось, чого не опишеш словами, він все робив не так, як слід було робити.
Збігає п’ять років. Батько римрокської підривниці марно чекає, що в його кабінеті знову з’явиться Рита. Він не робив її знімків, не зберіг її відбитки пальців – адже під час їхніх нетривалих зустрічей вона верховодила над ним. А тепер вона зникла. Агент у присутності художника, який робить нариси, просить його скласти для ФБР портрет Рити, а зоставшись на самоті, він гортає щоденні газети і тижневі журнали, сподіваючись натрапити на фото Рити. Вона мусить з’явитися. Не може не з’явитися. Всюди вибухають бомби. У Боулдері, Колорадо, вибухають офіси Військової медкомісії та Управління Служби з підготовки офіцерів запасу при Колорадському університеті. У Мічигані – кілька вибухів в університеті та підриви поліцейських відділків і призивних пунктів. У Вісконсині бомба знищує склад боєприпасів Національної гвардії, а невеликий літачок, пролітаючи над заводом, де виробляють боєприпаси, скидає на нього дві бляшанки, начинені порохом. Бомби підкладають у будівлі коледжів університету Вісконсину. В Чикаго бомба знищує меморіал поліцейським, загиблим під час заворушень у Гаймаркеті. У Нью-Гейвені хтось підриває бомбу в будинку судді, який веде процес над дев’ятнадцятьма членами організації «Чорні пантери», яких звинувачують у підготовці вибухів у кількох магазинах, управлінні поліції та на залізничному вокзалі. Бомби підкладають в університетські корпуси Орегону, Міссурі й Техасу. В супермаркеті Піттсбурга, в нічному клубі Вашингтона, в залі судових засідань штату Меріленд – усюди бомби. В Нью-Йорку ціла серія вибухів: на пірсі, до якого причалюють кораблі «Юнайтед фрут лайн», у Мідлендському морському банку, у Промисловому тресті, у «Дженерал моторс», у мангеттенській штаб-квартирі «Мобіл ойл», в Ай-бі-ем, у компанії «Дженерал телефон енд електронікс». Підірвано призовний пункт у центрі Мангеттена. Підірвано кримінальний суд. Три пляшки з «коктейлем Молотова» влітають у вікна школи на Мангеттені. Вибухають бомби в банківських сейфах у восьми містах. Десь там неодмінно мала бути вона. Вони знайдуть Риту, схоплять її на гарячому – пов’яжуть усю їхню банду, і вона виведе його до Меррі.
Щовечора він сидить у піжамі на кухні й чекає, що за вікном от-от майне її смагляве від сажі обличчя. Він сидить сам-один і чекає повернення свого недруга – Рити Коен.
У Лас-Веґасі підірвано літак ТВА. Бомба вибухає на «Квін Елізабет». Бомба вибухає в Пентаґоні – у жіночій вбиральні на четвертому поверсі, в тому крилі, де міститься Командування військово-повітряних сил Пентаґону! Невідомий терорист залишив записку: «Сьогодні ми атакували Пентаґон, кубло американської воєнщини. Так ми реагуємо на ситуацію, коли США посилено атакують в’єтнамців з моря і з повітря, міноносці та крейсери блокують гавані Демократичної Республіки В’єтнам, а Вашингтон планує подальшу ескалацію військових дій». Демократична Республіка В’єтнам – якщо я ще хоч раз почую ці слова, клянуся, Сеймуре, я збожеволію! Це їхня донька! Меррі підклала бомбу в Пентаґоні.
«Т-т-тату! – у кабінеті, крізь стукіт швейних машин, він чує цей голос. – Т-т-тату!»
За два роки після її зникнення стається вибух бомби в розкішній будівлі в стилі грецького Відродження, в одному з найспокійніших районів Ґринвіч-віллідж: потрійний вибух і пожежа – і зі старовинної цегляної будівлі на чотири поверхи лишаються руїни. Будинок – власність заможного нью-йоркського подружжя, яке відпочиває на Карибах. Після вибуху з тієї будівлі ледь вилазять двоє оглушених дівчат. Вони в саднах, порізах, одній, що залишилася без одягу, судячи з описів, років шістнадцять-вісімнадцять. Обох пускає до себе сусідка. Дає їм сякий-такий одяг, але поки вона навідується у зруйновану будівлю глянути, чи не потрібна ще комусь допомога, за дівчиськами й слід прохолов. Одна з них – двадцятип’ятилітня дочка власників підірваного будинку, член радикального революційного крила «Студенти за демократичне суспільство», що йменують себе «везерменами». Особа другої не встановлена. Друга – Рита. А може, й Меррі. Вже й сюди її затягнули!
Цілу ніч він чекає на кухні, що прийде дочка і те дівчисько-«везерменка». Тепер вже можна не боятися: спостереження за домом і фабрикою, прослуховування телефонів зняті більше року тому. Тепер тут не страшно з’являтися. Він розморожує пакет із супом, якщо вони захочуть їсти. Вертається думками в ті часи, коли вона зацікавилася природничими науками. Дон розводила худобу, дівчинка вирішила, що буде ветеринаром. На вибір Меррі уплинуло й те, що вона заїкалася, бо коли вона зосереджувалась на якійсь справі, на ретельному виконанні конкретного завдання, мова її трохи кращала. Жодні батьки у світі не змогли б побачити якийсь зв’язок між цим захопленням і бомбами. Будь-хто проґавив би таку паралель – не він один. Її цікавість до наук була цілковито невинною. Все в ній було невинним.
Тіло молодого чоловіка, знайдене на згарищі, було ідентифіковане наступного дня: колишній студент Колумбійського університету, давній учасник бурхливих антивоєнних демонстрацій, засновник «Скажених псів» – радикального крила «Студентів за демократичне суспільство». Ще через день встановлена особа другої втікачки з місця вибуху: теж радикальна активістка, але не Меррі – двадцятишестирічна дочка нью-йоркського адвоката, який дотримувався лівих поглядів. Ще більше лякає новина про новий труп, знайдений під руїнами будинку в Ґринвіч-віллідж, – фрагмент тіла молодої жінки. «Тіло другої жертви не вдалося ідентифікувати одразу, і медексперт доктор Елліот Ґросс сказав: “Потрібен час, щоб ми могли сказати, хто це”».
Її батько, який сидить один за кухонним столом, знає, хто вона. Шістдесят шашок динаміту, тридцять капсулів, начинка саморобних бомб – напхані динамітом дванадцятидюймові трубки – усе це було знайдено за якісь двадцять футів від тіла. Колись трубка, начинена динамітом, убила лікаря Гемліна. Вона складала нову бомбу, десь помилилася – і висадила в повітря дім у Нью-Йорку. Спочатку Гемлін, а тепер сама. Що ж, їй таки вдалося здивувати це повне сюрпризів містечко – і ось результат. «Доктор Ґросс підтвердив наявність на тілі проникаючих поранень, спричинених цвяхами, що, за даними з поліцейських джерел, свідчить про те, що дану бомбу планувалось використати не як звичайний вибуховий пристрій, а як знаряддя вбивства».
Наступного дня – нові повідомлення, цього разу про вибухи на Мангеттені: три будівлі підірвані одночасно десь о 13:40. Той фрагмент тіла належав не їй! Меррі жива! Вибух і цвяхи пошматували не її, а когось іншого! «В результаті отриманого телефоном попередження поліція прибула до будівлі о 13:20 та евакуювала до вибуху 24 охоронці та інших осіб із числа обслуговуючого персоналу». Не інакше, як мангеттенська підривниця та її римрокська «колега» – одна й та сама особа. Якби вона додумалася попередити по телефону про вибух першої бомби, то ніхто б не загинув, а її не шукали б, інкримінуючи вбивство. А отже, як мінімум вона чогось навчилася, як мінімум, вона жива, і він недарма тут, на кухні за столом, щоночі чекає, як за вікном майнуть вона і Рита.
