Там постійно стовбичить опудало мертвяка з ножем, вимазаним червоною фарбою. Без таких опудал атракціону не буде. А у вас тут свій атракціон. Ось ми й вирішили спочатку подивитися, куди ви нас тягнете і що нас може тут чекати.

— Ага, — підхопив Богдан, ступаючи ближче. — Це все Данько придумав — обстежити будинок і прикинути, де можна заховатися і звідки може вилізти перевдягнений привид. У тому, що мене лякатимуть, ніхто навіть не сумнівався. Що нам лишалося? Тільки налякати того, хто буде лякати нас. Аби вас зовсім заспокоїти, ми вирішили придумати, що Данько забоявся і зовсім не прийде. Так ніхто не спитає, де він.

— Я просто раніше прийшов, — озвався Данило. — Загорнувся в бабусине простирадло і тихенько в дальньому темному кутку сидів на кухні. Почув чиїсь замогильні стогони і вирішив: усе, пора. То як, сподобалася вистава?

Льонька Гайдамака підвівся, обтрусився, і, не дивлячись ні на кого, буркнув:

— Ідіть ви к чорту…

— Ми до нього й прийшли! — сказав Данько. — Ось вам приказка: не шукайте чорта — він сам вас знайде. То як, мир?

— Та ми наче й не сварилися, — буркнув знову Льонька. — Коли ви про рибу — ловіть собі спокійно.

— Чорт з нею, з тією рибою! — махнув рукою Данько. — Краще нам без риби помиритися. Ну, забули?

Він перший простяг руку. Завагавшись лише на мить, Льонька Гайдамака потиснув її.

Зараз, серед ночі, біля закинутого панського маєтку хлопці навіть не могли собі уявити, як скоро згодиться їм нова дружба.

Хоч і святкували друзі перемогу, спав Богдан усе одно погано. Не спалося.

Данило заснув миттєво, навіть похропував. А Бодя крутився, час від часу поринаючи в нетривале море сну. Відчуття такі, наче в воду не глибоко пірнаєш, а лише присідаєш на мілині, ледь маківку зануривши.

Трохи вдалося прихопити лише під ранок. І за цей недовгий час снилася Богданові дівчинка з кісками, що катається серед поля на страусі. Себе він бачив на другому страусі, в ковбойському костюмі і з букетом квітів у руках. Що за квіти — так і не роздивився. Довго гасали вони полем одне за одним. Нарешті наздогнав Богдан дівчинку, порівнявся з нею і р-раз — обсипав її квітами з ніг до голови.

Обсипав — і прокинувся.

Сонце вже поливало промінням, продираючись навіть крізь важкі завіси на вікні їхньої кімнати. Бодя рвучко підвівся, зробив кілька гімнастичних вправ і розсунув фіранки, пускаючи щедре сонячне світло в помешкання. Промені полоскотали Данька, він щось забурчав, накрився простирадлом з головою, явно не маючи наміру прокидатись.

Це Богдана цілком влаштовувало. Саме зараз компанія Данила йому не дуже була потрібна. Адже йому не терпиться похвалитися Галці їхніми нічними походеньками.

Він вислизнув з кімнати, швиденько вмився. Бабуся Віра ще зранку подалася на базар, залишивши хлопцям сніданок на столі: прикрила чистим рушником теплі ще вареники. Не довго думаючи, Богдан узяв по варенику у кожну руку і зжував їх уже на ходу. Але до призначеного вчора місця зустрічі подався не одразу. Спочатку прийшов до річки, роздягнувся і довгенько плавав, намагаючись остаточно збадьоритися після майже безсонної ночі. Коли відчув себе повністю бадьорим, вибрався на берег, підхопив одяг і, як був, босоніж, рушив до покинутого будинку.

З незвички босі ноги поколов швидко. Тому все ж таки одягнувся і взувся — на пекучому липневому сонці обсох миттєво. Пригладив скуйовджене волосся, зупинився, роззирнувся. І раптом упізнав квіти, якими обсипав дівчину уві сні. Довкола їх було повно — польових ромашок. Не довго думаючи, Богдан заходився рвати ці ромашки, аж поки не назбирався величезний букет. Ото здивується Галка, коли він обсипле її квітами з ніг до голови. Місцеві хлопчаки до такого навіть не додумаються.

Тримаючи букет у руці, Богдан нарешті підійшов до місця зустрічі, присів під стіною і став чекати. Він навіть був готовий до того, що дівчисько запізниться — тато часто казав йому, що дівчата мають на Це право й охоче користаються ним. Що ж, нехай. Уявивши ще раз здивування обсипаної квітковим дощем Галки, Бодя заплющив очі.

І відразу задрімав, розморений на сонці після купання.

Скільки він так спав сидячи — часу не засік. Зате прокинувся так само несподівано, як і заснув. Збудили його кроки. Хтось наближався і ось-ось мусив вигулькнути на нього з-за рогу будинку. Той, хто йшов, не скрадався. Рухався впевнено, бо знав — боятися нема чого. Знає, куди йде.

Це Галка, вирішив Богдан, хутко підводячись. Надто впевнені кроки. Причаївся за рогом, бажаючи зробити сюрприз. Помітив спочатку тінь, цотім — постать, що зараз заверне до нього, вигукнув: «Гоп!» і, замахнувшись, обсипав ромашками… свого друга Данила.

Завмерли обоє. Богдан чомусь заховав руки за Спину і відразу відчув, як щоки наливаються чимось гарячим. Данько однією рукою машинально оббирав з себе ромашки, а в другій стискав такий самий букет.

— Ти… ти як… тут? — першим оговтався Богдан.

— А ти чого кидаєшся? Щ підозріло запитав Данько.

— У мене тут взагалі-то цеє… ну… зустріч…

— У мене — теж, — глянувши на свої ромашки, Данило почав про щось здогадуватися. — Та-ак… І кому ж це ти квіточки приготував?

— Ти теж, я бачу, не з порожніми руками. Гербарій для школи збираєш?

— А ти — сіно для бабиної кози? Чи погадати захотів: любить — не любить?

Букет у руці виглядав тепер досить кумедно. Данько люто жбурнув його собі під ноги. Руки Богдана стислися в кулаки.

— Отже, любить — не любить, кажеш? Ти чого сюди прийшов?

Того ж, чого й ти! Тільки я перший домовлявся!

— З ким це ти, цікаво, домовлявся? Ану!

Хлопці не помітили, як наблизилися один до одного майже впритул. Ще одне слово, ще мить — і найкращі друзі стануть першими ворогами. Богдан уже навіть замахнувся.

І враз обоє почули позад себе дзвінкий регіт.

Повернулися. Ось вона, Галка. Стоїть собі руки в боки, за нею вірний страус маячить. Так захопилися хлопці суперечкою, що не почули, як підійшла дівчинка з птахом.

— Ви чого, наче два півні? — хитро запитала вона.

— Тебе це не стосується, — буркнув Богдан.

— Все ж таки прибігли, кавалери! — пирхнула Галка. — Бачив, Футбику, обоє прибігли.

— А тобі смішно? А- вишкірився Данило. — Краще скажи, для чого ти все це придумала?

— Закортіло подивитися, хто з вас перший сюди прибіжить, — чесно призналася Галка. — Ну, то як, поганяли привидів? Гайдамаки з хлопцями я на річці ще не бачила

— Не твоє діло, — огризнувся Богдан. Сон розвіявся і хотілося його якнайшвидше забути. Боді навіть соромно стало за такі сни. Нікому не розкаже, і в першу чергу — Данькові. Все одно він зрадник: міг би розказати про побачення. Хоча…, сам же такий». Ех, нема в житті щастя!

Тим часом Галка підійшла до них ближче, роздивилася уважно довкола.

— А що це ви тут ромашками обсипаєтеся? — хлопці почули, як ледь змінився її голос. — Чого їх тут так багато?

— Гербарій для школи збираємо, — друзі не збиралися відповідати хором, це випадково вийшло.

— Ви це тут нарвали? І принесли — мені?

Страус Футбол вийшов наперед, нагнув голову, підхопив дзьобом квіточку з землі і простягнув хазяйці. Дівчинка взяла квітку машинально, подивилася на неї так, наче це була не звичайна польова ромашка, а рослина з далеких небачених країв, навіть понюхала.

— Слухайте… Ви справді нарвали для мене квітів? — перепитала вона, і тепер голос її зовсім змінився. Жодної зухвалої та нищівної нотки.

— А що тут такого? — здивувався Богдан. — У вас тут що — дівчатам ніхто ніколи квітки не подарує?

Галка хотіла щось відповісти. І слова хороші підготувала. Збиралася признатися: ніхто ніколи ще не рвав для неї польових ромашок. Але раптом принишкла, застережливо підняла руку. Хлопці теж нашорошили вуха.