– Любовні пісні. Поезія. Інститут шлюбу.

– Припини. Слова на папері. Чи можеш ти застосувати до кохання науковий метод? Чи можеш вивчити його, виміряти, поставити на ньому експеримент і повторити його знову? Ні. А відрізати шматок, зафарбувати й вивчити під мікроскопом? Ні. Ти можеш виростити його в чашці Петрі або встановити послідовність його генів?

– Ні, – говорить він, копіюючи мій голос, і сміється.

Я теж не стримуюся. Іноді я сприймаю себе занадто серйозно.

Він знімає ложкою піну з кави і кладе до рота.

– Ти кажеш, що це лише слова на папері, але ти маєш визнати, що всі ті люди щось відчувають.

Я киваю.

– Щось тимчасове, що взагалі не можна виміряти. Люди просто хочуть вірити. В іншому випадку їм доведеться визнати, що життя – це лише випадкова послідовність доброго і поганого, що відбувається, поки одного дня не помираєш. Невже тебе влаштовує віра в те, що у життя немає сенсу?

– А який у мене вибір? Таке життя.

Ще одна ложка пінки і сміх.

– Отже, для тебе не існує долі, фатуму і призначення?

– Я ж не дурепа, – відповідаю я, точно задоволена собою більше, ніж мала би бути.

Він послаблює краватку й відкидається на стільці. З його хвостика вибивається пасмо, і я спостерігаю, як він заправляє його за вухо. Замість того, щоб відштовхнути, мій нігілізм лише розважає його. Здається, він розвеселився.

– Гадаю, я ніколи не зустрічав когось, хто настільки мило помиляється, – каже він, наче я – якась рідкісна річ.

– І ти вважаєш це привабливим? – питаю я.

– Я вважаю це цікавим, – відповідає він.

Я роззираюся навколо. Кав’ярня якимось чином наповнилася людьми, а я й не помітила. Відвідувачі вишикувалися біля бару, чекаючи на свої замовлення. У динаміку грає пісня «Yellow Ledbetter» гурту Pearl Jam – ще один мій улюблений гранж-гурт 90-х. Я нічого не можу вдіяти й заплющую очі, аби послухати, як Едді Веддер невиразно співає приспів.

Розплющивши очі, я бачу, що Деніел дивиться на мене. Він нахиляється вперед, і його стілець знову стає на чотири ніжки.

– А якби я сказав, що змушу тебе закохатися у мене з наукової позиції?

– Я б посміялася, – відповідаю я. – Ще й як.

Одне з можливих розв’язань парадокса убитого дідуся – теорія мультивсесвіту, яку висунув Г’ю Еверетт. Згідно з нею, в альтернативному всесвіті існують різні версії нашого минулого і майбутнього.

У мить кожної події на квантовому рівні поточний усесвіт розпадається на численні всесвіти. Це означає, що тієї миті, коли ви робите певний вибір, у нескінченних інших усесвітах ви робите інший вибір.

Теорія чудово розв’язує парадокс убитого дідуся, допускаючи існування різних усесвітів, у яких можливі будь-які варіанти.

Таким чином ми можемо жити величезну кількість разів.

Наприклад, існує всесвіт, де Семюел Кінгслі не руйнує життя своєї дочки. І всесвіт, де він таки руйнує його, але Наташа здатна все виправити. І всесвіт, у якому її батько руйнує її життя, а вона нічого не може з цим зробити. Наташа не впевнена, у якому саме всесвіті живе зараз.

Я не жартував, коли говорив про кохання-з-наукової-позиції. У New York Times навіть була стаття про це.

Дослідник помістив у лабораторію двох людей, аби ті поставили одне одному низку особистих запитань. Також вони мали мовчки дивитися одне одному в очі протягом чотирьох хвилин. Я впевнений, що не зможу зараз змусити її це зробити. Якщо чесно, прочитавши статтю, я не дуже у неї повірив. Не можна змусити людей закохатися, авжеж? Кохання значно складніша штука. Річ не лише в тому, щоб вибрати пару, змусити їх поставити кілька запитань одне одному – і кохання розквітне. До цього також причетні місяць і зорі. Я впевнений.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.