Випивши ще кілька бокалів вина і почастувавши близнюків ямайським ромом і ще якимось чортовинням, Свєта раптом цілком змінила свою поведінку. Тепер це вже була не мадам міністерша, а пустотливе дівчисько. Вона сміялася, тралялякала і крутилася по кімнаті, зачіпаючи Обормотів і борюкаючись з ними по підлозі. У свою чергу, від ромо-коньячного коктейлю Обормоти так розпалилися, що навіть загорлали клич племені папуасів. Після цього у Свєти не залишилось сумнівів, що сила Обормотів сягла апогею і, роздягнувшись, вона віддалася кожному по черзі. Коли перший шал пройшов, Свєта, пестячись зі своїми трьома альфонсами, зажадала оновлення репертуару. Довідавшись, що Обормоти таки добренько облазили земну кулю, вона, звісно, зацікавилася тими потайними куточками, які свого часу відвідували близнюки, практично вивчаючи жіноче питання під різними кутами зору. Свєта прийшла в захоплення, що їй нарешті пощастило знайти таких кваліфікованих альфонсів, і вона висловила бажання протягом найближчого часу випробувати всі сто сорок способів, що були відомі Обормотам. Так що останні мали таки досить попрацювати в наступні дні.

Після кількох таймів, украй втомившись, Свєта на якусь годину заснула в обіймах близнюків, а прокинувшись, знову набула попереднього вигляду – трохи погордливого і трохи неприємного. Кликнувши служницю, вона пройшла до ванної кімнати і прийняла молочну ванну (мадам міністерша дбала про еластичність шкіри).

Була шоста ранку, коли Обормоти, одержавши кожний по пакунку грошей, потьопали додому. Вони йшли і міркували, як воно вже далеко вперед зайшли аванґардні товариші, якщо їх дружини живуть у такому достатку, який ніколи й не снився простому трудязі в умовах царської Росії. Вілла, молочна ванна і троє коханців! Безперечно, це варте було уваги.

– Ну як? – спитав їх, підморгуючи, Бендер.

– О'кей! – піднесли пальці догори Обормоти.

– Валяйте далі. За літо заробите купу грошей.

– Невідомо ще, що з цими робити.

«Ого!» – промайнуло в Бендеровій голові.

– Мабуть, доведеться зайнятися філянтропіею, – додали брати.

Півтораівана не знаходив собі місця, але вивідати щось в Обормотів не міг. Інтимна сторона життя кожної жінки береглася ними свято.

Тепер майже щодня Обормоти відвідували віллу мадам міністерші. Звичайно, справа була не в грошах, якими та так щедро обдаровувала близнюків. Справа полягала, насамперед, у повазі до старенького міністра, з якого потрібно було зняти хоча б подружній тягар. І Обормоти докладали всіх зусиль, щоб зарадити цьому. Свєта була цілком задоволена своїми альфонсами і, маючи великі здібності, швидко опанувала всі сто сорок прийомів. Вона навіть похвасталася своєю знахідкою перед знайомими дамами (теж з вищих кіл), і ті їй дуже позаздрили.

Капітан Дзюба, звичайно, швидко вислідив Обормотів і щоразу, коли ті розважалися зі Свєтою, тинявся поблизу, не наважуючись, проте, забратись під вікна – для нього ця вілла була табу.

Якось мадам міністерша зустріла Обормотів на пляжі, коли ті вигрівалися на сонці разом з гепардом.

– Який чудовий тигрик! – сплеснула вона руками.

– Гепардик, – поправили Обормоти.

– Це ваш?

– Наш.

– І ви мені його ні разу не показали?

– У вашому листі про гепарда мови не було.

– Жартуни! Приходьте завтра з гепардом.

Уже з першої ж візити чортів гепард немов відчув якусь симпатію до мадам міністерші. Лащився і тулився до неї, мов який кіт. Та й чом було не лащитися, коли та згодовувала йому цілі шматки шоколаду і гори тістечок. Зрештою, вона так подружилася з гепардом, що якось попросила залишити того на ніч. Наступного дня Свєта призналась Обормотам, що мала з гепардом справу і що пікантність цієї справи понад усяку уяву*.

– Жінка в обіймах хижака! – блискала вона очима. – Вам цього ніколи не зрозуміти. Крім того, з деякого часу чоловіки взагалі стали байдужими до жінок.

Чи слід казати, що незабаром після цього Обормоти одержали відставку. А через якийсь час Свєта поставила перед ними питання руба: без гепарда вона не може жити, а отже...

Отже, долю гепарда було вирішено. Обормоти постали перед пост-фактумом і з великим жалем подарували екзотичного пройдисвіта мадам міністерші.

На превелику радість Півтораівана.

***

Тим часом Тата розгорнула шалену діяльність. Вона так мистецьки ткала павутиння навколо Обормотів, що невдовзі всі троє були ним обплутані, мов кокони. Коли це було завершено, Тата, мов павук, накинулася на свої жертви.

Одного чудового дня близнюки одержали повістки негайно з’явитися до сочинського прокурора. Знизавши плечима, чисті, мов скельця, Обормоти почимчикували в прокуратуру. Ледве зайшли вони до прийомної, як враз до кожного з них на руки вискочило отакеньке маля, лепечучи «тато, тато!», а навколо застрибали більшенькі, галасуючи «наші тати прийшли! наші тати прийшли!»*.

Ошелешені Обормоти не знали, куди повертатися, бо з усіх боків до них тяглися дитячі рученята. Довелося кожному маляті дати по шоколадці, але з того зчинився ще більший галас. На той гармидер вийшов з кабінету сам прокурор.

– А-а, папи прийшли! – протягнув він іронічно.

– Це що за дитячий садочок? – спитали Обормоти.

– Те ж саме я спитав би у вас, – відповів прокурор. – Краще скажіть, як ви умудрилися стільки напаскудити в Сочі?

– Що це значить? – скипіли Обормоти.

– Ну-ну, не слід розігрувати таке обурення. Гадаю, ви не будете заперечувати, що це ваші діти?

– Які діти?

– Ті, що у вас на руках, і ті, яким ви тільки що дали по шоколадці. Який жест!

Обормоти бридливо опустили дітей додолу і схопили прокурора за лацкани мундира радника юстиції першого ранґу.

– Ви що?

– Но-но! – погрозив прокурор. – Без рук. Досить уже того, що ви поробили мамами п'ятнадцятилітніх дівчат. Ще заробити хочете?

Тут тільки наші герої зауважили трьох зашльоханих дівчат, які тулилися по кутках. При останніх словах прокурора кожна з них, схлипуючи, припала до грудей кожного з Обормотів.

– Ваню, – сьорбнула носом одна.

– Петю, – зашльохалася друга.

– Колю, – пролепетала третя.

Під Обормотами хитнулася підлога.

– Негідники ви, негідники, – докірливо похитав головою прокурор. – А ще граєте ображену доброчесність.

Обормоти повернулися від прокурора похитуючись, мов п'яні. Вони кілька разів зупинялись, очманіло дивилися один на одного і, мовивши «га?» – ішли далі. Додому вони доплентались, обійшовши тричі Сочі, і тільки випадково трапили до свого будинку. Трохи очунявши, вони, певно, розповіли все Бендерові. Півтораівана також був стурбований викликом своїх підопічних до прокуратури, вважаючи, що арешт останніх був би передчасний, оскільки не все ще було ясно в діях близнюків і, головне, фонд будівництва капітанового особняка вимагав дальшого зросту. Виходячи з цього, капітан Дзюба, був, безперечно, зацікавлений, щоб Обормоти міцно стояли на ногах.

– Це шантаж! – вигукнув Бендер, вислухавши Обормотів, і серце його радісно закалатало. Тата діяла блискуче! Це дійсно була куля в лузу.

– Що ж тепер робити? – розгубилися Обормоти. – І як з усього того вийти?

– Треба подумати, – сказав, морщачи чоло, великий комбінатор і пішов до сусідньої кімнати думати. Через годину він вийшов звідти з просвітлілим обличчям.

– Ну? – кинулися до нього Обормоти, мов потопаючі до рятівного круга?

– Усе в порядку, – поплескав їх по плечах той. – Треба просто відкупитися. Такі речі не новина в Країні Чудес.

– Правда! – стукнули себе по лобах Обормоти. – Але як те зробити?

– Покладіться на мене.

– Ви не просто великий комбінатор, ви – геніяльний комбінатор! – вигукнули Обормоти.