– Отже, – резюмував суддя, – ми маємо справу з підсудними українського походження, підданими Арґентини, що народилися на турецькому пароплаві в Тихому океані, з боку тата – гуцулами, з боку мами – маврами.

Оскільки питання про національність обвинувачених було дещо сумнівним, суд змушений був викликати експертів, перед якими буде поставлене питання: як називається гібрид мавритансько-українського походження?

Після короткої наради експерти відповіли: мавук. Але оскільки обвинувачені називають себе українцями, то, згідно з загальним положенням, вони мають право себе так називати. Суд узяв це до уваги.

На трибуну піднявся прокурор.

– Підсудні Обормоти, поясніть судові граматичну суть вашого прізвища.

– Протестую! – скочив адвокат. – Це принижує людську гідність моїх підзахисних.

– Ваша милість, – звернувся до судді Менандес, – я настоюю на виясненні цього питання, оскільки, як на мою думку, прізвище «Обормот» скорше скидається на твариняче, а не людське. Отже, чи нема тут, ваша милість, якоїсь підступности? Я хочу сказати, чи не є це просто кличка, за якою, можливо, ховаються більш небезпечні злочинці, ніж ті, за яких вони себе видають.

Адвокат знову заявив протест. Суддя відхилив. На суд викликаються експерти-філологи, очолювані професором Сан-Яґо. Цілком авторитетна експертна комісія виносить рішення цього досить складного питання. Після короткого двогодинного вступу професор Сан-Яґо переходить, нарешті, до основного:

– Ваша милість, як я вже казав, генезис слова «Обормот» ще вимагає свого дослідження, але вже на сьогодні, у світлі останніх філологічних досліджень, можна сказати, що в сучасній еспанській мові слово «Обормот» відповідає таким синонімам, як дурень, бевзь, бовдур, недотепа, телепень, балда, пришелепуватий, пень, довбня, йолоп, макітра, придуркуватий, недоленьга і, нарешті, більш складним синонімам чи метафоричним виразам, як: голова з вовною, порожня голова, торічеллієва пустота і т.д. Щодо питання про можливість такого прізвища, експерти одностайні в своєму дослідженні: так, можливе.

Отже, і це питання було вияснено. Під перехресним допитом було встановлено, що Обормоти за своїми поглядами – муністи, і всі троє є членами арґентинської мунпартії. Це було тою міною, яка враз викликала відповідну реакцію на сторінках правих ґазет. Так ось воно що! І в наступні дні закрутився такий ґазетний вихор, що читачі очманіли, а кілька навіть звалилися в інфаркті, і їх відвезли до лікарні.

Судовий-процес над Обормотами дав змогу останнім виступити з довжелезними промовами про суть марксизму, країнчудесівський рай, ганебні й блюзнірські тенденції кінопродюсерів, які паплюжать країнчудесівські госпи, і таке інше. Оскільки ж Обормотів було троє, то, скориставшись з того, вони виступили з тридцятигодинною промовою, змінюючи один одного по черзі. Цю промову було відразу ж надруковано в лівій пресі з портретами всіх трьох: Івана, Петра і Миколи Обормотів.

Політична тріскотня сягла таких меж, що країні загрожувала урядова криза. Суд, однак, не міг нехтувати законом, і присяжні винесли чітке і виразне рішення: винні.

Ось чому троє Обормотів за порушення громадського порядку були засуджені до штрафу в розмірі 10 тисяч песо кожний, з чого, власне, і треба було б почати цей розділ (але тоді і не було б цього розділу).

Штраф, звичайно, було сплачено того ж дня керівництвом мунпартії в розмірі, що його визначив суд: десять тисяч песо на кожного Обормота.

***

В наступні дні Обормоти ходили роздуті від пихи, мов гиндики. Вони стали героями дня. Їх інтерв'ювали, запрошували на мітинги, збори і просто до товариства. Радіотелевізійна компанія навіть влаштувала їм виступи перед мікрофоном і по телевізії. Обормотів оглядали, обмацували, брали у них автографи і фотографували в різних ракурсах. Шановну трійцю можна було бачити в останніх новинах, на плакатах, обкладинках журналів і ґазетних сторінках. Ба якийсь час раптом їх обличчя виперлися на реклямні щити. Правда, тут мало місце деяке тертя. Постало питання про сумісність таких речей, як рекляма і муніст. Але запопадливі ділки так щедро відсипали грошей, а партія мала такий дефіцит після «Мундіяльської справи», що за допомогою марксистської діалектики вдалося швидко вийти з цієї делікатної ситуації. Погляд на рекляму був обґрунтований глибокодумними теоретичними викладками, в основу яких було покладено тезис: діалектика є, насамперед, переоцінкою вартостей, а оскільки так, то... Таким чином, Обормоти зайняли місце поряд з красунями і красенями реклямних табло, дарма що мали трохи закриві ноги. Проте палиця завжди з двома кінцями. На превеликий жаль мунпартії, гармидер навколо трьох Обормотів одночасно викликав нездоровий інтерес до кінофільму «Балада про госпи». Тепер у «Мундіалі» крутили стрічку без упину цілу добу. Але, навчений гірким досвідом, Лопес, запобігаючи нових ексцесів, умовив поліцію чергувати денно і нощно. Таким чином, на кожному сеансі принаймні сотня шестипудових поліцейських підпирала стіни обабіч крісел, тримаючи напоготові добрячі гумові палиці. Зрештою, все це настільки обридло Гомесу, начальнику поліції Буенос-Айреса, що він викликав до себе Обормотів і запропонував усім трьом забиратися з Арґентини до бісової мами.

– Це що, ваша думка? – запитали ошелешені Обормоти.

– Ні, ваша, – зміркував той, боячись, аби випадково преса не знайшла в цьому деякого утиску демократичних прав.

– Якщо ви так, захлинаючись, розписуєте на кожному кроці країнчудесівський рай, то чи не ліпше вам покинути арґентинське пекло і майнути до того раю через атлантичне чистилище, га? – вже не приховуючи роздратування провадив далі Гомес.

– Ну й поїдемо, – огризнулися Обормоти.

– Ну і їдьте.

– Ну й поїдемо!

– Ну і їдьте!

– Ну й поїдемо!

– Каррамба! – грюкнув кулаком Гомес, розносячи вщент по столу все, що на ньому стояло.

– Каспіта! – не залишились у боргу Обормоти, жбурляючи від себе крісла.

Коли звістка про виїзд Обормотів до Країни Чудес облетіла місто, здійнялася нова колотнеча в пресі, радіо, партіях, урядових кулуарах. Посипалися запити до міністерства закордонних справ, до прем'єр-міністра, до президента. Як? що сталося? чи нема тут якої каверзи? чи не пахне тут підривом основ арґентинської демократії?

Начальник поліції настільки був усім тим переляканий, що посивів за одну ніч. Він кляв себе і Обормотів, щоранку уважно переглядаючи ґазети: хоч би, мадонна міа, його розмова з Обормотами не потрапила на сторінки преси. Але преса мовчала, і тут ми повинні відзначити шляхетність Обормотів, які, не вплутуючи поліційне начальство, мотивували свою відмову від арґентинського громадянства політичними міркуваннями.

В цека мунпартії крикнули «віва!», у країнчудесівському консульстві негайно заготовили Обормотам країнчудесівські пашпорти, а міністерство закордонних справ наклало візи на виїзд – усе було зроблено так швидко, що Обормоти не встигли навіть гаразд подумати над своїм рішенням і, таким чином, стали перед фактом, що вже збувся.

З цієї нагоди цека мунпартії влаштував прощальний бенкет, на якому Обормоти востаннє блиснули своєю промовою на арґентинській землі, як завжди, передаючи один одному естафету на продовження, проговоривши таким чином по дві години кожний. Оскільки ця знаменита промова була у свій час передрукована багатьма ґазетами, ми дозволимо собі лише нагадати її кінець.

Обормоти сказали:

– Дорогі камарадос, друзі, соратники по ідеї! Ми залишаємо вас. Але навіщо ми залишаємо вас? Ми залишаємо вас, щоб ніколи вас не залишати, бо, залишаючи вас, ми ніколи не залишимо нашої спільної справи, а навпаки, наблизимо той день, щоб це залишання стало нашою новою зустріччю, але вже без всяких залишань. Отже, залишаючи вас, камарадос, ми їдемо у світле царство свободи і благоденства, а саме? Куди ми їдемо? Ми їдемо до Країни Чудес. До країни, товариші, де, товариші, всі товариші, і де, як у пісні співається, «людина крокує, мов господар, по вітчизні неосяжній своїй»*. Де ріки з молока, а в ставках плавають вареники. До країни, камарадос, де кожний патякає, що хоче, жере і дудлить, скільки хоче, і працює теж, як хоче. Де нема в'язниць, де сяють палаци, і навіть не блимає експлуатація. Як казав геніяльний Маркс: втрачаючи кайдани, ми придбаємо цілий світ. Отже – віва! Віва, камарадос!..