Голова комісії Ціетин.

__________

Довідка по архівно-кримінальній справі Рафальського Віктора Партфенійовича, 1918 року народження, народився у місті Одеса, українець, незакінчена вища освіта, директор середньої школи села Білі Ослави Яремчанського району[11] Івано-Франківської області по ст. 54-10 чс. ІІ УК УРСР.

Рафальський був заарештований Управлінням КДБ при РМ УРСР Івано-Франківській області 7 жовтня 1954 року. При обшуку за місцем проживання було вилучено: гвинтівка російського зразка № ДУ-7488, боєприпаси – 108 шт., ніж фінка в чохлі, дві машинки для друку, іноземного виробництва, «Олімпія», фотоапарати «АГФА», «ЗЕНІТ» і «ГОМЗ», рукописи першого, другого, третього і четвертого Маніфестів «УРЦ», листівки «За абсолютне народовладдя» – 40 штук, листівки «За тридцять три принципи свободи» – 168 штук, антирадянські листівки – 639 штук, зошит з антирадянськими записами, копіювальний папір, металічний букварний шрифт різних розмірів з слідами топографічних фарб, його написані прозові та драматичні твори, фотоплівки з текстом – 13 штук. На слідстві Рафальський заявив, що у 1943 році став на шлях боротьби проти Радянського Союзу. Для цього він виготовив ряд Маніфестів так званого «Українського революційного центру», розробив основу цієї організації, яка основувалася на тридцяти трьох принципах свободи, що базувалися на буржуазно-націоналістичних поглядах. Випустив багато листівок від «УРЦ», проводив агітаційну роботу для створення невеликих груп «УРЦ». Він також був автором багатьох літературних творів, що містили антирадянські погляди. Ці твори він підписував псевдонімом «М. Ромадон». Протягом багатьох років підпільної діяльності Рафальський на основі самодруку виготовив більше тисячі антирадянських листівок і надсилав поштою на різні адреси в різні міста Радянського Союзу. 27 жовтня 1954 року в селі Росільній Івано-Франківської області в тайнику на горищі середньої школи були знайдені гвинтівка і пістолет іноземного виробництва. На допиті він сказав, що зброю зберігав, щоб боротись проти радянської влади. У зв'язку з тим що на допитах він почав проявляти психологічні розлади, 11 травня 1955 року суд на основі висновків судово-психіатричної експертизи, проведеної в Центральному науково-дослідному інституті судової психіатрії імені Сербського, виніс рішення, що Рафальський хворий на м'якотекучу шизофренію і направив його на примусове лікування. Знаходячись на лікуванні, він 15 березня 1956 року втік. В червні 1956 року його затримали і направили у Ленінград. При затриманні в нього вилучили пістолет «Браунінґ». Його знову направили на примусове лікування у Ленінградську психіатричну спецлікарню. Там він перебував до 1 жовтня 1959 року. Його потім передали під нагляд його мамі Рафальській Вірі Василівні.

При вилученні у Рафальського Віктора Парфенійовича було вилучено більше тисячі написаних та надрукованих машинкою віршів. Декілька з цих віршів:

«І знову чорна зрада… Знову

Лягли на руки кляті пута

І стогне в жилах буйна кров,

І тільки думка ще не скута,

О Боже милий. Скільки ж то

Іще страждать, терпіти муки?»

Уривок наступного вірша, написаного Рафальським В.П. перед тим, як його відправили в психлікарню 1 жовтня 1954 року.

«Що Вам бідна доля Катерини,

Українських хлопців і дівчат,

Коли Волю й Славу України

Ви продали вже давно сто раз.

Ви, що гвалт тепер зняли такий разючий!

Чому, мов бандури, ви мовчали всі,

У ті дні, коли народ наш мучив

Чорний пазур живої Москви»

Рафальським Віктором Парфенійовичем за період коли він не перебував в психіатричних лікарнях написані такі твори: «Незвичайні пригоди трьох Обормотів у Країні Чудес», «Зойк і Лють», «Хаймер», «Чортеня», «Закувала та Сива Зозуля», «Чому сяє сонце», «Щастя Ірини Павлюк», «Під Дамокловим мечем», «Ромат Сармат» та багато інших.

Постанова Верховного суду України:

«… враховуючи, що Рафальський Віктор Парфенійович здійснював особливо небезпечний державний злочин, комісія вважає необхідним прийняти до нього примусове лікування в психіатричній лікарні спеціального типу.

Керуючий Яровий».

Матеріали підготував Олег Кривокульський.

***

Двадцять років тримають у психіятричних лікарнях українського політв'язня Віктора Парфенійовича Рафальського, психічно цілком здорову людину. До такого ж висновку, нарешті, прийшла цього року медична комісія Львівської психіятричної лікарні, ухваливши, що Рафальського можна представити на суд для зняття примусового лікування, оскільки стан його здоров'я цілком задовільний. 24 липня цього року дружина Рафальського Емма Войцехович звернулася до суду Радянського району Львова, куди згідно з повідомленням психіятрів направлена справа Рафальського, але там справи не виявилося. З'ясувати, куди все таки поділися документи Рафальського, так і не вдалося. Завідуючий 15­м відділенням психлікарні Крукевич заявив, що про хід справи Рафальського нічого не знає, а завідувач 5­м відділенням, яке контролює всю вихідну документацію, категорично відмовився будь­що повідомляти. Завідуючий Львівським облздороввідділом Іванців підтвердив, що керівництво лікарні мало всі підстави представити Рафальського на суд Радянського району для зняття примусового лікування.

Цікаво виходить! Є підстави випустити, нарешті, людину із божевільні. Є повідомлення, що справа скерована в суд. Немає тільки... самої справи. Де ж вона? Ухильні відповіді лікарів наводять на думку, що справа потонула в шухлядах відомого нереклямованого відомства, котре краще за лікарів­психіятрів визначає, хто психічно здоровий, а хто хворий.

П'ять місяців бюрократична м'ясорубка або чиясь хижа воля продовжують тримати під сукном рішення медичної комісії, а значить – трощити душу людини похилого віку, котра стільки вже перенесла. Цікаво, скільки ще в умовах демократизації і гласности вимучена примусовим 20­річним лікуванням 70­річна людина буде перебувати в таких нестерпних умовах? Адже кожен день, проведений у психіятричній лікарні, – мука!

При нагоді нагадаємо, що навіть радянська преса (ґазета «Известия») недавно визнала, що в радянські психіятричні лікарні потрапляють психічно здорові люди. В умовах гласности дальшим кроком має бути визнання ще й того, що кидають їх туди за політичними мотивами.

За виданням: Український вісник. Громадський літературно­художній та суспільно­політичний журнал. Випуск 7, 8, 9­10. Серпень, вересень, жовтень­листопад 1987. Київ – Львів. Передрук самвидавного журналу з України. – Балтимор – Торонто: Українське видавництво «Смолоскип» ім. В. Симоненка, 1988. – Вип. 7. – С. 33 – 39.

Прим. ред.: 25 вересня 1987 року Радянський народний суд м. Львова звільнив Віктора Рафальського від примусового лікування.

***

11 жовтня група ентузіастів зі Стрийського Братства шанувальників Тараса Шевченка встановила відновлену меморіальну дошку письменнику Віктору Рафальському у Стрию на вул. Незалежності, 45. Попередню дошку вандали викрали. Ініціатори – голова товариства Ярослав Михайлюк та члени Братства Юрій Криськів, Лев Рішко, Василь Стасів, Володимир Шаран. Матеріальну підтримку надав Роман Тур. Художнє оформлення – Василя Бичка.