— Я знаю, знаю, де його шукати! — захвилювалася Люція і побігла в сіру вуличку з хатинками, розштовхуючи крамарів і покупців, розганяючи напівсонних мух і злих ос. Вона згадала стареньку з візком і волошковими очима і точно знала, що саме вона допоможе їй шукати її Марка.

Найгірше, що було в його чи її становищі, це те, що екзекутори так само, як і Великий Смерк, зовсім забули попіклуватися про гроші для воскреслої мами та її знайденої дитини. Тому професор Тронь, якому було заборонено прибирати своєї професорської подоби, змушений був дочекатися ночі, щоб потайки в образі злодюжки Манюри проникати в свою ж квартиру і цупити в самого себе всю готівку та дві банківські картки зі своєю ж таки професорською платнею.

Коли ж Манюра-Острихій поверталася додому, до хати Віногрони, то робила це так само потай. Бо боялася побачити у вікні іншої половини будинку свого колишнього чоловіка — самоуку-археолога, музику-любителя і викладача профтехучилища Стася Антонійовича. Але ховалася вона від нього даремно, бо жодного разу він їй так і не трапився.

Переступаючи поріг, Манюра, від страху перед чужим і колишнім чоловіком, зачинялася на всі замки, засуви і клямки. І коли Марко рюмсав, вона, щоб заглушити його плач, який, цілком імовірно, міг бути почутим за стіною, починала горлопанити якусь голосисту пісню з репертуару гурту «АББА». Своєю чергою це призводило до того, що з боку стіни, за якою мешкав її колишній чоловік, лунали глухі гупання й чулися несамовито різкі згуки, ніби хтось методично довбав кайлом стіну чи долівку.

«Ого! — думала Манюра-Острихій. — Невже з таким, набагато старшим від мене, чмупселем можна було прожити стільки років?!» — і жіноче серце стискалося від справедливого гніву. Одного разу Манюра вже готова була гримнути у відповідь по стіні, як спинилася і схопила себе за голову, потривоживши кулю-куделю і п'явку-контролера в ній, що саме була клювала в сні заплющеним око-ротом. «Стоп-стоп-стоп! А скільки ж це я з ним, дівствітєльно, намучилася?» — запитала саму себе Манюра й кинулася шукати мобільного з інструкціями і біографічною довідкою, що був залишив їй Алм.

Знайшла вона його в кутку кімнати під купою пластикових пляшечок від дитячого харчування. І варто було їй зачепитися за пурпуровий екран очима, як одразу виник спершу заголовок «Довідка на Марію Прокопівну Бут, складена згідно з таємною інформацією контролерів», а тоді заблимав білими літерами такий текст: «Манюра, вона ж Марія Прокопівна Бут, перебуваючи на восьмому місяці вагітності, вийшла заміж за Стася Антонійовича Віногрону 13 грудня о 13-й годині 2008 року. Батько дитини невідомий, оскільки з першим чоловіком, особливо небезпечним рецидивістом Яном Гонтою, Бут розлучилася за два роки перед народженням дитини (рецидивіст Ян Гонта загинув півтора року тому за нез'ясованих обставин). Хлопчикові, який народився 19-го січня 2009 року, М. Бут дала невідомо чому прізвище Рисочка, використовуючи дитбудинківське прозвисько свого приятеля Леопольда Праха…»

— Ух ти! Невже любовний трикутник? — запитала невідомо в кого Манюра-Острихій, і дрібний піт вкрив її вузьке чоло. У цьому місці фраза раптово зникла з екрану, а потім з'явилася жовтими і тремтливими літерами, ніби хтось дописував похапцем і кульковою ручкою: «…Побічна інформація: можливо, і трикутник. За словами самої Манюри, Леопольд Рисочка (він же луцький верховода Прах) — її перша любов. З ним вона познайомилася під час навчання у старших класах машинобудівного профтехучилища, коли проходила практику на шпалозаводі. Льопа Рисочка працював там само чорноробом, як один із найкращих учнів луцького інтернату для важковиховуваних дітей. Тоді М. Бут заприязнилася з Л. Рисочкою настільки, що запросила його в гурток спелеології, яким керував Стась Віногрона. З третього заняття його було звідти вигнано за те, що він вкрав у Віногрони найновішу карту луцьких підземель…»

На цих словах речення увірвалося, і жовтий текст зник узагалі. Натомість під помпезний весільний марш, звужуючись угору, поповз знизу чіткими рядами новий абзац білих на чорному тлі літер: «Невдовзі після одруження з Віногроною та всиновлення ним її сина Марка Стасьовича Рисочки, М. Бут подала до суду на розлучення. Внаслідок розлучення 23.02.2008 р. відсудила у Віногрони половину хати, загальна площа якої 58 м кв., житлова — 42 м кв., санвузол — сумісний, дві груби, піч, вода в домі, газ по вулиці…»

Ця непотрібна інформація роздратувала Манюру, і вона затрусила телефоном, хаотично натискаючи на всі кнопки відразу. Щось клацнуло, екран спалахнув синьо-крижаним світлом і на ньому заблимали слова: «…Живе з обкрадання роззяв та шлапаків у громадському транспорті, пограбування курятників, свинарників, теплиць з городиною та базарних торгівців. На „мокрі“ чи особливо тяжкі злочини не наважується. Хоча за складом характеру та рішучістю, що дісталася від прабабці — отамана повстанців часів першої світової під прозвиськом Содуха, — цілком придатна до екстремальних дій. Ненавидить будь-яку владу. Готова її викорінювати і розподілом грабованого насаджувати соціальну справедливість. У цьому сенсі могла б бути соціально загрозливою, якщо б не превалювала загальна мотивація — любов до дитини й острах, що Марко може залишитися без неї, а значить — без їжі й даху над головою.

Освіта: середня технічна, за фахом слюсар-механік вищого розряду. Здатна відкривати сейфи будь-якої механічної складності…»

— Овва! То Манюра не така вже й проста птаха! — вихопилося у професора під час читання довідки. І оскільки інформаційний матеріал його зацікавив неабияк, він прикипів до нього, вгризаючись у кожне слово, що з'являлося на екрані: «Аматорські уподобання: туристка-спелеолог; пройшла курс спецпідготовки виживання в печерах без їжі та води впродовж тижня.

Особливі характеристики:

Грає на гітарі, любить голосно співати естрадні й народні пісні. Вишиває і ловить раків. За режимом дня — сова.

У сні хропе. Щоб не хропіла — треба потрусити монетами над вухом.

Улюблені страви: біляші, смажена на салі картопля, холодне зі свинячих ратиць і квашені помідори.

Улюблені співаки — гурт „АББА“, Стась Віногрона і Льопа Рисочка.

Улюблені актори — Том Круз і комедійний дует „Кроліки“.

Терпіти не може: влади…»

— Це вже було! — скрикнув Тронь у тілі Манюри і дав світючому екрану щигля.

«Пардон!» — відповів написом екран і текст продовжився з відповідною поправкою: «Терпіти не може: шкрябання заліза об залізо, сусідів, покинутих у кутку чоловічих шкарпеток, незваних гостей, розмов про політику.

У кишені штанів носить набір відмикалок, напилок для манікюру й кокарду прабабусі-отамана на прозвисько Содуха».

Тут у цьому місці на екрані вималювалося запитання, яке потребувало кодового ключа з чотирьох цифр. Острихій-Манюра не довго думав, ввів чотири знаки оклику, а тоді спересердя додав ще стільки ж знаків оклику. Екран відразу спалахнув новими зеленими, схожими на квіточки літерами: «Довідка на дитину Марії Бут, складена згідно з таємною інформацією контролерів.

Дитина: Марко Стасійович (він же: Леопольдович, він же: Люціанович) Рисочка — хлопчик, 19.01.2009 р. н., нехрещений. Перший раз викрадений 14.05.2009 р. світлозорими (імовірно, верховною знатницею Санею Василівною Хвостик). Викрадений вдруге у світлозорих невідомими викрадачами. Причини викрадення так само не з'ясовані. Випадково потрапив до рук торгівки Люції Штрихи.

Марія Прокопівна Бут до міліції із заявою про викрадення дитини не зверталася. Натомість, була неодноразово помічена в садибі місцевого авторитета Леопольда Праха, де часто влаштовувала йому скандали, називаючи його „бугаєм безличним“ і пропонувала йому коштовне каміння (імовірно, каміння Шафарки) в обмін на її сина, якого буцімто він викрав. Місце, де знайдене коштовне каміння, не встановлено. Припускається, що його знайшов Віногрона (можливо, біля Брами Шафарки). Обміну каміння на дитину не відбулося. Проте і в загиблої Манюри Бут після ретельного обшуку екзекуторами Алмом і Млою коштовностей не виявлено».