Литмир - Электронная Библиотека

— Що ж! Ми чекали на таку відповідь, — скрушно і приречено хитнув головою Алм.

— І щоб ти не намірювалася ніколи в майбутньому — ліпше змирися зараз! — сказала Мла, одним махом опиняючись за спиною нещасної Манюри, по-вуличному Котигрошик, й укрила їй плечі чорною імлою, що скувала її міцними невидимими путами. Алм між тим по-діловому вистромив свою руку з рукава плаща, неабияк подовжуючи її, і поклав долоню на чоло Манюри. Молода жінка, як китайський бовванець, заплющила очі й закам'яніла. Рука Алма вкрилася сиротами, і з тих сиріт почали вимальовуватися літери, які, ніби самі собою, складалися в речення. Щоправда, вони проносилися по шкірі руки Алма з неймовірною швидкістю, і їх годі було прочитати. Але найголовніше те, що літери і речення, сповзаючи з руки Алма на зморщене від напруги чоло Манюри, закарбовувалися там у вигляді мигтливих кривавих слів-синців. Тому деякі з них там усе ж можна було і прочитати. Найвиразистіші й найчіткіші на вузькому лобику торбохватки вимальовувалися такі:

«Манюро-Острихію, мусиш зробити з хлопця посутенілого, а сама зобов'язуєшся не стати людиною! Якщо ослухаєшся — тричі будеш розсіяна і довіку мучитимешся на тім світі, який, як тобі відомо, все ж таки існує!..

…Мусиш пройти з Марком крізь браму Шафарки і дістатися… А тільки тоді сядеш праворуч мене й керуватимеш усім Чорним Півміррям, що стане Весьсвітом. А як не пройдеш чи не погодишся… Розсіяння й розруй духу твого неминучі з нащад і до кінця віку Чорного Півмірря, Засвіту і Світіні…

…Звітувати щогодини, цілодобово і до кінця акції! Тотальний контроль потоку твоєї свідомості! До тебе приставляється контролер! Усі злісні думки будуть ним висмоктані з твоєї сутності!.. Інформація топ-секретна! Розголошення заборонене! В противному разі — повторюся — негайне й тотальне розсіяння і розруй на місці без права відновлення твого посутенілого тіла для справедливого Суду Ночі з нащад і до кінця віків…!!!»

Урешті-решт літер і речень, що напевне потрапляли у підсвідомість кишенярки, стало так багато, що вони вщерть заповнили все дрібне личечко Манюри, і шию, і руки. Їхні боки й завиванці, коми і крапки, знаки оклику і лінії, схожі на скандинавські руни, індуїстські символи і кабалістичні знаки повзали кривавими слідами тілом Манюри-Острихія, випинаючись з-під одежі й під її шкірою, немов якісь гадюки, спотворювали її видочок і вивертали їй носа, щоки і щелепи. Білий гольф, куці фіолетові бриджі з великими ґудзями болотяного кольору напиналися з-під споду й ходили ходором. Навіть кулю-куделю то видовжувало, то сплюснувало, роблячи її подібною то до присадкуватого гарбуза, то — до гарбуза довгуватого. Наприкінці кожного речення Манюра автоматично хитала головою і проказувала в напівзабутті одне слово: «Присягаюсь…»

Проте особливо її можна було пожаліти тоді, коли Алм відсмикнув від чола нещасної долоню, і з його рукава виповзла здоровенна лискуча чорна п'явка з одним великим малиново-багряним оком на кінці її хобота-присисальця. Вона зі смачним прицмокуванням і плямканням стрибнула Манюрі на голову, встромила присисальце в її круглу куделю і заходилася висмикувати з неї волосину за волосиною. В такий спосіб кровопивця влаштовувала собі в куделі нещасної жінки кубельце. За один-два посмики сисальця на підлогу полетіли шматки вискубаної вати і клапті картонної коробки від заморожених вареників з капустою. Манюра від тих карколомних маніпуляцій скрикнула й прокинулася.

— Прости нас, Острихію! Завдання в тебе нелегке, і ми змушені були приставити до тебе контролера! — сказав геть по-товариському Алм.

— Ти добре знаєш, як би злочинці не каялися після злочину, а справи вже не виправиш, — просичала Мла.

— Хай! — пробелькотів до решти забембаний і ошелешений настановами Смерка Острихій-Манюра. Поступово жах, що скував його, відлягав, і він заходився судомливо общупувати своє нове тіло.

— Що — хай? — спитала, недотямкуючи його відповіді, Мла.

— Як так, то й так, — приречено усміхаючись, відказав Тронь. Заплющив очі, ворухнув сухим від страху язиком і сковтнув рештки слини.

— Так-так, — догідливо пробуркотів Алм і з мудрим виглядом врік: — Плювка не підхопиш, слова назад не вернеш!

Тим часом п'явище незрушно присмокталося присосками в щойно видлубаному в куделі Манюри кубельці й одразу притихло. Для більшої конспірації кровососка прикрила волоссям отвір своєї криївки і звідти хижо й недовірливо блимала на нещасну малиновим оком. Щипачиха, у єстві котрої окошився всезнаючий професор Тронь, добре знала, що то таке «контролер», і тому її дії були моментальними, хоч і конвульсивними. Вона безумними очима заглипала по кімнаті, виглядаючи, де ж примостився той бузувір. Осоружну бридоту Манюра помітила майже відразу. Бо відображення п'явки, що світила малиновим вирлом, легко можна було розгледіти у відбитті екрану старого телевізора, що стояв запилюжений у кутку кімнати. Вочевидячки, те око слугувало їй одночасно і за писок, оскільки з нього жовтими згустками на підлогу стікав смердючий в'язкий слиз. Манюра скрикнула від жаху, метким рухом кишенярки встромила руку в куделю і вхопила п'явку за хвоста, щоб викинути її через відкриту кватирку на вулицю. Але кровожерка блискавично увіп'ялася своїм око-ротом у мізинця Манюри. Жінка скрикнула. Кровопивця, немов помпою, із чавканням глитнула з неї добрячий ковток крові, ремиґнула і задоволено облизала свого око-рота чорним роздвоєним язиком, втягуючи каламутне нагодоване вирло разом із кров'ю Манюри в глибину драглистого тіла.

Глава 10,

Дива може збагнути тільки той, хто здатний у них повірити
Межник, або Всесвітнє Свавілля. Ч.1. На грані світла й тіні - i_012.jpg

Марко Рисочка хоч і не відзначався особливою світлозорою силою, але відчував незвичайні речі, тому що був дитиною, — і це по-перше. А по-друге, тому що впродовж його маленького життя виміри усталеного у світі людей простору вже кілька разів змінювалися. Спершу в пологовому будинку в нього з'явилося відчуття вертикалі, як це буває у всіх немовлят, коли вони лишень підіймають голівку чи тягнуться вгору на руки до батьків. Зверху, зазвичай, приходило щось хороше, справедливе, турботливе, а іноді й те, що сварить і гарикає. Знизу відбувалися усілякі негаразди, хоч, бувало, притискання щокою до низу, себто, до подушки приводило до солодкого сну. Але переважно під ним намокало і кисло, неначе квашню розвели. То задерта голова сама бухалася униз і билась об ліжко. Зверху завжди було більше світла і несподіванок, знизу — темніше й іноді страшно. Догори треба було дертися і спинатися. Донизу, не перестаючи і вдень і вночі, тягла якась гемонська сила. Чавило і здувало живіт теж унизу. Унизу була й та вредна дірка, яка завдавала прикрощів і якої він ніяк не міг побачити. Тому довгоочікуване підлітання вгору в маминих руках завжди приносило відчуття цілковитого раювання.

Та після пологового будинку політ траплявся коли-неколи. Бо рідна мама його була невеличкою на зріст, усього 1 метр 34 сантиметри. І часто приступала до нього не зверху, а збоку, простягаючи руки крізь високі бильця дерев'яного ліжка. Тому він усе, що зверху, і все, що збоку чи позаду, чи на рівні з ним, дуже скоро почав вивчати з однаковою цікавістю. І, зіставляючи між собою те, що у тривимірному просторі не до порівняння, налаштував власне сприйняття на незіставне і те, що поза ним. Кажучи точніше — на безмір речей. А ще, бавлячись, інколи ототожнював себе з безмежним і уривчастим, тривалим і короткочасним. Коли б він умів висловлюватися по-дорослому, то сказав би, що збагнув відмінність між безсумнівним і багатозначним, конкретним і умовним, між часом і його відсутністю. А так він нічого особливого не прорікав, тільки закопилював губу і довго пирхав носиком у неї. Він думав, що коли б навіть і вмів говорити, то ніхто б йому не повірив, що він уміє сновигати в невидимому вимірі.

А коли його вкрали вдруге і чотиримісячного віднесли у кошику в кущі дерези, що розквітла ліловими квіточками, то він і не здивувався, коли до нього все прибиватися ізбоку, як і його коротуха-мама. Спершу малого обнюхало миршаве руде кошеня з баньками, як два перламутрових ґудзики, і з запахом десь поцупленого вареника з м'ясом, що стікав у нього з вусів. Де він ним поласував, Марко не встиг поспитатися, бо той кошак нявкнув істерично і, чимось переполоханий, утік. Згодом до Рисочки притаскався захеканий малесенький равлик зі своєю строкатою біло-чорною хатинкою-спіраллю на спині. Він приліз до нього по якійсь ниточці, сплетеній як косичка, зі світла й тіні.

21
{"b":"585999","o":1}