Блідий Незнайомець смикнув його на себе, намагаючись уп’ястися в горло довгими зміїними іклами. Макс вивернувся, ковзнувши тильною стороною лівої руки по парі верхніх ікл, і йому здалося, що шкіру дряпнули дві крижані голки. А наступної миті він почув шипіння біля свого обличчя, відчув, як вузькі зміїні ікла Блідого Незнайомця стискаються на його шиї…

І тоді світ хитнувся і стемнів.

…Макс розплющив очі й побачив, що перебуває в якійсь невеликій кімнаті без меблів із синіми шпалерами на стінах.

Він сидів у кріслі — його руки були прив’язані ременями до твердих підлокітників, а ноги, як скоро з’ясувалося, теж притримувалися чимось унизу. Праве коліно давало про себе чути глибоким ниючим болем. Макс глянув вниз і побачив, що, окрім усього іншого, він ще й з’єднаний з катетером, один кінець якого опущений у пластикове відро, що стояло поруч із кріслом, а другий — у розстебнутій ширінці його джинсів. Він вловив запах сечі, що випаровувався з відра.

«Якого біса?» — подумав Макс, досі відчуваючи крижаний дотик ікл Блідого Незнайомця на своїй шиї. Він перевів погляд на ліву руку, обхоплену ременем на зап’ясті: по шкірі пролягали дві свіжі паралельні подряпини, що юшилися кров’ю.

Дивно…

Не в змозі зрозуміти, що відбувається, Макс гукнув:

— Гей! Мене хтось чує?

Через кілька секунд звідкись іззаду донеслися приглушені квапливі кроки, відчинилися невидимі двері… і над ним схилилося стривожене обличчя лисого старого Леонтія.

— Ви?! — закричав Макс.

— Хлопчику… Ти повернувся, — пробурмотів той, ніби не вірив своїм очам. — Ти знайшов вихід.

— Який іще вихід? Що відбувається? — Макс засмикався в кріслі, намагаючись звільнитися. — Розв’яжіть мене!

— Ти був Там і зумів знайти Вихід, — знову мовив лисий, вражено відступаючи від нього. — Я думав, що ніколи не дізнаюся… Думав, він мені бреше!

— Досить! — заволав Макс. — Чого вам треба? Навіщо ви це зробили?

— Тсс-с… — Леонтій приклав вказівного пальця до губ. — Не треба кричати. Якщо ти відповіси на всі мої запитання, я тебе відпущу. Бо ти перший, хто зумів знайти Вихід.

Перший? Що означає перший?

— Де я? — запитав Макс, відмовляючись вірити в те, що відбувалося, але вже майже знаючи відповідь.

— У мене вдома.

— Як? Як я знову тут опинився?

— Знову… — мовив лисий, наче в цьому слові полягав якийсь таємничий зміст. — Знову… Тобі здалося, що ти кудись ішов?

Макс оторопів. Отже, весь цей час він провів у квартирі лисого? А як же все інше — повернення додому, всі його пригоди, зустріч з Мироном, Шумен? Блідий Незнайомець, зрештою? Але, якщо нічого цього не було, то звідкіля в нього свіжі подряпини на руці, що кровоточать?

— Ти маєш мені все розповісти, — старий нахилився до самого обличчя Макса. — Я хочу знати, що там — по той бік.

У нього були очі безумця, наповнені масним блиском одержимості й нетерпіння. Дивлячись у них, Макс зрозумів, що лисий ладен піти на все, щоб домогтися свого. Але, з іншого боку, віддати те, чого хотів він, означало єдине — ніколи не вирватися з його квартири. Навряд чи лисий дозволив би йому це, навіть якщо б Макс повірив в обіцяну волю в обмін на відповіді на всі запитання.

— Ні, — сказав Макс, водночас скулюючись від страху, оскільки розумів, що цілком перебуває під владою лисого божевільного. — Я нічого не скажу, доки ви мене не розв’яжете.

— Та ну? — щиросердечно засміявся Леонтій. — У мене є багато способів зробити з тебе базіку, якого світ не бачив. Дуже багато, і якщо ти мене змусиш, я ними обов'язково скористаюся.

— Ні!

— Ну й дурень, — сказав Леонтій, випроставшись. — Я міг би справді тебе відпустити, трішечки підпсувавши пам’ять, навіщо мені ризикувати зайвий раз. Але тепер точно не зроблю цього. Не люблю впертих дітей.

Він зайшов Максові за спину.

— А поки можеш посидіти й подумати. У нас багато часу, — після цього двері за кріслом зачинилися.

Якщо лисий старий і був якимсь невизнаним генієм, який з’їхав з глузду, то Макса це анітрошки не тішило. Але спершу треба в усьому розібратися.

Виходило наступне. За допомогою якогось препарату йому вдалося ввести Макса в особливий стан, перебуваючи в якому той був замкненим… де? Ну так, у власній підсвідомості — про це Макс здогадався вже давно. Тільки «замкнений» у трохи іншому сенсі, ніж він думав раніше. Весь час він перебував у квартирі лисого; той перетягнув його до іншої кімнати, коли невідомий препарат почав діяти.

Очевидно, метою Леонтія було з’ясувати, що знаходиться по той бік свідомості. Він міг спостерігати за ним постійно, відходячи лише час від часу в інших справах. Реакції Макса мали переконати старого, що Там життя піддослідного продовжується на уявному рівні, майже настільки ж реальному, як за звичайних умов. «У принципі, — подумав Макс, — це логічно. Навколишній світ сприймається органами чуття, що передають сигнали роздратування в цей диво-комп’ютер — наш мозок, де й відбувається найголовніше: ми бачимо, чуємо й так далі», — Макс пам’ятав це ще зі школи. Але лисий, мабуть, замкнув його свідомість саму на собі. Тому й не існувало ніякої різниці між тим, що відбувається в реальному житті й у його свідомості. Це й стало його реальністю. Макс подивився на свою ліву руку. Кров на подряпинах уже запеклася, але рука відчутно боліла.

Біля крісла, крім пластикового відра, куди спускалася трубка катетера (бідний Хуліо!), він помітив край невеликого столика, на якому стояв графин з водою. Хоч як Макс намагався викрутити голову, більше нічого розгледіти не міг. Однак і так було ясно, що лисий його напував, можливо, за допомогою лійки або через трубку. Але про їжу точно забув подбати, і Макс тепер відчував сильний голод. Напевно, його відгомін проник навіть Туди, особливо під кінець, коли він ніяк не міг угамувати свій потяг до їжі.

Зважаючи на все, Макс провів тут уже досить тривалий час. Він почав ворушитися в кріслі, щоб відновити кровообіг у занімілих сідницях, та й спину теж добряче ломило від довгого перебування в сидячій позі, хоча Макс і міг спертися об спинку крісла. Якщо плин часу Там і Тут був приблизно однаковий, виходило, він перебуває тут не менше доби, а можливо, і довше. Швидше, саме довше.

Макс напружив руки, перевіряючи міцність ременів. Безнадійно. Спробувати їх перегризти теж нереально — навіть якби Леонтій надав йому для цього досить часу, він усе одно не зміг би до них дотягтися — підлокітники були розведені надто широко. Але найгірше полягало в тому, що його навряд чи швидко спохопляться, а коли це нарешті відбудеться, нікому не буде відомо, де його шукати.

Ось тепер-то він точно опинився замкненим у пастці, з якої не існувало виходу.

Чи в його розпорядженні залишалася хоча б одна лазівка? Якщо він почне репетувати, чи почують його крики з вулиці — тобто до того, як лисий заткне йому горлянку? Можливо, хтось із сусідів… І до чого це призведе? У цих стін напевне чудова звукоізоляція, будинок збудований бозна-коли. А Леонтій у будь-якому випадку знайде зручну відмовку й подбає, щоб Макс більше не видав ані звуку, — наприклад, з допомогою скотча. Це в кращому разі.

…Права рука зненацька знайшла слабинку в петлі ременя, що стискав його руки. Він потягнув її назад… і — о диво! — рука звільнилася, вислизнула. Напевно, це вдалося завдяки трохи зіпрілій шкірі, а ремінь, очевидно, був затягнутий недостатньо туго.

Макс розстебнув інші «кайдани» за допомогою вільної руки й підвівся, одночасно прислухаючись і розминаючи затерпле тіло.

Через хвилину Макс обережно вийшов з кімнати, опинився в коридорі й вибрався з квартири лисого. Мабуть, Леонтій або відлучився у якихось справах з дому, або просто нічого не почув підозрілого, перебуваючи в глибині своєї великої квартири. Звичайно, тепер перевага була на Максовому боці, але йому все одно не хотілося б зіштовхнутися з Леонтієм ніс до носа.