Двоє хлопчаків навряд чи зауважили його відхід. Із задертими вгору головами вони залишилися стояти перед афішею.

— Шумен… — повторив шмаркатий, і вони багатозначно переглянулися.

Макс освіжився в душі, а потім пішов на кухню й відчинив дверцята величезного двометрового холодильника фірми Whirlpool з метою щось перекусити, а заодно оцінити збитки, яких зазнали припаси. Перед від’їздом старі вщерть забили холодильник, та й сам Макс кілька разів робив деякі покупки, але зараз картина була невтішною. Виходило, що грошей, які в нього залишилися, навіть враховуючи сьогоднішній випадковий заробіток, ледь вистачало, щоб протягти до приїзду батьків. Отже, найближчі два тижні йому забезпечена строга дієта на простій та корисній їжі.

Що ж, чудово, якось він це переживе. Принаймні період свободи, який надали йому, того вартував. Ну, в будь-якому разі перших кілька днів.

Далі пішло вже не так гладко. Наприклад, безлад у квартирі, який Макс сам і створив, почав його добряче діставати, причому раптово, чого він раніше ніколи за собою не зауважував. А вчора примудрився посваритися з Леною — вперше за цілий рік, що вони зустрічалися. А все через те, що Макс відмінив їхні давні плани сходити на прем’єру Віктюка в Оперному театрі, яка мала відбутися наступної неділі. Пригадує, що сипав найбезглуздішими відмовками, а під кінець прямо заявив, що не бажає спостерігати, як сценою гасає купка довбаних гомиків і по черзі один одному вставляє. Здається, саме ця фраза й зробила їхню сварку неминучою. А що йому ще залишалося робити? Після того, як він з подивом підрахував гроші, що залишилися, і… здав квитки. Добре, хоч Лена не запропонувала піти в театр з якоюсь подружкою замість нього.

«У тебе попереду справжній життєвий іспит», — згадав Макс батькові слова перед їхнім прощанням у дверях і посміхнувся: складати іспити без підготовки — справа непроста, зокрема життєві. Старі могли б і зважити на це. Заключний іспит для вступу в політех він склав лише за тиждень до їхнього від’їзду, але й тут не обійшлося без допомоги батьківської десниці.

Макс зібрався зварити пельмені. Виявилося, що на полицях не залишилося жодної чистої каструлі, так само як і вимитої тарілки — останні три дні він споліскував під краном одну й ту саму, коли хотів поїсти, а його чашка з написом МЕНІ УЛЮБЛЕНОМУ від чайної заварки й кави буквально змінила споконвічний колір слонової кістки на темно-коричневий усередині та брудно-жовтий ззовні, як повільний хамелеон-маразматик.

Макс нашвидкуруч перекусив половиною пачки пельменів і впродовж наступної години займався миттям брудного посуду — всього посуду. При цьому він відчував невідоме досі задоволення. Чорт, йому це навіть подобалося! Додав останній штрих — начисто протер стіл мокрою ганчіркою й акуратно розвісив рушник і кухонне начиння на гачки. Потім Макс зиркнув униз і, ніби звертаючись до когось живого, сказав:

— Ну що, Хуліо, манали ми з тобою цей відстій.

Маленький Хуліо, очевидно, дотримувався тієї самої думки, а зустріти однодумця в наші дні — виняткова удача. Ще він був не проти поговорити відверто зі своєю маленькою подружкою і, ремствуючи на несподівану розлуку, нетерпляче йорзав. Утім, якщо чесно, то Лена одразу ж дала зрозуміти, що, хай як старомодно це виглядає, сексом вони займуться не раніше ніж першої шлюбної ночі. Макс спробував посперечатися (та й Хуліо був обурений такою зневагою) — існує ж, врешті, петінг, але невдовзі переконався, що ні до чого доброго це не приведе. І змушений був змиритися.

Думка поширити стихійну кампанію прибирання на всю квартиру виникла якось сама собою, і Макс прийняв її без спротиву. Він вставив компакт-диск The Offspring у стереосистему і врубав гучність майже на всю потужність — тому що займатися нудними домашніми справами під музику значно веселіше. Він ще годину пилососив підлогу в усіх трьох кімнатах і розкладав речі на їх усталені місця.

Коли надійшла черга вітальні, Макс зробив невелику перерву й вийшов покурити на балкон. Афіша на стовпі зникла. Очевидно, її потягли ті двоє хлопчаків чи хтось із місцевих фанів «Драглайн-2». То й хрін з нею.

Потім Макс вирішив заздалегідь підготуватися до майбутнього побачення з Леною, точніше, до спроби примирення, яку запланував на наступний день. Втім, він міг би їй просто зателефонувати, але вирішив з’явитися без попередження. Однак Макс ще вагався, чи варто розповідати їй усю правду. З іншими, до неї, Макс зазвичай дозволяв подіям розвиватися самостійно. З Ленкою ж усе було по-іншому. Тільки Бог знає чому.

Він дістав із шафи чисті джинси, знайшов свіжу футболку й розклав на кріслі. Нормально. Залишалося лише не забути зранку поголитися — білява красуня Лена терпіти не могла, коли він ліз до неї з колючою мордою, і потім могла пирхати цілий тиждень, що через щетину в неї на обличчі подразнення. А завтра все має бути ідеально.

Тому коли близько дев’ятої йому зателефонував Мирон з пропозицією наступного ранку поїхати разом на риболовлю, Макс відмовився, посилаючись на невідкладні справи. У п’ятнадцять років ти ладен з’явитися на перший поклик друга, але минає лише рік-два — і в тебе раптом з’являються вагомі причини, щоб знехтувати навіть риболовлею в компанії старого приятеля.

Перекладаючи вміст кишень із одних джинсів у інші, Макс знайшов те саме оголошення, що зірвав зі стовпа, коли клеїв афішу на дитячому майданчику. Він розпрямив пожовклий клаптик паперу, щоб прочитати.

Текст оголошення був зразком крайньої лаконічності.

Трохи нижче вказано адресу без номера телефону.

Макс прикинув, що зазначене місце десь недалеко від центру міста. Він збирався зім’яти листок, щоб викинути в смітник по дорозі на кухню, але замість того ще раз глянув на нього.

Такі оголошення Максу доводилося зустрічати й раніше в якомусь найскромнішому газетному закапелку, якщо газета взагалі потрапляла до його рук, що бувало вкрай рідко. Однак це оголошення викликало в нього якусь незвичайну цікавість. І ще щось, що Макс не зміг одразу визначити, зате відчув майже фізично — наче по шкірі пробігла гігантська стоніжка.

До того ж у всьому цьому була присутня чимала частка очевидної нісенітниці.

По-перше, якого біса комусь знадобилося волоктися аж сюди, щоб приліпити це оголошення в такому незручному місці? По-друге, що означає «безкоштовно»? Мабуть, у цього «фахівця» поїхав дах, якщо він має намір тягатися з кимось задурно, нехай навіть охочих запам’ятовувати стозначні числа й цитати з рекламних телеблоків з першого разу знайдеться небагато. По-третє, не було зазначено номера телефону, лише адреса, при цьому не на відривній «локшині», а нашкрябана звичайною кульковою ручкою одразу під текстом, наче того, хто дав це оголошення, не особливо непокоїло, прочитає хтось його чи ні. Дивно, що воно взагалі так довго провисіло на стовпі. У Макса промайнула весела думка, що, можливо, він єдина людина на світі, яка його прочитала. У кожному разі саме це оголошення. І знову дала знати про себе прудка стоніжка, яка, схоже, облюбувала затишну місцинку між Максовими лопатками.

Він поклав оголошення на журнальний столик і раптом вирішив внести деякі корективи у свої завтрашні плани. Ні, він не збирався скасовувати візит до Лени, просто перед тим заскочить за вказаною кульковою ручкою адресою. Що б не приховувалося за цим оголошенням, воно викликало цікавість.

Макс зробив два кроки від журнального столика й на секунду завмер — здається, до нього нарешті дійшло, що, крім подиву, в ньому розбудило оголошення.

Якесь дивне передчуття.

Або передчуття чогось дивного.

Уночі йому наснився Батут.

Він зайшов до кімнати з шафи й запитав, чи не хоче Макс побачити класний фокус, і, не чекаючи відповіді, ляснув батогом, що з’явився в руці. Після чого дверцята шафи раптом знову відчинилися і звідти, підстрибуючи, як м’ячі, вискочили чотири відрубані голови учасників «Драглайн-2».