Раптом з шафи, слідом за хлопчаками, з’явився ще хтось, і підлога здригнулася під важкою ходою. «Мабуть, це і є той, кого розшукали хлопчаки», — вирішив Макс, коли побачив на диво мускулясту істоту, схожу на троля. Низьке чоло, довгі, нижче колін, лапи з величезними пазурами й широчезне, вкрите темно-коричневою лускою тіло. За звичайних обставин можна було б тільки здогадуватися, як щось із такими габаритами взагалі змогло протиснутися з шафи.
— Серйозний хлопець цей ваш Шумен… — пробурмотів Макс. Він уже почав побоюватися, чи не притягли вони цю тварюку сюди, щоб вона ним поживилася.
— Добре-добре, ми не дурні, — засміявся шмаркач. — Він з нами просто грається. Ми називаємо його Чубакою, як друга капітана Соло. Але він не Шумен.
— Тому що Шумен — це ти! — сказав другий хлопчисько.
«Чудова новина, — подумав Макс, — виявляється, я і є той самий Шумен. А Блідий Незнайомець — просто мій сусід по палаті, з яким ми щоранку лупимося в карти, щоб вирішити, хто з нас першим піде ловити кайф під електрошоком».
Тільки ось річ була в тому, що ці хлопчаки з’явилися зовсім не з дитячого майданчика під Максовим балконом і могли говорити речі, відомі лише йому, — приховані десь глибоко всередині.
І все-таки Макс запитав:
— А ви впевнені?
Хлопчаки аж зайшлися від реготу, демонструючи своїм виглядом, що їх не проведеш. Навіть троль позаду них гучно ухнув, приклавши лапу до величезного рота, мовляв, він теж не дурень.
«Хай так, — подумав Макс, — але що це йому дає?»
— О, чорт! — підхопився раптом шмаркач і штовхнув товариша в бік. — Чуєш?
Той миттю припинив сміятися й закивав головою, прислухаючись до чогось. Усі їхні веселощі як вітром здуло. Максу здалося, що навіть луска троля, який нашорошив вуха, з темно-коричневої стала жовтою, як лимон.
— Здається, він іде, — сказав хлопчисько.
— Хто йде? — запитав Макс.
— Ти сам знаєш, — відповів шмаркач. — Прощавай, Шумене.
Хлопчаки кинулися до відчинених дверцят шафи. За ними, миттю скулившись мало не вдвічі, рушив троль. І дверцята самі по собі зачинилися.
Ось так, ніби нічого й не трапилося.
«Але ж так і є, — сказав собі Макс. — Нічого. Тільки черговий глюк».
Та тепер він відчув це сам. Шипіння. Воно долинало з коридору і швидко наближалося.
Здається, у Шумена великі неприємності.
Погляд шугонув до подушки, на якій лежав дивний ковпак. Макс узяв його й одягнув. Довіряти інтуїції більше, ніж здоровому глузду, — єдине, що йому залишалося. Хоча за мить Макс ладен був заприсягтися, що це була не зовсім інтуїція — ковпак покликав його. Саме так.
«Я невидимка… тут нікого немає… МЕНЕ НЕ ВИДНО…»
Коли шипіння почулося біля самого порога кімнати, Макс рефлекторно вчепився в спинку ліжка обома руками. Сховатися було нікуди. Звичайно, він міг змусити себе уявляти нову версію «несподіваного» приїзду батьків, але однозначно був упевнений, що зараз це вже не спрацює.
Блідий Незнайомець зайшов до кімнати й озирнувся. Його біле як сніг обличчя абсолютно нічого не виражало, однак Максу все ж здалося, що він серйозно спантеличений.
«Невже він справді мене не бачить? Чорт, ця штука спрацювала!»
Блідий Незнайомець рушив кімнатою, принюхуючись навсебіч, як шукач, який втратив слід. Він наблизився до ліжка й обнюхав постіль за крок від Макса, який стояв за спинкою в узголів’ї й намагався не дихати. А потім повільно витяг шию в його напрямку. Максові цілу секунду здавалося, що той дивиться просто на нього. Блідий Незнайомець раптом засичав йому в обличчя, неймовірно широко роззявивши рот і оголивши дві пари довгих і тонких ікл, як у гігантської змії. Вони були за лічені сантиметри від нього.
«Якщо він уловив запах, мені кінець», — промайнуло в Максовій голові цієї довгої миті.
Однак Блідий утратив інтерес до ліжка й відійшов, щоб принюхатися до шафи. Відчинив дверцята, зазирнув досередини. Потім знову оглянув кімнату. Його очі-діри шарили з кутка в куток, ретельно вивчали кожну деталь. Макс зрозумів, що Блідий Незнайомець дуже розлючений його відсутністю і зовсім збитий з пантелику.
Очі-діри на якусь мить знову ковзнули по ньому, і візитер нарешті ретирувався, вислизнувши в ті самі невидимі двері.
Тільки тепер Макс зміг перевести подих, який стримував понад хвилину. Серце усе ще скажено калатало, коли, вичекавши для надійності ще якийсь час, він наважився вийти зі свого рятівного сховку.
— Ось так великий Шумен перехитрував… — пробурмотів Макс. Він завалився на ліжко в чому був і поринув у сон раніше ніж його голова торкнулась до подушки.
* * *
Чи то сни, скривджені в найкращих почуттях, вирішили саботувати споконвічні обов’язки, чи то стомлена підсвідомість зіпсувала свій кінопроектор, але снів цієї ночі Макс не бачив. А першим, про кого він згадав, коли вранці розплющив очі, був лисий старий із рідкісним іменем Леонтій.
Він зайшов до ванни, щоб умитися, і побачив себе в дзеркалі з насуненим на диню ковпаком. Макс хіхікнув. Вуха, що стовбурчилися в боки, здавалися незвично великими, і він нагадав сам собі довготелесого сонного гнома.
— Гм, Шумен… — Макс поправив вершечок ковпака.
Він звараганив собі сніданок з того дріб’язку, що міг запропонувати збіднілий холодильник: омлет із кількох яєць та рибна консерва. Але потім спохопився й «замовив» телячу відбивну з кока-колою — користі з цього було небагато, зате сама трапеза виявилася значно смачнішою.
Допиваючи високий фужер «коли», Макс боляче стукнувся носом об його край, але майже не звернув на це уваги, оскільки йому раптом дещо спало на думку. Він схопився й побіг у вітальню, де стояв телевізор.
— Хочу побачити її, — Макс натиснув на кнопку дистанційного пульта керування, і «ящик» ожив.
Якийсь час екран телевізора лише мерехтів зеленуватим кольором, ніби налаштовувався на потрібний канал. Потім прояснів, піймав картинку й навів різкість. Макс побачив Лену, яка вертілася перед трюмо й тихо мугикала якусь пісеньку. Вона була в блакитному топіку й розглядала свій живіт. Але Макс усе одно не одразу зрозумів, чим вона займається.
— Ближче.
Зображення стало крупнішим. Тепер Макс побачив, як щось блищить у неї в пупку, і засміявся. Ленка зробила собі пірсинг — маленьке кілечко, в яке було вправлено променистий бірюзовий камінець. Вона доторкнулася до нього й трішки скривилась. Так, наче прокол ще поболював. Потім зняла топік, чим змусила Макса підскочити на стільці, ніби йому в задницю встромилася шпилька. Першої миті він хотів відвернутися, але… Скоряючись інстинкту всіх закоханих, продовжив дивитися, як Лена розглядає своє відображення, повертаючись то вправо, то вліво. При вигляді її грудей у Макса перехопило дух; а «диньки» в неї були що треба.
— Ти уявляєш, як нам пощастило, Хуліо? — мрійливо зітхнув Макс, хоча знав, що реальна Лена зараз стовідсотково зайнята чимось іншим. І це зовсім не було ні підгляданням за нею, ані зйомкою за допомогою прихованої камери. А пірсинг, і те, як вона виглядає без свого топіка, було лише грою його уяви, відпущеної на волю.
Лена взяла себе пальцями за соски і скривила в дзеркалі пичку. Макс зареготав, відкидаючись назад. І цієї миті щось шугонуло перед його обличчям. Він схопився за це, на мить добряче злякавшись. Екран телевізора миттю погас.
Довга штуковина, яку Макс стискав у руці, виявилася його власним носом. Точніше, це був уже не його ніс, а якийсь скрючений наріст, витягнутий і гнучкий на самому кінці. За бажання Макс зміг би навіть дотягнутись до нього язиком.
— Що це за блядські фокуси? — він посмикав носа, холонучи й водночас вкриваючись потом од жаху. Ніс наче образився й вирішив зіграти з ним злий жарт як помсту за те, що його вдарили об край фужера за сніданком.
Об край фужера… І ще Макс подумав про вуха: коли він умивався, йому здалося, що вони виглядають трохи більшими, ніж зазвичай. Він вирішив, що це через ковпак. Може, він і був усьому провиною?
