Сон був дивовижно реальним.

Стефанові знову сім років. Він просто маленький хлопчик у витертих джинсах і завеликій сорочці, із затягнутим навколо пояса патронташем — подарунком дядька Максима. Знову він стояв перед дверима старої, захованої в заростях будяків хатини. Частка його свідомості вже знала, що відбудеться, коли він відкриє ці двері, знала й тремтіла від жаху; проте сон біг невпинно, за тільки йому відомим сценарієм. Передчуття лиха стиснуло груди, коли він торкнувся іржавої клямки.

А батьки й не знають, де він, промайнуло в думках. На якусь мить завагався, але цікавість все таки перемогла. Ні, не вона — це було якесь нав’язливе бажання, що, неначе прихований всередині магніт, примушувало хлопчика переступити через поріг хати. Натиснувши щосили на двері, Стефан відчув, як ті відчиняються з неприємним рипінням, і скривився від запаху плісняви, що повіяв з темних нутрощів будинку.

Знову прийшла гадка про батьків, які сидять зараз у дідуся, до якого вони й приїхали, п’ють, їдять і думають, що він грається у дворі. Але ж він тільки на хвилинку зазирне в цю халупу й відразу повернеться… З такими думками хлопчик зробив крок усередину, в сиру, затягнуту павутинням темряву. Його маленька долоня лягла на ручку іграшкового пістолета, що стирчав з кобури, і цей дотик додав йому впевненості. Коли очі звикли до мороку, Стефан зупинився і нарешті побачив…

Щось не те.

Тепер, уві сні, надра тієї покинутої хатини розтяглися на кілометри. Він бачив, як стеля, стіни та підлога утворюють якийсь нескінченний коридор, кінець якого губився у пітьмі. Щось примусило його зрушити з місця, чийсь тихий, проте наполегливий голос, що пролунав у голові:

— Стефа-ан…

Озирнувшись, він побачив замість дверей той самий коридор. От і все, тепер він у пастці, й те, що заманило сюди, нізащо його не відпустить… І знову голос покликав:

— Стефан…

Він підвів погляд догори. Там, на темній стелі, хтось був — він висів на ній, неначе велетенська комаха, витріщившись на хлопця круглими блискучими очима. І перш ніж той встиг скрикнути, сильні руки вчепилися йому в шию, перекривши кисень, а звідусіль залунав божевільний регіт. Темрява поглинула його.

— Ні!!!

Рвучко зігнувшись, Стефан Хошкевич сів у ліжку, руки неначе в судомі стиснули простирадло. Картина, що стояла перед його очима, відразу втратила барви й розтанула, проте льодяний переляк все ще здавлював серце. Він провів рукою спітнілим чолом.

— Господи, — вирвалося з грудей.

Поруч з ним заворушилася дружина. Він побачив, як у слабкому ранковому світлі, що лилося з вікна, заблищали її очі.

— Стефе? — запитала вона стурбовано. — Що сталося? Ти кричав…

— Наснилося, — пробурмотів, перевівши подих. — Ти спи.

— Жахливий сон?

— Так. Жахливий сон.

Він знову впав головою в подушки. Спати більше не хотілося. Марина притулилася до нього, і він обійняв її однією рукою, а сам став дивитися, як стеля поступово змінює колір з нічного фіолетового на блідо-рожевий.

Дивно, що мені наснилося дитинство, подумав він.

Епізод, давно похований у надрах пам’яті, знову нагадав про себе, примусивши замислитись і вкотре шукати пояснення тому, що тоді сталося. Насправді все було зовсім не так, як уві сні, але від цього воно не ставало зрозумілішим. Скоріше за все, це було лише видінням, виплодом його бурхливої дитячої уяви, проте страх, відчутний тоді, залишив глибокий слід у свідомості. Навіть зараз Стефан відчув, як холодіє його спина лише від згадки про ту пригоду, і рішуче наказав собі:

Забудь про це.

Світло, що лилося з вулиці, стало більш яскравим, воно жбурнуло на стіни зграю веселих сонячних зайчиків, і ті сповнили кімнату ранковою метушнею. З’явилися й звуки, характерні для міста, що прокидається, — цвірінчання пташок, голоси двірників, торохтіння старого автомобіля. Він позіхнув. Тепер його сон втратив свою силу, перетворився у щось нечітке, примарне, звільнивши місце для звичайних, буденних думок. Ось, наприклад, сьогодні він має зустрітися з головним редактором «Нового часу», і той скаже йому, чи беруть вони цикл його оповідань. Відверто кажучи, Стефан мав великі сумніви щодо цього, оскільки він вперше за останні два роки пробував надрукуватися у серйозному виданні. До того ж не було ніякої впевненості, що ця збірка має якусь художню вартість. Побоювання, що він вичерпав усі свої внутрішні резерви, кожного дня ставали дедалі сильнішими, і він майже втратив надію коли-небудь їх позбутися.

На столі причаїлися друкарська машинка, кипа прим’ятих аркушів і старий ноутбук невідомого покоління, що його Стефан розкопав на радіобазарі практично за безцінь. Він довго дивився на цю свою «зброю», розмірковуючи над одвічним для літераторів питанням — куди поділося натхнення? Колись він був досить популярним письменником, що поступово йшов угору по сходинках-оповіданнях, які одне за одним з’являлися у найпрестижніших на той час виданнях, отримуючи схвальні відгуки. Згодом вийшли два збірники, а потім — роман. Розіславши кілька його примірників у різні видавництва, був приємно здивований, коли всі відповіли згодою, — що у ті скрутні часи було явищем унікальним. А коли нарешті вийшов друком і розійшовся непоганим накладом, стало зрозуміло, що тепер можна диктувати свої умови. Два наступних творіння були зустрінуті з розкритими обіймами.

Зараз все це сприймалось, як сон, подібний до того, що наснився сьогодні. Так, йому вдалося на якийсь час очолити списки. Він навіть почав колекціонувати рукостискання та компліменти метрів белетристики. Але одного дня, коли здавалося, що все йде чудово, Стефан зрозумів, що більше не знаходить у собі потрібних слів. І що було ще гірше, зникли всі оригінальні ідеї. Написавши зо два десятки оповідок, він побачив, що кожна з них є лише слабенькою копією того, що вже було раніше, і всі видання одностайно від них відмовилися. Це примусило його засумніватися у власних силах.

Те, що він на якийсь час закинув письменництво, було помилкою, тепер це зрозумів остаточно. Відступ у літературі дорівнює поразці, і втратити те, чого досягнув, набагато простіше, ніж потім все надолужити. Коли минула криза слова, і прочитавши свою наступну новелу, Стефан залишив її на столі замість того, щоб відправити у сміття, повстала інша проблема: він втратив довіру читачів та критики. І щоб повернути її, потрібно було створити щось абсолютно оригінальне. Лише у цьому випадку у нього є шанси знову нагадати про себе.