Наче незначні але такі істотні відмінності поміж одним створінням та іншим — наче й невидимі проте вагомими перевагами тішиться одне поперед інше — сього дня бачив білчине гніздо високо в рогатині білої сосни. Звідтіль легко збігає — а чимало істот не годні і видертися.

Спіднє гілля цуги опущене а то й совається по землі А саме дерево утворює чудове шатро.

Коли хто з друзів відчув холодок у стосунках то належить не бачитися.

Один з найповажніших людей нерідко ображає мене виголошує силувані слова — ясна річ то найкращі слова чи пак обідні промови — такі вже добірні і витончені і дотепні чисто патока Банкома — вершина гречності — галантний уклін — наче я який пан Слінгсбі з престижної університетської катедри. А не був би ти простим і щирим. Чому б тобі не вгамуватися — Яке нещастя бути чемним паном та ще й знатним. А що то пообідня бесіда двох чемних панів. Чи не найповажніший і наймудріший а липне до нього оця форменна нечисть. Повторюється — Напахчується. Розпустив пір’я. Нема нічого нуднішого. Хоч би тобі яке людське слово чи заминка. Усе це породжує хіба що нудьгу та глупоту в мені та слухачеві. Вмить я замикаюся і байдужію вкрай. І бесіда сходить нанівець. Чи не така промова екс-члена Конгресу до екс-члена Парламенту.

Пояснювати другові значить визнати неуважність одне до одного. А коли так, то навіщо пояснювати?

Мої знайомі часом дивуються чому збіднюю себе уникаючи того чи того товариства — але чи не більшим збідненням буде якби заприятелював з ними.

19-го груд.

По лісах там і там лунає сокира дроворуба — присмерковий звук зараз посеред ночі року — Людина подалася за паливом до лісу — Наче скрадається арктичної ночі добути палива аби не згасло вогнище. До лісу подалися по паливо і ті хто не поткнеться туди нізащо. Звідки ця благодать вдивлятися у густий бір де струменить світло і золотить його? Звук сокир на обрії наче осипаються колоски. А ось сонце сідає несподівано жодної тобі хмарки — і жодного рум’янцю опісля таке чисте повітря — хіба що ледь зашарілось понад обрієм

20-те суб.

О 2-ій до горба на Тихому Плесі і прилеглої долини — Бачив великого яструба кружляв понад бором піді мною — і скрикував бо примітив може собі здобич звисока — Брав чимраз ширші кола Що за символ для думки то злинув то опустився набираючи щораз більшого засягу чи то звужуючи кола — Не навпростець до своєї мети лиш кружеляє наче залицяється до небес У кого ще такий шляхетний рух — як ніби обіймає чимраз ширшою думкою — Та велич уся в уяві свідка бо птах цілий зосереджений на своїй здобичі. Кружеляє і кружеляє і не вгадаєш ніяк куди заверне — хіба аж як пірне що та стріла прямісінько в мішень. Зноситься вище аж наді мною і бачу в невимовній виразності крила проти неба — основну барву пір’я і пір’ячка узірчасто облямовані його внутрішні крила поміж зовнішніх — наче величезний метелик проти неба. Воля Вітру. Своєю осібною стежкою поміж повітряних вирів, поезія руху — не те щоб перебратися на ліпше місце лише насолоджується будь-де якомога довше. Граційно так огляне нові місцини і повернеться до старих. Наче той яструб став образом моєї думки так сміливо ширяти понад ще не дослідженими ділянками лісу — освоює нові частинки. — завойовує нові землі

Без дружнього вигуку гей! напинає вітрило, — І не заскрипить при тім блок — повітряна яхта Америка ніколи не змінить свій галс — сама ж огинає кулю земну — кидається і долає рифи без жодного страху. — І всі її хмарочоси у нього під владою — Підніме одне крило наче в захваті — і відлине собі сюди лише підніме інше і вже відпливає туди. Так наче пара їх узгоджено кружляє, такої ще регати води Саут-Гемптона не бачили зроду.

Польоти уяви — Кольріджеві думки. Кажуть отак людина витає подумки — Усе тобі до свіжих лісів на ярі пасовиська. Здіймається ніби у думці.

Пориви снігу заслоняють сонце — наче уривки десь більшого вітру.

Ще з минулого понеділка земля вкрилася на півфута а то й більше снігом і ожеледицею ще до мого катання на ковзанах Донедавна земля була переважно гола мерзла — Червоне — біле — зелене — і віддалік темно-коричневе усі барви зимового краєвиду. Оглядаю його саме зі скель. Червоні чагарникові дуби на тлі білої долини просто чудові. Усіх подорожніх геть заслонив сніг.

Зауважив ті хто пиляє дерева у лісі поперечною пилою носять рогожку аби вклякати на неї.

Непоганий урок дроворубові цілий день самотою у лісі матиме більше ніж свої півдолара за корд.

Потрудись над висловом — марно покладатись лише на талант. Довіряй своєму дарові — пиши у властивому тобі дусі — Не прислухайся до загального смаку.

(…) Сосна вражає людськістю. (…) Ніщо не виглядає так невинно у цьому світі як сосна.

Тупа незграбна поведінка блазнів так само може вдосконалити письменника зрештою як і критика інтелектуалів.

Чудово — просто чудово — невичерпна вимога християнства до тебе — аби ти промовляв з моральної точки зору. Хай ти й немовля і крик твій є каяттям — каяттям. Християнський світ не визнає людського права сприймати будь яку істину — аж доки не заголосиш: Господи змилуйся наді мною грішним.

Що змусило яструба злинути? Ти помітив маневр? Чи то він себе наповнив повітрям? Поки ти здогадувався той вже здійнявся спіральною стежкою у небеса.

Наша округа простора і багата — бо тут за якісь 20 миль від Бостона можу стати у лісовій просіці і проглянути на милю чи й більше понад чагарникові дуби до далеких соснових борів і обрію незайманих лісів і не стріне око жодної хатки чи дороги ані чийогось поля.

Захід сонця узимку з лісової просіки, недалеко від лугового джерела Кажуть індіянці Великих Озер живляться мигдалками сосни. А як довго мене не годувала сосна?

Покидай домівку перед світанням або не вертайся аж поки сонце не зайде.

Неділя 21-го

Непрості стосунки мої з друзями що не зарадить жодна відвертість Нема такої заповіді у Новім Заповіті аби помогла мені. Моя сутність мабуть є таїною — Інші можуть сповідатись і пояснювати. Я не можу. Не тому що надто гордий, та не цього б хотілося.

Дружба то невимовна радість і благодать виникає поміж двома чи більше особистостями від спорідненості своєї — А природа не помиляється і проведе крізь усякі негоди — Поміж двох насправді споріднених немає заслон і не може бути перешкод. Хто ж чужий? Та ті друзі що виправдовуються.

Часом так і кортить сказати своїм друзям — Друзі мої знаю що смертельно образив вас і нібито віддав перевагу ненависті перед любов’ю — обійшовся з іншими добре а з вами зле — старанно приховав свою любов і не сьогодні — завтра вихлюпну свою жовч до дна — Уявляю як міг би щось таке виголосити хоч цього ніколи не станеться — Але щиро кажучи не дуже то й жалкуватиму що так не буде — Що страшенно залежний бути самим собою. Якщо все було відомо, а я того не відав, то навіщо ті друзі кого я не зрозумів чи вони мене.

Хіба що долі недобрі коли нас розлучають — але мій друг завжди добрий. У мене натура Каменю. Усього літа замало аби сонце нагріло мене.

Мої знайомі нерідко вважають мене надто холодним — але ж кожна річ в міру тепла на свій лад — Хіба камінь вже аж так холодний що вбирає усе сонце влітку і не розлучиться з ним і вночі? І кристал хоч би й з самої криги не захолодний аби розтопитися — а хіба ж не постав він з розчину. Холодний! Тепло найбільше промовляє до мене взимку. Та не єдино вогонь теплий — а все є і теплим і холодним у своїй суті. І не те що я надто холодний — просто наші тепло і холод не однакові за сутністю — отже коли буваю безмежно гарячим, для вас можу бути крижаним. Кристал нарікає на кристал не більше аніж голуб на голубку. Ви вважаєте мене за холодного — вважаєте й Природу холодною — А для мене вона тепла. Моє тепло заховане від вас. Так само вогонь буде холодним до будь-чого що не здатне нагрітися вогнем. Прохолодний вітер тепліший для людини в лихоманці аніж подих вогнища. Що я холодний означає що я інакший.