Ще раз пустив крис у хід, визволив дельфіна. Застряв він у тій дірці, що зосталася від дельфіненяти, застряв глибоко — сітка в'їлася в тіло між грудними й спинними плавцями. Не схотів тягнути його назад у загородку, ляснув по спині — пливи на волю, герою!
Виплив наверх, підтримав Судзіра: той кашляв і ледве тримався на воді.
— Допоможи… до катера… Погано мені… — прохрипів Судзір.
Радж допоміг йому добратися до катера. Усі вже вилазили з води по мотузяних драбинках, дерев'яні поперечки грюкали по бортах, як кістки. Брати, виловлювати більше не було кого — дельфіни повтікали.
Зовсім близько від глісерів раптом висунувся з води гострий і високий, загнутий назад плавець, пішов різати, креслити воду навколо сіток і суден. Метрів за сто висунувся ще один. Акули… Відчули кров, примчали на свіжину.
Витягували на «матку» праву сітку і витягли… дельфіна! Заплутався й захлинувся, а в метушні й розгардіяші ніхто не помітив, як тримаються на воді поплавки з цієї сітки. Піднімали дельфіна на борт лебідкою разом із сіткою, ніхто вже лізти у воду не хотів. Поки діставали праву сітку з дельфіном, на ліву не дивилися. А коли подивились, то жахнулися: вода біля неї вирувала, раз у раз висувалися довгі й криві, як турецькі ятагани, спинні плавці. Тягнули цю сітку й побачили, що в ній теж заплутався й утопився дельфін. Його туша вже була безформна, з вирваними великими ямами, а вода навколо густо забарвилася в темний колір. Тіло дельфіна зависло вже над водою, акули все скакали й рвали його, як собаки. Одна навіть високо підскочила, загнула ніс якомога вгору, рот з гострими, як бритва, зубами аж випнувся. Цапнула дельфіна за бік, шарпнула головою, Раджу здалося, що він навіть почув собаче «Р-р-р-р!», шубовснула з шматком м'яса у воду…
Море кишіло акулами. Їм на поживу викинули не тільки мертвих дельфінів. Судзір зробив ревізію всьому улову — сім штук зуміли ловці підняти на борт катерів — і наказав викинути ще одного: правий плавець майнує відірваний, глибока рана на голові. Даремно Радж умовляв Судзіра, аби пожалів, залишив, просив, що сам його догляне, вилікує. Судзір був безжальний і невблаганний: рани зараз опрацювати не було чим, поки довезуть, то помре.
— Усім, усім! — підніс Судзір до губів рацію — Повний уперед! — Замінив рацію на мегафон і додав: — Зробити дельфінам затінок! Поливати безперервно!
Дельфінів поливали — де зі шлангів, а де просто опускали за борт на мотузках відра, черпали воду.
На душі в Раджа було сумно й важко. Все пригадувалися тужливі очі пораненого дельфіна, якого шпурнули акулам.
2
— А що — хіба Янга немає? — перепитав Абрахамс. — Ялика теж немає. Може, взяв та відплив рибу половити… Ах, ах, а вже ж скоро вечірній улов рибалки на Рай привезуть, треба було б поїхати на пристань.
— По рибу не поспішайте. Не до їжі дельфінам поки що… Хай освоюються, — сказав Радж.
І Радж, і Абрахамс стояли над великим басейном поблизу нижнього помосту й дивилися на воду. Дельфіни тісною групкою — тільки чи всі? — знаходились у завороті з південного боку, біля греблі. Час від часу поважно, теж не відстаючи один від одного, пропливали повз самісінькі трибуни на північний бік. Ні свистів, ні скрипіння не було чути, а коли й перемовлялися, то на ультразвукових хвилях, щоб люди не чули їх і, не дай боже, раптом не зрозуміли розмов. Не одне прокляття, мабуть, посилають вони людині, може, навіть складають плани помсти за все зло, яке заподіяли їм сьогодні люди. Так думалося Раджу.
— Почекаємо трохи, може, скоро вернеться, — сказав Радж про Янга і пішов у комірчину.
Двері залишив навстіж. За день назбиралося стільки духоти, що хоч копру суши. Вдихаєш повітря, і здається, що воно обпікає все зсередини. Припав до банки з прісною водою, але вона була така тепла й несмачна, що стало нудно.
«Бісів син… Гроші так і лежать, по продукти не ходив», — Радж підняв зі столика п'ять доларів, які залишив уранці Янгові, сунув у кишеню.
Потоптався трохи, не знаючи, що робити, і вийшов на двір, сів на лавку під кущами. Сидів, то нагнувшись і підперши рукою щоку, нервово подригуючи ногою, то відхилявся на спинку, втупивши очі в небо. Чогось дедалі дужче спирало в грудях, серце смоктав тривожний біль. «Куди він міг подітися? Хво-о-ренький… Цікаво, вудки на місці чи ні?» — підвівся, пішов у комору, глянув на стіну над компресором, де вони звичайно висіли. На місці! Пробіг очима по аквалангах — одного немає. «Не може бути!..» — почав ще раз оглядати. Виявив, що не вистачало не тільки акваланга, але й комплекту балонів. «От воно що-о-о… А може, Судзір узяв, до себе затягнув? Свого не приніс, а взяв два. Треба запитати Судзіра!» — вискочив стрімко, але двері зачинив і примкнув.
Судзір десь у Крафта. Одразу, як тільки познімали дельфінів з катерів, з м'яких поролонових підстилок, пустили в басейн, Судзір з Крафтом зачинився в його кабінеті. Не вдвох, повів Судзір з собою ще й одного з ловців. Понад годину вже сидять, а малий катер чекає того ловця, гойдається на прибої біля входу в затоку. Важка, мабуть, у них розмова, притиснули Крафта з оплатою до стіни…
Уже ногу поставив на приступку сходів — і роздумав. Ні, до Судзіра піде в останню чергу. Якщо він не брав акваланга і запасних балонів, то ошаленіє. Та й не треба, щоб і Крафт дочасно знав, що з комори пропадають акваланги. Пішов за греблю, побрів біля самої води, придивляючись до піску, і нічого не помітив підозрілого. Отак і на мисі Кіптюра — ні слідочка, був уже приплив і все злизав.
Вернувся назад до комори. Постояв, потоптався — пішов шукати тітку-двірничку. Певно ж, ходила парком, виходила до затоки, а раптом щось бачила?
Ні, тітка нічого не бачила. Навіть образилась, що запитав:
— Тільки що Абрахамс лаяв за човна, доповідну збирається подавати Крафту! А ви ще и про хлопчика!
Дурень зрозуміє: між пропажею ялика і пропажею балонів, акваланга є прямий зв'язок. Янг узяв і те й друге, кудись вирушив. А куди? Чому досі не вернувся? День закінчується, можна і наплаватись, і риби наловити… «Риби! Вудки ж на місці… Ну я ж йому покажу рибу, покажу плавання! Дорослих не пускаю самих плавати, неодмінно супроводжую, та ще й штоками озброюю. А тут… І я добрий дурень… Треба було все розказати про підводне плавання. Особливо техніку безпеки утовкмачити в голову… Він ще не знає, чим загрожує глибина людині. Оп'яніння глибинне може бути після шістдесяти метрів. Невже Янг лазив на глибину? А може, вибрався за рифи, згубив весла і погнало у відкрите море?»
А зорова пам'ять відновила малюнок: випинається зубастий акулин рот… Кровожерний хапок — і на боці дельфіна зяє кривава рана — двома долонями не закрити. Бр-р, страшно таке побачити навіть уві сні. І не доведи господи опинитися серед цих людоїдів у воді!
«Почекаю ще… Він же голодний, повинен примчати… Але ж і всиплю, ох і всиплю!»
Примусив себе сісти на ту саму лавку, хоч зовсім не сиділося. Хотілося зірватися з місця і кудись бігти. А куди?
Вертаючись від Крафта, пройшли повз лавку Судзір з тим ловцем. Обидва глянули на Раджа, але нічого не сказали. Не зачепив і Радж Судзіра запитанням — хай ідуть.
Вирішив прийняти душ. Легше буде тілу, полегшає, може, й на душі. Та й час скоріше спливе: просто сидіти й чекати було нестерпно.
Довго стояв під слабкими, зовсім не було напору, струминками…
Витирався у прихожій, де були шафочки, ще довше. Почув, що Судзір не попрощався з гостем, там навіть чарки дзвенять. Не інакше як відзначають бариш, добре злупили шкуру з Крафта. «Поздоровляю… Тримайся тепер…» «І тебе поздоровляю… Тепер — Гірський?» — «Не обзиваються поки що. Та ніде не дінуться…» Розмова приглушена, іноді можна розібрати тільки окремі слова. Вино чи коньяк потроху розв'язувало язики, заговорили голосніше. Уже й деякі фрази можна розібрати.
Судзір:
— Це легко було зробити. Як і з тим… Я ж на місці… А навіщо?
Ловець:
— Закон є закон.
Судзір:
