— Тисяча чортів! Правіше давай!

Катер підвернув правіше і притишив хід, на борт полетів канат. Четвертий ловець спритно підхопив його, підтягнув і зав'язав за борт. «Гаразд, давай до лівого борту!» — крикнув він людям на глісерах, хоч вони й без того знали, що робити, — підхопили кінець сітки з лівого борту й помчали з нею напереріз табуну дельфінів, закриваючи шлях відступу. Такий самий маневр робив і глісер біля правого катера.

О, якби можна було миттю заскочити дельфінам наперед! Глісер тягнув сітку щосили, а вона шорхала, грюкала об борт поплавками і грузилами, поправляти й розплутувати її не встигали. Однак і дельфіни не гаялись. На мить стовпилися посеред загону — і раптом ринули за вожаком у останні «ворота».

— Скоріше, морського їжака вам у горлянку! — надривався в мегафон Судзір, тряс кулаком, але глісери не могли прискорити хід, не ризикуючи порвати сітку. «Ворота» звузилися вже до ширини 10–15 метрів, а дельфіни шугали крізь них стрімко, аж бризки розліталися. Зійшлися глісери, а від величезного табуна залишилося в загородці тільки дельфінів десять — п'ятнадцять.

Радж прикріпив пояс із грузилами, «взув» і застібнув ласти, надів маску, — чекав команди. І команда надійшла:

— Аквалангіст! За борт. Пропливти із зовнішнього боку сіток, розплутати, де заплуталися! А потім усередину, до дельфінів!

Судзір, прокричавши це йому в магафон, підніс до губів рацію. Усім рульовим він подав команду зводити судна разом, а лебідникам — «Вір-ра помалу-у!»

— Братове, допоможіть… — підійшов до ловців Радж. І ті, як тільки він проминув сітку, не дуже делікатно підхопили його під ноги, під лікті, посадили на борт.

Раджу доводилося пірнати з човна: сідав спиною до води і перекидався догори вниз головою. Така поза була найкращою, скоріше занурювався на потрібну глибину. А тут цього не можна було зробити, катер гойдало, і Радж просто відштовхнувся, полетів ногами вниз.

Занурився метрів на два. Плавучість була поганою, мабуть, замало почепив грузил. Запотіло і скельце маски, вмить утворилася сіра плівка, нічого не було видно. Крутнувся — де сітка? Так легко й самому заплутатись.

Ударив ластами, вискочив на поверхню. Зняв маску, занурив її в воду. Огледівся — ага, он де глісер, отже, і сітка приблизно туди веде. Знову натягнув маску, випрямив добре гумові закраїни і пірнув сторч головою, запрацював ластами.

Сітку він бачив праворуч, вічка великі, руку можна просунути. Такими рибу не ловлять. Так звідки ж оці ловці дельфінів, що й сітки дивні мають, і досвід ловлення?

Радж плив уздовж зовнішнього боку сітки. Вона зовсім не схожа на аламан, гігантський мішок із закрилками. Це просто плетена загородка. Зверху, біля каната, сітка натягнута туго, нейлон, здавалося, аж дзвенить від напруги. Мабуть, на крайніх катерах теж працюють уже лебідки, підтягують сітки разом з глісерами, зменшують коло охоплення. Чим глибше ішла сітка, тим зменшувалося натягання. Цікаво, яка вона завширшки? Нижній край розтає, зникає в синизні.

Почав ще більше занурюватись, чіпляючись за вічка правою рукою, туди-сюди посмикуючи, розправляючи. Тут сітка була ще слабіше натягнута, випиналася у зовнішній бік, як вітрило.

Не доводилося Раджу плавати з аквалангом у відкритому морі. Яка тут прозора синя вода! Яка пустота!.. Дна не видно, там де повинно бути дно, синіє, сутінок, за яким угадується фіолетова чорнота безодні. Мерзлякувато тягне звідти холодом і жахом.

Синя вода, бо немає планктону. А немає планктону, немає й риби. То чого товклися тут, коли немає риби, дельфіни? Вони ж не дурні, щоб просто так припливти сюди, позабавлятися, поперекидатися. Може, якийсь свій сход провадили у нейтральних водах?

Радж побачив заплутаний шматок сітки і спустився до самого низу. Від тиску зробилися на костюмі жорсткі складки, ніби металеві ребра, важко згинати-розгинати ноги. Здалося, що й думки тут, на глибині, повільніше ворушаться. Як може заплутатись нижній край? Адже там свій канат, там же грузила. А от як: одна гайка потрапила у вічко та ще перекинулась разів зо два, закрутилась. Наверху — то й придивився б краще, і скоріше збагнув би, як витягти оту гайку. А тут поки зрозумів, у який бік розкручується, а в який закручується, минули довгі хвилини. Хотів уже діставати крис, щоб шарахнути по впертій петлі. А тут іще гума маски так прилипла до обличчя, так присмокталася, ніби якісь присоски восьминога. Щосили кілька разів видихнув носом під маску, аби вирівняти тиск.

Спливав до верхнього краю сітки і бачив за нею високо-високо вгорі силуети дельфінів — то темнішим боком обернуться, то блиснуть животом. Ніби дивні безкрилі птахи кружляють у небі, спливаються разом, прямують до сіток, знову різко відвертають. Двигуни суден мовчали, і між видихами-булькотанням бульбашок чув щебет, дуже схожий на лемент горобців, коли збереться їх ціла тьма-тьмуща і щось не поділять між собою. Пташиний гармидер прорізували різкі тривожні свистки.

Темніють дві нерухомі плями — майже упритул одна біля одної. «Глісери», — здогадався. Радж. Зчепилися, щоб не залишилось ніяких «воріт» між сітками. Хотів спочатку спливти коло них, помахати рукою — «З однією все гаразд!», але передумав. Бог з ними, не викликають Судзірові люди симпатій. Поки був на катері, не почув від них жодного слова. Обмінювалися вони тільки якимись односкладовими вигуками-сигналами і, видно, добре розуміли одне одного. Стоячи на носі катера, Радж часом обертався до них, оглядав ловців. Засмаглі, мускулисті здоровані, на вигляд або китайці, або малайці.

Плив біля сітки, розтягнутої між другим глісером і правим катером, і дивувався недогадливості дельфінів: для них ніякої складності немає пірнути на глибину, шмигнути під сітку. А вони гасають біля поверхні, пірнати бояться — запанікували, мабуть.

Ця сітка така сама, як і перша. А треба ще третю й четверту оглянути, хоч зовсім но хочеться цього робити. Узяв би та крисом — р-раз, р-раз, щоб від цих загородок лишилося саме дрантя. Хай би пливли дельфіни на всі боки — на волю, в синій простір.

Містер Крафт, певно, теж був би радий. Йому десь не сидиться і не стоїться. Дивиться і переживає: з яким розмахом усе організував Судзір! От, мовляв, як турбуюсь я про дельфінарій, про справу. А чи від чистого серця все це? Судзір така людина, що в нього з курячих яєць змії вилуплюються.

А де зараз і що поробляє Янг? Не пуголовок він уже, але ще й не дорослий, хоч хвостика дитячого й відкинув. Багато дурниць у голові, за ним треба пильно дивитись… Добре, що Янг не поїхав на ловлю. Не сподобалося б і йому все це. Особливо коли почнуть піднімати сітки з дельфінами або самих дельфінів у якихось гамаках чи фартухах. Неприємне видовище. Вони не смикаються, не стріпуються, як риби. Вони зразу припиняють спроби утекти, ніби розуміють що це не хтось інший зловив їх, а людина, то хіба можна від людини чекати зла? Людина допоможе їм в останню хвилину, врятує, полікує. Так було у великому басейні дельфінарію, коли якось виловлювали Джека, щоб обробити рану на боці, зашити її (десь прищикнувся — чи в басейні вже, чи ще як ловили в морі). Зупиняли, ловили сітками у воді, тоді ще ні Джек, ні інші дельфіни не вміли вискакувати на поміст. У воді й вислизав, і чинив опір, а сила в нього була непомірна, та коли вийняли з води на берег — жодного разу не стрепенувся, навіть коли лікар колов голкою шкіру, зашивав рану. Лежав і сумно-довірливо поглядав темними оченятами на людей. Аж недобре ставало від цього погляду, ніби дельфін дуже багато знав про людей, значно більше, ніж вони самі про себе.

Закінчилася і друга сітка, ніде заплутаних місць не знайшов. Проплив під носом правого катера, виринув. Он містер Крафт, перегнувся через борт, сумно дивиться на воду, ніби вирішує проблему — шубовснути зараз через борт, утопитися чи ще трохи почекати. Радж помахав йому рукою, і Крафт кволо усміхнувся, запитав:

— Усе гаразд?

Радж вийняв загубник з рота.

— Ол райт! — і знову сунув у рот.