— От… — скубнув Радж п'ятірнею себе за чуба. — Будь ласка, штук п'ять волосин вирвав. Так це я їх вирвав чи бог?

— Бог підбив тебе на це — вискубнути.

— Бог зробив так, щоб проти нього бунтували?

— Ну, не бог, то злий дух.

— Крім святих книжок, ви що-небудь читаєте? Що на світі діється, знаєте хоч трохи?

— Уся мудрість у святому письмі. У християн — у Біблії, у мусульман — у Корані, в індусів — у книзі Вед. Так навіщо більше що-небудь читати? Зате я радіо слухаю, часом такі цікаві проповіді передають…

— Ну а про соціалістичні країни ви чули? Там немає вже багатіїв-експлуататорів, народ сам собі господар. Бог захотів, щоб так було? Ви ж кажете, що все від бога.

— А-а… Там самі безбожники живуть.

— Не думаю, що самі безбожники. А якби навіть і так, то можна, видно, і без бога багато чого досягти?

— Гм, кхи… Дай краще я покопаю, а ти. посидь у затінку. Напекло тобі голову.

— Не бійтеся за мою голову.

— Думаю, нижче рівня води не треба копати.

— Не треба… Гарне місце вибрали для Джейн — під пальмою… — Радж обіперся руками об краї, відштовхнувся ногами і спритно викинув їх наверх. — Так-от, папо Абрахамс, пояснювати все, і добре, і погане, що робиться на світі, волею бога не можна. Ви ж знаєте, я з Біргуса… Так от: немає вже Біргуса… Точніше, Біргус залишився, але там уже господарюють американці, острів продали їм. Американцям потрібен тільки острів, тільки земля для бази. А люди, що на острові, заважають, їх і викинули, як тухлу рибу.

До них підійшов Гуга. Постояв, позітхав: «Бідна Джейн…», пішов знову.

Докопали могилу, пішли по Джейн, яка лежала під покрівлею в затінку, прикрита рогожкою. Поклали на носилки, перенесли на мис, не відкриваючи.

Увечері прийшов лікар. При розтині були присутні Абрахамс і Крафт, Радж підійшов трохи пізніше, наміть гідрокостюма не знімав після підводної прогулянки. Лікар розтинав, розглядав, відразу ж робив зауваження, дивувався, що у дельфінів усе, як у людей. З'ясувалося, що Джейн померла від великого внутрішнього крововиливу у ділянці шиї. Найімовірніше, що її вдарили тупим предметом. Ніяких прикмет отруєння виявлено не було.

Лікар помив руки, одержав готівкою, підхопив свою сумку і пішов. Час — гроші, а він і так затримався тут.

Абрахамс залишився сам засипати могилу. Крафт і Радж ішли з мису разом, мовчали.

— Кажи свою думку: хто міг ударити? — нарешті обізвався Крафт.

— Гуга не міг, він любить дельфінів. Судзір?.. Важко сказати. Думаю, що ні.

— А самі дельфіни не можуть?

— Ну що ви! Хіба, може, навмисно якось.

— Хоча б ненавмисно.

— Може, підлізла якраз. Дорослі стрибають через бар'єр, крізь кільця. Дік триста кіло важить, уявляєте, який може бути удар? Та ще сконцентрований на рострум.

Кілька днів Радж був у напруженні. Чекав якоїсь каверзи від кожного туриста, особливо від охочих до підводних прогулянок. З крисом не розставався ніколи. Гарпуна зі знаком тріади заховав на полицю за різний непотріб.

Коли трибуни головної арени заповнювалися глядачами, Радж непомітно обмацував поглядом кожного відвідувача, навіть жінок і підлітків. Але робити це перед кожною виставою не вдавалося, вільних хвилин було мало.

Під час деяких вільних вечорів годину-дві займався з Гугою. Дорослий хлопець, а прийшов у дельфінарій, не вміючи ні читати, ні писати. А гроші лічити вмів — до ста… Був від природи кмітливий, хоч і затурканий, всю науку схоплював на льоту. Хвалив його Радж за успіхи, подарував йому навіть кулькову ручку, і Гуга болісно усміхався. Вигляд у Гуги був нездоровий, наче сонний, під очима синіли підкови. Варто було щось раптом гучно сказати, як він увесь здригався. Від різкого несподіваного стуку він мало не втрачав свідомість.

— Не сплю я, Радже, майже зовсім… Уже понад місяць, і кожної ночі все гірше. Лежиш, очі заплющені, а в голові що завгодно роїться, і думки всякі, думки… Замучуся до ранку від думок. Встаєш, а голова наче розпухла, важка — на плечах не втримати, аж на всі боки водить… Годую дельфінів і боюся: от-от пірну в басейн…

— У тебе нервове виснаження. Тобі треба пити на ніч якісь порошки, щоб заснути. — Радж підливав йому в склянку чаю, підсовував ближче цукор та галети і, хоч той відмовлявся, змушував пити і їсти ще.

— Порошки… На порошки гроші потрібні. Усе, що одержую в Крафта, мамі віддаю. Нас шестеро у, матері… Було семеро, але один братик утопився. Може, з рочок йому було.

— Як це… з рочок — і втопився? Він же не ходив купатися у такому віці?

— Де там купатися… Він ще й ходити не вмів, ніжки тоненькі, криві… Ми у джонці живемо біля сьомого сектора, ближче до пристані. Там ціле селище таке на воді, ти ж, мабуть, бачив… Мати залишила малого на двох старших. Три роки одному, а другому — чотири… Ну а сама побігла на пристань риби купити. Уранці не було… Приходить, а малий висить за бортом голівкою у воді… за ніжку прив'язаний… Вивалився… Так ті двоє, значить, сплять, а малий висить за бортом, утопившись… У нас ще двоє між тими трьома і мною, я найстарший.

А тих двох якраз не було: побігли в місто чи на пристань пожебрачити чи перепродати щось. Комерсанти!

— То як ви там, на човні, восьмеро розміщуєтеся? Там же, мабуть, і сидіти тісно, а не тільки лежати.

— Половина човна з піддашком. Батьки з малими внизу, а ми втрьох у гамаках висимо. Не сон, а…

— Ти не ходи кожного разу додому, можеш і тут, зі мною, коли переночувати. Зробимо другі нари.

— Не знаю, Радже, що робити. Ти мені — як брат. Але ж і тобі увесь час надокучати не хочеться. Може, я тобі неприємний, а буду мозолити очі.

— Облиш!

— Я знаю, як це важко, коли не можеш терпіти якусь людину… Я побачу Судзіра, і в мене вже пухирі червоні вискакують на шкірі… Слово честі! Аж трясе й тіпає… Якби десь знайти якусь роботу, я пішов би звідси. Тільки із-за Судзіра пішов би! Хоч тебе мені й шкода… Люблю я тебе.

— Я розпитуватиму то там, то там у місті. Може, щось і трапиться.

— Ти вже закінчуєш оте карате чи тільки почав заняття?

— На середині програми. Ще з місяць ходитиму. А шпігелі вчитися карате можна все життя… Скажи, яку б ти хотів роботу?

— Будь-яку, Радж. Аби самому не здохнути і що-небудь матері давати.

— А батько в тебе є?

— Є. Вантажник у порту. Але в нього така робота — Навперебій. Буває, що й по кілька днів нічого не приносить. У Свійттауні бачив крани у порту?

— Ну?

— Кажуть, тут один такий встановлюватимуть. А коли поставлять, то вже ніякого заробітку не буде… Скажи, а джіу-джицу — це те саме, що й карате?

— Майже.

— Радже, ти не заїдайся з Судзіром. Він дуже небезпечна людина, знає прийоми джіу-джицу. І він м'ясо їсть… Щодня їсть м'ясо — уявляєш? Він дуже сильний, не дивись, що такий худий.

— Про м'ясо звідки знаєш?

— Сам бачив. Уранці перед виставою виймає таку коробочку, як з-під цукерок, пластмасову… А там шматочки сирого м'яса, посолені, з приправами, з часником. Ковть, ковть! Не жуючи… Від нього часником за милю чхне. Я й не знав би, що там, у коробці. Але якось… Він же примушує, щоб і в його «резиденції» я прибирав… — Витирав стіл і зіпхнув ту коробочку. А вона бенц — і розкрилася на підлозі. Дивлюсь — м'ясо… А Судзір почув стукіт коробки, заскочив, пронизав мене очима, як шилами: «Що впало?» Я показав на коробку з м'ясом, а він зітхнув з полегшенням: «А я думав…» — і похапав зі стола дельфінчиків-сувенірів, повкидав у свій «дипломат», замкнув.

— Я чув, що дехто мишенят бере у китайських аптеках, живцем ковтають.

— Бр-р… Радже, а яке м'ясо на смак? Я ще ніколи не куштував.

— Коли-небудь я запрошу тебе в шикарний ресторан. Посидимо, як якісь панки, м'ясо будемо їсти, вино пити…

— Ой, Радже! Розказуй, може, хтось і повірить.

— Повір. Буде таке.

Там, де всі радіальні вулиці міста сходяться, утворився трохи сплющений майдан з фонтаном посередині. Фонтан так собі, нічого особливого, забавні тільки четверо пухкеньких бронзових діток посередині. Одне забралось на дельфіна, ще двоє лізуть, спихаючи вершника, четверте годує дельфіна рибкою. Із сопел, які встановлені скрізь по борту фонтана і утворюють круг, з шипінням вивергається вода. Струмені злітають угору і падають на хлопчиків і дельфіна — з усіх боків падають усередину. Часом напір води зменшується, струмені води не дістають до фігур, і бронзові хлопчики ніби лисіють, обсихаючи, чітко видно на них білі смуги і патьоки солі (вода у фонтані морська), ніби хтось цих безкривдних ангелочків розмалював білилами.