У сторожці світла немає. Може, спить Малу, а може, пішов робити обхід території дельфінарію. Радж не захотів стукати у вікно сторожки — хай краще Малу не знає, коли він повернувся з Біргусу.

Відійшов далі од воріт, поліз на огорожу — частокіл із залізних списів, високий — два з половиною метри. Подолав без труднощів, завис на руках з внутрішнього боку, потім спустився. Гепнув важкувато — земля з того боку була набагато нижче.

Побачив Малу, коли звернув з алеї на місточок через канал. Сторож сходив з трибун великого басейну і, здається, заточувався.

— Хелоу! — подав Малу веселий голос. — Ти, Радже?

— Я.

— Ну й вигляд у тебе сьогодні… Може, якісь злодії роздягли? І мокрий ти, чи що?

— Ага, — відповів Радж, відчуваючи, як почервоніло обличчя. — У штанях купався.

— І зі мною раз таке було… — хотів розказати сторож історію, але Радж сухо попрощався:

— На добраніч, Малу! — І намірився йти.

— Яка там добра ніч! З дельфінами щось діється. Непокоїлися, хлюпали цілу ніч. І тепер збилися до купи, а щоб присвітити добре, нема чим… Я вже думав, може, якийсь злодій забрався, чи що…

— Може, на зміну погоди. Циклон вони добре відчувають… А може, касатки підпливали до перемички? Їх теж відчувають.

— Скажеш! У каналі для касаток мілко, не полізуть вони туди. — Малу теж уже трохи розбирався в тому, що торкалося життя дельфінів та інших морських тварин.

— Не полізуть, твоя правда. Ну то хай хоч решта ночі мине спокійно. Прощавай!

Раджу хотілося скоріше забратися в свою комору-склад, поспати хоч зо дві години. Добре, що містер Крафт не забороняє користуватися складом як квартирою. Може, думає, що зайва людина вночі на території дельфінарію не зашкодить. Хіба мало що може трапитися?

«Чи ключа не загубив?» — мацнув по кишенях штанів. Ні, ось він, у правій… Ледве виплутав його, довелося вологу кишеню вивертати.

Зняв замок, зачинив за собою двері, взяв на защіпку. Увімкнув світло — і одразу до тапчана. Він відкидається, прив'язується верхом до стіни, прихоплюється брезентовим ременем. Відстебнув, випрямив ніжки, опустив. Зітхнув стомлено, заздалегідь смакуючи, з якою насолодою він простягнеться на весь зріст.

Стомлено сів на краєчок…

Знайомі запахи пропилених залізяк, сируватих гідрокостюмів, житлом зовсім не пахне. Обвів поглядом комору — все знайоме, все, здається, на своєму місці.

І відчув, що буде не до сну. Треба приводити до ладу забруднені холоші штанів, може, навіть краще замити їх прісною водою, висушити праскою, щоб не було соляних плям і розводів. Треба ще пошукати, де стара теніска. Доведеться її заштопати, випрати, випрасувати. Не може він з'явитися вранці на очі містеру Крафту, одягнутий не за формою. Вимагає містер, щоб у робочий час усі працівники дельфінарію дотримувалися «трейд марк» — фабричної марки. Можна було б, звичайно, і вихідні штани надіти, є в Раджа ще одні штани. Але ж будь-коли одягати їх шкода, та й дуже великий контраст буде між заштопаною теніскою і святковими штаньми.

Скупуватий містер Джері… Одну теніску видає на півроку, хоч коштує вона всього якихось два-три долари. Це в Раджа тільки виходить, що він ще й економить, бо багато часу доводиться ходити тільки в плавках або взагалі бути з аквалангом під водою.

Пішов у душ, набрав у тазик прісної води. Далі робив усе як заведений. А думками був уже далеко від того, що робив.

Сьогоднішній обстріл з автомата (це щастя, що не зачепила куля) одразу зіставив з пострілом з підводної рушниці. Висновок напрошувався сам: чи не кільця то одного й того ж ланцюга?

Пригадалося, як обробляв йому тоді рану лікар у готелі.

«Вам до лікарні треба, у Світтаун. Зашити потрібно рану, а то великий шрам залишиться, — говорив лікар на прощання. — Якщо сьогодні не зможете, то завтра — неодмінно. Вам рахунок на дельфінарій надсилати?»

«На дельфінарій. Тільки не мені, а на ім'я містера Джеральда Крафта», — сказав Радж.

«А чого ж? — думав він, виходячи з «Сельюта». — Через Крафта мене покалічили, Крафт мене посилав — то хай і сплачує послуги лікаря».

Брести через усе місто, та ще з аквалангом, голому, несила. Довелося брати велорикшу, а потім просити Гуга, щоб виніс тому рикші гроші.

Хотілося тоді тільки лежати, лежати й не ворушити ні рукою, ні ногою. І пити хотілося… Посмоктав теплої води і не стільки проковтнув, скільки пополоскав у роті, сплюнув гіркоту. Відчув себе трішечки краще, вийшов на повітря. З вікна кабінету Крафта ще падало світло. Зайшов з торця, де тулилися до стіни, вели на другий поверх зроблені зі щільно підігнаних одна до одної бамбукових палиць скрипучі сходи. Ніс Крафтові показати трофейний гарпун, ішов показатися сам.

Ну й перелякався ж тоді містер Джері! Може, подумав, що до нього завітав якийсь привид-гангстер або сам Дейві Джонс[6]. Зігнувся, ніби хотів зростися зі своїм столом, сховатися за купу паперів-рахунків. Широке обличчя з мішкуватими щоками й носом, як малий горіх кеш'ю, пополотніло.

«Май бой! Мій хлопчику… Чи це ти? Що сталося?» — Крафт втупив очі на його забинтовану голову.

«Ось… — подав йому гарпун. — Почастували під водою. Під щелепу довбонули… Якби трохи нижче або вище, то й капут. Комусь ми перешкоджаємо своїми пошуками грота».

«Май бой!.. — містер Крафт обережно простяг руку до гарпуна, повільно встав. Відставляв гарпун далі від очей, і руки тремтіли. Провів очима від наконечника стріли до початку, де ще стричав капроновий хвостик ліня. — Розпливається в очах, нічого не бачу…»

«А ви окуляри візьміть»

«Ага, ага… — Крафт нап'яв на носа окуляри. Малий ніс майже сховався за великими голубуватими скельцями. Знову придивився до того місця стріли коло ліня, і руки ще дужче затремтіли, захитав головою: — Ноу-ноу… Не може цього бути!..»

«Чого не може бути, містере Джері?»

«Подивись ти, у тебе очі молодші. Що тут викарбувано — дві дабл ю, «WW», чи дабл ю і ві — «WV»?»

Радж підійшов, нахилився до стріли. Тепер він уже добре розгледів карбівку.

«Дабл ю і ві — «WV».

«О, боже мій!» — «Уайт вайпе»… «Біла змія»… «White viper».

«Що це означає, містере Крафт?»

«Ти наче з неба впав. Ми стали на дорозі «Білої змії» — «тріади чайна», китайських піратів і бандитів, гендлярів наркотиками».

«А якби було дві літери дабл ю — «WW»?»

«White women»… «Уайт вумен» — «Біла жінка». Та. сама лихоманка і трясця… Даблами їх звуть. Ті ж самі риф-реф, покидьки суспільства… Тільки кажуть, що жінка ними керує, європейка. Вони колись були однією тріадою, а потім розкололися на дві, ворогують між собою. Вони ворогують, а в нас чуби тріщать. То одній тріаді викупи платили, а тепер ще й друга банда з'явилася, і тій давай. Ніяк не можуть поділити сфери впливу… До злиднів доведуть, до розорення!.. О, мій боже! І так майже доводиться вести страгл оф лайф… боротьбу за існування… А що буде далі? Скоро якась із них знову підкине листа — «Плати!»

«А якщо не платити, збунтуватися?»

«Ах, юначе… Я ще хочу пожити, хоч мені скоро шістдесят років. Можуть і зарізати, і дельфінарій висадити в повітря, і дельфінів отруїти… Може, чув, був випадок у Світтауні? Один забарився на тиждень заплатити відкупного — фабрику висадили в повітря! Самі руїни — не бачив?»

«Містере Крафт, я з ними не задирався. Я вже знайшов був більш-менш пристойний грот, а тут вони… напали…»

«Радже, я тебе не звинувачую. Я навіть співчуваю тобі, щиро співчуваю… Я готовий навіть вибачитись перед тобою за те, що штовхав на таку авантюру, посилав на загибель…»

«Лікар за обробку рани пришле рахунок на ваше ім'я».

«Ах, мій боже! Але я заплачу, Радже, ти не турбуйся».

«Казав, що треба мені в лікарню в Світтаун. Щоб операцію зробили, зашили рану».

«Боже, боже, цього ще не вистачало!»

«Я вирішив не їхати у кепітл, не вимагати від вас такого лікування. Але…»

«Радже, містере Радж… Я завжди вважав тебе пристойною людиною. Ти не такий, як Судзір… Той оформив замовлення на сувенірні дельфінчики, сам їх приносить у дельфінарій і вважає, що робить велику ласку, вимагає надбавку до зарплати».