Денис наздогнав їх і став перед ними.

– Нє, так не піде! Лузер, базар є конкретний! Я тебе попереджав не зустрічатися з нею. Шо ти втикаєш? Зассав, гомік?!

– Не чіпляйся до нього! – вигукнула Софія, але він її грубо відштовхнув від злості.

– Чуєш, лох, не чіпляйся до моєї дівчини! – твердо мовив Мирослав, відчуваючи, що конфлікт починає наростати.

– А шо ти мені зробиш, га? – з викликом спитав Денис. – Ти ж соска ше. Я ж тєбя урою, падло! Ти ж тут паляжєш в лужє своєй крові!

– Миросю, пішли звідси, – попросила його Софія, яка дуже добре розуміла, чим це може закінчитися. Закінчитися, навіть і не почавшись.

– Нє! – схватив його за руку Денис. – У нас з ним мужской базар! Щас я етого гандона урою! Щас я тєбя підар откіздрячу!

– А, ну, відчепися! – вигукнув Мирослав і різко його штовхнув, щоб визволити руку.

Це остаточно переповнило чашу ненависті Дениса і він несподівано одним чітким рухом ударив Мирослава в сонячне сплетіння, що той зігнувся від болю, хапаючи ротом повітря, як риба, що опинилася на суші.

– Шо, падло, будеш ще липнути до Софії?! – задоволено спитав Денис. – Затям раз і назавжди: тьолка не твоя, лузер!

– Ден, припини негайно! – верещала Софія. – Не займай його. Я все одно не буду з тобою зустрічатися. Відчепися від нас.

У Дениса в очах заблищали небезпечні іскорки гніву, яким вже не можливо було управляти. Перед собою він бачив лише суперника, з яким треба поквитатися. Його вселенських масштабів злість і ненависть нагадувала щось на кшталт: «Ціль знайдена, треба її знищити».

– Твою мать! – вигукнув він і щосили вдарив кулаком Мирослава в обличчя. – Тоді я його заб’ю до смерті! Він буде у мене кров’ю ссати!

Хлопець ледве втримав рівновагу, відчувши сильний біль в щелепі і кров, що капала із розбитої губи. Це його теж розізлило і він вирішив достойно відповісти. Ударивши ногою по коліну, Мирослав наніс ще один удар в ніс, який суперник ніяк не очікував. У Дениса теж потекла кров.

– Ну, сука, ти мене дістав! Тепер ти точно покійник! – заволав Денис і зі злістю накинувся на нього.

Він провів серію блискавичних ударів по корпусу і ногою збив його на землю. Мирослав встиг відповісти лише ударом в плече, але це не дало майже ніякого результату. Денис часто приймав участь в вуличних бійках і мав неабиякий досвід в цій справі. Плюнувши кров в обличчя супернику, він вирішив ще трохи його побити. Без жодного перепочинку на нещасного Мирослава посипалася ще одна серія сильних ударів.

– Ден, зупинися, благаю тебе! Ти ж його вб’єш! Припини його бити! Ти бачиш, що він і так вже на землі лежить побитий, – благала Софія, але її слова не мали жодного ефекту.

Денис не звернув уваги на її прохання, копнувши ногою кілька разів Мирослава, що захищав руками обличчя. Проте, ударів від цього не поменшало, просто вони перейшли на інші зони тіла. Мирослав намагався піднятися на ноги, щоб захистити себе і дати здачу, але черговий удар не давав можливості таке зробити. Деякі люди проходили вздовж парку, але ніхто навіть не намагався втрутитися і зупинити бійку, користуючись загальновідомим принципом: «Моя хата скраю – нічого не знаю».

Тоді Софія подумала, що повинна знайти спосіб сама, як зупинити цю бійку. Ніхто на допомогу йти не хотів, та й просити в когось допомогу була марна трата часу. Зовсім випадково їй на очі потрапив довгий патик, що валявся на землі біля величезного старого дубу. Не задумуючись, що робить, Софія автоматично нахилилася і підняла цей патик. З ним вона наблизилася до Дениса, що стояв над переможеним Мирославом, який був весь заляпаний крівлею.

– Ден, залиш його! Інакше я тебе вдарю палицею, клянуся!

На таке видовище варто було подивитися. Денис залишивши лежати хлопця на землі, різко обернувся і побачив Софію з патиком, яка готова була його вдарити. Він не зміг втриматися від цього видовища і голосно зареготав.

– Ой-ой-ой, як страшно! Я вже тремчу від страху. Тільки не бийте мене, прошу, Ваша світлість, – і він знову почав голосно сміятися. – Ти б на себе зі сторони подивилася. Краще віддай палицю, вона тобі не потрібна. Ти ще її впустиш своїми ніжними тонкими рученятами.

Він наблизився до дівчини, щоб відібрати патик.

– Ах ти ж урод! – вигукнув Мирослав і на силу піднявшись на ноги, ударив Дениса в обличчя.

Той, розізлившись, відповів йому, але палиця Софії обрушилася йому на спину. Це було так несподівано, що він аж розгубився на деякий час.

– Ай, болить же! Якого дідька ти мене палицею огріла? Ти шо, тьолка, ваще нюх потіряла?! Ти шо, охрєнєла, сучка!

– А ти не лізь до мого хлопця, інакше ще отримаєш! – дуже грізно заявила дівчина. – Забирайся звідси геть! Бачити тебе не хочу! Катися звідси, поки по голові не отримав, придурок! Пішов геть! ГЕТЬ!

Денис не любив здаватися, але в нього не було іншого вибору на цей раз. Він почував себе дуже паскудно і невдоволено, що зіпсували всі його плани.

– Ладно, я піду, – почав здаватися Денис. – А, ти, шмаркач дерешся як тьолка! Фу, аж противно! Наступний раз я тебе в лікарню відправлю покаліченим чи може відразу на цвинтар! А від тебе, шльондро, я не очікував такого. Я такі речі ніколи не забуваю. Прийде час зводити рахунки і я тобі помщуся. Думаю, це станеться дуже скоро. Дуже!

Сказавши ці слова, Денис розвернувся і впевнено пішов вперед. Софія повернулася до Мирослава, який виглядав дуже жахливо і не дуже твердо стояв на ногах, наче алкоголік, який черговий раз нализався.

– Як ти? – коротко спитала Софія.

– Ой… Щось в спині болить! Якось переживу… Були часи і гірше, – він спробував посміхнутися, але тільки скорчив гримасу болю.

– Тобі треба в лікарню, – сказала вона, уважно його оглядаючи з ніг до голови, заляпаного крівлею.

– Так не завадило б… – але його голос потонув в звуку гальм автомобіля, що зупинився недалеко від них.

Це був джип «Лендкруізер», позашляховик чорного кольору, зовсім новенький, наче щойно випущений із автомобільного заводу. Передні дверцята відкрилися і звідти вискочив широкоплечий, здоровенний кремезний чоловік високого зросту, що кількома стрибками опинився біля розгубленої та наляканої Софії.

– Що це таке? – не зрозумів Мирослав.

Чоловік швидко схватив Софію за ноги і піднявши на руки, побіг з нею назад до авто. Все відбувалося настільки швидко, що дівчина не встигла і збагнути, як її почали заносити в машину. В останню хвилину вона усвідомила, що відбувається і спробувала вирватися але вже було пізно.

– Пустіть мене виродки! Чуєте?! Відпустіть мене, козли!

Проте, міцні чоловічі руки з силою заштовхнули її в салон на заднє сидіння і закрили двері.

Мирослав безмовно дивився на це, не в змозі щось сказати, аж поки не усвідомив, що зараз буде.

– Гей! Куди ви повезли Софію? Стояти!

Степан, що сидів на передньому сидінні, вже хотів дати команду водієві їхати, але потім передумав, повернувшись обличчям до Софії.

– Хто це кричить? Твій хлопець?

Софія мовчки кивнула.

– Ну, добре, так і бути, я допоможу. Пєтя, забереш пацана на «ауді» і повезеш в лікарню. Потім мені все докладеш. Зрозумів?

– Да, понял.

Охоронець вийшов з джипу і підійшов до Мирослава.

– Все, помчали звідси, – сказав Степан водію і коли авто поїхало, повернувся обличчям до Софії. – Не хвилюйся, з тобою все буде гаразд. І з твоїм пацаном теж.

Але Софія все одно налякано на них дивилася, ще не в змозі адекватно оцінити ситуацію.

– Хто ви такі?! Що вам потрібно?!

Відповідь вона не почула.

«Ауді» швидко мчала в напрямку лікарні, порушуючи елементарні правила дорожнього руху. Мирослав відразу зрозумів, що йому нічого поганого не зроблять, а тільки відвезуть в лікарню і все. Принаймні, він в це щиро вірив і сподівався. Після бійки в нього дуже боліло все тіло і навіть щось було травмоване, але хлопець не так хвилювався за себе, як за Софію, яку силоміць посадили в машину і повезли в невідомому напрямку. Куди її повезли і для чого? Це питання не давало спокою Мирославові останні п’ять хвилин, а проте, він не наважувався це спитати у водія.