– Кожна людина сама планує і влаштовує життя. Інше питання, що є речі в житті, які так чи інакше впливають на нас і від цього нікуди не дітися.

Дівчина на нього трохи нервово подивилася, перш ніж поставити питання. Питання банальне, але водночас дуже важливе для неї.

– Але який тоді сенс в цій телепатії та пророцтві майбутнього? Ти мені можеш це пояснити?

Мирослав на неї уважно подивився.

– Спробую пояснити, але знову ж таки, це буде моя суб’єктивна інтерпретація. Мені здається, що це може бути твоє призвання в житті. Цей твій феномен може допомагати іншим людям. Наприклад, заздалегідь прочитати погані наміри людини, перш ніж вона наважиться скоїти злий вчинок. І цим, до речі, можна не погано собі заробляти на життя. Питання в іншому: чи потрібно це тобі?

– Ні. Мені вже все набридло і я хочу нормального людського життя. Я не хочу відчувати себе месією. Я просто не готова приймати такі відповідальні рішення.

– Але ти вже приймаєш ці рішення. Ти вже робиш певний вибір і несеш за це відповідальність. Ти вже існуєш в цьому світі і щось робиш для покращення свого життя.

Софія трохи задумалася над його словами.

– Як цікаво! Виходить, із-за своїх паранормальних здібностей, людина повинна страждати?

– На жаль, це так. Правда в тому, що кожен страждає рівно стільки, скільки він сам цього хоче.

– Може воно так і є, – не здавалася Софія, – але якщо я мріяла не про таке життя? Якщо я бачила сенс життя в іншому? В банальному щасті із сімейним життям. Може я не хочу якихось замріяних недосяжних висот, до яких можна і не дійти ніколи.

– Досконалість цього світу полягає в тому, що кожен бачить по-своєму сенс життя і кожен намагається досягти власних цілей. Як правило, більшість людей, не стають тими, ким вони хочуть стати насправді, а стають тими, ким вони повинні бути за якимись принципами, стереотипами і шаблонами, навіяними іншими людьми. В цьому, на жаль, полягає гірка істина нашого життя. Дев’яносто п’ять відсотків інертної сірої маси живуть як всі і тільки п’ять процентів людей бачать світ по-іншому і вони можуть дещо змінити цей світ, а головне, вони можуть повністю змінити власне життя так, як самі цього забажають. Дивись, в сучасному світі є доступ абсолютно до любої інформації через Інтернет, радіо, телебачення, книжки, спілкування з іншими людьми. Точка зору однієї людини – це сукупність точок зору інших людей, що безпосередньо впливають на цю людину через призму її власного світогляду. Більшість людей, не знають що робити з своїм життям, бо вибір тут величезний. Просто колосальний! Можна вживати наркотики, курити, бухати, трахатися, ганятися за мільйонами, працювати, байдикувати, мандрувати світами, пізнавати життя за допомогою медитації і трансу, та багато іншого… Вибір власного життя безмежний, і що людина обере то її проблема. Більшість людей топчеться на місці і намагаються пізнати цей світ за допомогою психотропних речовин. Але це – хибний шлях. Він не приведе до пізнання істини життя. Все, що ми знаємо про це життя – це все одно, що ми нічого не знаємо. Будь-яка точка зору суб’єктивна, і об’єктивності, якщо ми говоримо про існування Всесвіту, не може бути місця. Наші знання про цей світ, тільки шкодять нам не даючи змогу реально усвідомити Всесвіт. Відмовитися від цих знань і спробувати пізнавати цей світ заново з іншої інтерпретації – це перший крок для виходу із загіпнотизованого натовпу, який сліпо топчеться на місці і вірить всьому, що сам бачить, і розуміє. А що цей натовп розуміє, він і сам не розуміє. Ось який парадокс. Все, що з тобою відбувалося чи буде відбуватися зараз не має значення.

– Поясни мені, як це розуміти, що все, що відбувалося з нами, немає значення? Я – існую, отже, це має значення.

– Ще Декарт казав «Я мислю, отже, я існую». А Мао Цзедун вважав, що думки – первинна структура, а матерія – вторинна. Отже, роби висновки сама. Тепер стосовно Тут і Зараз. Це називається принципом Дао. Треба знаходитися в потоці в цьому часово-просторовому континууму, тобто, має значення, що ти робиш тут і просто зараз, а все інше маячня. Без особливих зусиль можна рухатися вперед, знаходячись в потоці. Тому хто живе минулим чи мріє про майбутнє, не отримує насолоди від теперішнього життя. Минуле, вже пройшло, а таке очікуване майбутнє може і не наступити. Тому важливо те, що саме зараз з тобою відбувається. Пам’ятай, що кожна мить – це ще одна унікальна можливість змінити своє життя. І таких можливостей в житті безліч, і далеко не кожний ними, на жаль, користується.

Софія вражено слухала його філософські роздуми, зачарована і загіпнотизована його геніальними, і водночас простими висновками. Такий досвідчений, розумний, начитаний, наче сторічний мудрець, який пізнав життя в абсолютно всіх аспектах його існування, Мирослав їй подобався ще більше. І тільки тепер Софія зрозуміла, що, можливо, сенс життя в коханні, а не в якихось далеких недосяжних мріях, за якими можна все життя ганятися, а так їх і не зловити. Тоді навіщо витрачати час на ці абстрактні балачки?

– Миросю?

– Що?

– Я знаю, в чому сенс життя, – дівчина витримала тріумфальну паузу. – Сенс життя полягає в коханні.

Перш ніж хлопець встиг щось відповісти, Софія обійняла його руками за шию і йому не залишалося нічого іншого як поцілувати її в солодкі вуста, що з радістю відкрилися для нього, як відкривається квітка, коли на неї яскраво світить сонце.

– Ти мені дуже подобаєшся, – ніжно прошепотів Мирослав дівчині у вухо. – Тепер я вже точно збагнув квінтесенцію життя, завдяки тобі. Ти просто молодець!

Софія тихо на нього дивилася, відчуваючи поруч інтимну атмосферу, що розпалювало її серце ще більше. А час пролітав стрімко, як птах не зупиняючись і не зволікаючи на двох закоханих.

Нарешті їм набридло сидіти ось так просто на лавочці і вони вирішили ще прогулятися парком. З цього моменту події почали розвиватися і змінювати одна одну з такою швидкістю, наче їх хтось навмисне перемотував вперед, щоб дізнатися, що буде далі. А далі було наступне.

Спочатку вони йшли спокійно, впевнено, з пафосним відчуттям солодкого подиху кохання, навіть гадки не маючи, що доля їх розлучить на деякий час та ще й за яких обставин. Приємна, тепла травнева атмосфера навіювала лише позитивні думки. В їх серцях палало величезне полум’я такого не звичного і дуже сильного кохання, яке поєднувало їх між собою і створювало неймовірну ейфорію, смак життя, що постійно покращувався від кожної солодкої краплі любові, що вони разом пили із великої, безконечної чаші Всесвіту. Від цього вони ще більше поринали у глибокі простори кохання, намагаючись дістатися дна, самого єства, де існувала істина, найвищий апофеоз, пік любові, вершина кохання, що могли лише досягнути двоє: Інь і Янь, з’єднавшись в одне ціле. Вони обоє були в полоні кохання, яке створило новий світ, світ почуттів і любові, яка здавалася їм безконечною; світ, що здавався їм фантастичною казкою із хорошим закінченням. Утопічний світ безмежних фантазій.

Софія з Мирославом навіть не помітили Дениса, що стояв в тіні величезних дерев і з деякою ненавистю за ними спостерігав, відчуваючи страшний укол ревнощів в серце. Ці ревнощі його просто поїдали із середини. Денис спостерігав, як вони обіймаються та посміхаються один одному, відчув,

(вбити Мирослава!)

що не в змозі тримати в собі цю злість. Він просто збожеволіє, якщо буде так стояти і лише дивитися, як сторонній спостерігач, не маючи сил втрутитися, змінити сюжет цієї, написаної не ним п’єси, яка йому була огидна. Тому, він вийшов із-за дерев їм на зустріч, ледве тримаючи себе в руках, щоб не задушити прямо зараз хлопця Софії. Мирослав перший його побачив, але зробив вигляд, ніби не помітив його.

– Здарова, Софія. Куда тіпа йдеш?

– Гуляю, – трохи невдоволено відповіла та.

– Слухай, в мене є базар до твого олігофрена.

– Ми зараз розмовляємо. Не заважай нам.