На годиннику було вже початок дванадцятої ночі, коли Денис повертався додому пішки. Вони з пацанами щойно добряче погуляли: пили горілку і курили план. Трохи перебравши, Денис йшов, хитаючись із веселим настроєм. Свіже повітря швидко вивітрювало алкоголь і він швидше тверезішав ніж в приміщенні.

Додому він дістався без пригод і трохи прийшов до тями за цей час. Денис із батьками жив в великому двоповерховому будинку з невеличкою територією, що була добре огороджена високим парканом та охоронялася кількома озброєними людьми із злими собаками. Він відкрив вхідні двері ключем і зайшов в передпокої, пройшов до вітальні, де був включений телевізор і там показували фільм «Зоряні війни».

Прямо в кріслі сиділа його мати Анна, що читала журнал «Наталі» і одночасно стежила за тим, що відбувається на екрані.

– Ден, це ти? – спитала вона, навіть не піднявши очі від журналу.

Мати Дениса була маленькою на зріст, але повна з сумним обличчям і фарбованим волоссям темно-синього кольору, очі сховані за скельцями окулярів. На вигляд вона була значно старше своїх сорока років, бо багато палила та полюбляла цмулити дорогий коньяк або віскі. Єдине до чого вона відносилася серйозно – це одяг. Анна завжди одягала дорогі речі зі смаком, щоб красиво виглядати, що не можна було сказати про обличчя, на якому було занадто багато макіяжу та косметики.

– Так, я вже прийшов, – відповів він, зайшовши в вітальню і сівши на вільний стілець. – Ма, а гдє атєц?

– Що? – Аня нарешті відірвала погляд від свого журналу, де розповідали про екстремальні види сексу на природі.

– Ма? Коли атєц приїде?

– Не знаю, це ти в нього спитай. Павло завжди приїжджає дуже пізно. А чого це ти раптом цікавишся, де він швендяє?

– Мені потрібно з ним поговорити.

– Ясно, – Анна дістала зі шафи пляшку «Хенесі» і чарку. – Будеш?

Денис заперечливо захитав головою.

– Та ні, з мене досить сьогодні горілки.

– Як знати.

Вона випила чарку, а потім запалила цигарку, повільно випускаючи дим. Денис пішов в свою кімнату палити і продумати в деталях майбутню розмову з батьком. Пройшла ще година, перш ніж він достатньо потверезів і міг логічно мізкувати. Хлопець постійно думав про Софію, що ніяк не може завоювати її серце, а постійно отримує невезіння. Не витримавши отакого тупого чекання, Денис подзвонив татові, щоб дізнатися, коли той буде вдома.

– Не треба мені дзвонити, – досить роздратовано відповів Павло. – Я прийду скоро. Чекай.

Проте, пройшла щонайменше година, перш ніж Павло приїхав додому. На той час вже був початок третьої ночі і мати Дениса вже давно спала. Павло зайшов у вітальню в сірому плащі, який він відразу зняв і повісив на вішалку. Вигляд у нього був трохи захеканий і втомлений, але не зважаючи на пізній час, він нікуди не поспішав.

– Батя, з тобою можна поговорити? – спитав Денис, коли він зайшов у вітальню.

– Я тільки приїхав, а ти мене дістаєш. В мене було купа справ і я хочу трішки розслабитися.

Павло зручніше вмостився в кріслі, розкинувши руки в різні сторони.

– Це дуже важливо. Я хотів з тобою поговорити про Софію.

При цих словах Павло навіть перестав дихати на деякий час, а потім повільно подивився на свого сина.

– А що з Софією? – здивувався Павло, ніби нічого про це не знав.

– Ти це краще за мене знаєш, тому я тебе питаю.

– Я не розумію, коли ти говориш загадками.

– Атєц. Ми вже, тіпа, дорослі люди, тому давай розмовляти як і належить дорослим людям. Я все знаю, що твої люди викрали Софію і забрали її пацана кудись.

– Що ти сказав?! – в голосі Павла явно звучали загрозливі нотки.

– Тільки те, що хотів сказати. Я це бачив на власні очі. Тепер я просто хочу знати де Софія.

– А чому ти вирішив, що я маю до цього якесь відношення? – спитав Павло.

– Я бачив Степана в джипі. Софію силою посадили в авто і кудись повезли. Так от, куди її відвезли?

– Гм… Ти мабуть щось наплутав.

– Я кажу те, шо бачив. Ти знаєш, що Софія мені подобається. Я тільки хочу знати чи всьо з нею нормально…

Павло тяжко зітхнув, нічого не сказавши. Він ніколи не любив відкривати свої карти, просто так, але цього разу можна було зробити виняток. Але спочатку він дістав сигару і відламавши кінчик, запалив. В кімнаті виник тютюновий запах.

– Ладно, – сказав нарешті він. – Те, що я скажу, залишиться між нами. Навіть твоя мати не повинна знати.

– Звичайно, я все зрозумів.

– Ну, тоді слухай. Мої люди відвезли Софію на ранчо, що охороняється. Завтра я буду з нею розмовляти. Її феномен може мені значно допомогти, щоб вирахувати одного негідника, із-за якого я вже втратив багато грошей. Якщо вона допоможе, то ми будемо мати більше бабла. Я зможу відновити свої фінансові активи.

– Можливо, – задумливо сказав Денис, якого зараз турбувало інше питання. – Скажи, а я зможу побачити Софію?

Після цього виникла довга пауза. Павло сидів з таким виразом обличчя, наче він щойно програв велику суму грошей в покер. Сигара, яку він тримав у руці, повільно тліла.

– Це дуже небезпечна гра, – зауважив він. – Вона спочатку повинна мені допомогти знайти стукача.

– А ти її відпустиш, як тільки Софія виконає твої умови?

– Аякже.

Коли Павло казав ці слова, то він не вагався, але хлопець знав, що за багато років в кримінальному бізнесі, тато навчався добре брехати, не викликаючи підозр.

– Тату, ти ж знаєш, як я кохаю Софію. Я хочу з нею зустрітися. Завтра можна це влаштувати?

– Ні, це не можливо.

– Чому?

– Це може зіпсувати мої плани для вирахування зрадника. Ти не розумієш, від цього я і так втрачаю великі гроші. Крім того, вона не хоче не те, що з тобою зустрічатися, а навіть бачити тебе. Тому цього не буде. Ясно?

– Але зараз такий шанс в мене буде звабити Софію…

– Я ж сказав ні! Он, на вулиці купа дівок. Тільки вийди з дому і чіпляй їх… Все! Я дуже втомився і йду спати.

Не чекаючи заперечень, Павло вийшов з вітальні, зачинивши двері і залишивши сина з неприємними думками. Денис був злий на батька, як ніколи із-за Софії. Він трохи подумав і вирішив при нагоді зіпсувати плани батька, щоб була можливість побачитися з дівчиною. Так, заради Софії, він був готовий на все, хоча поки що не знав як. Але це – питання часу.

Не більше того.

З самого ранку, Василь відпросився з роботи і поїхав у відділок, щоб написати заяву про зникнення доньки. Олег сидів в кабінеті, відповідаючи на численні телефонні дзвінки і одночасно переглядав теку з особовими справами злочинців.

– Здоров, – Василь потис йому руку. – Як в тебе справи сьогодні?

– Та як – працюю, як бачиш. Начальство натиснуло і доводиться вкалувати, як кінь. Пашу, як проклятий день і ніч. Нічого прорвемося… Ух! Давай, пиши заяву, щоб було офіційне підтвердження цій справі.

Василь написав заяву, а унизу поставив дату і підпис. Капітан задоволено кивнув.

– Тепер ми вже маємо точку опори і можемо йти далі. До речі, ти знайшов якісь речі Софії, що може допомогти її знайти?

– Так, я дещо подивився. Я передивився щоденник Софії, але там нічого корисного не знайшов. Так, тільки романтичні мрії. А от телефонна книжка викликає більше уваги. Там є телефони і адреса усіх одногрупників Софії. Я уважно все прочитав. Ім’я Денис є тільки в одного юнака.

– Дай подивитися.

– Тримай, – Василь протягнув капітану записну книжку. – Я думаю, що це і є наша кандидатура.

Олег уважно подивився список імен з прізвищами, аж поки не зупинився на Денисі Волкові.

– Я теж так думаю, але… але… Стоп! Здається, прізвище Волкова мені знайоме…

– Що ти маєш на увазі?

– Ну, зіткався я з цим прізвищем вже… Правда, це ще нічого не означає. Багато людей живуть з однаковими прізвищами.