— Не зовсім, — признався Бабкін, хоча і він, і всі решта підозрювали, до чого веде Ріг — про свої вчорашні пригоди Максим уже встиг докладно розповісти їм по телефону.

— Зараз стане ясно, — Ріг зупинився біля столу, сперся на його поверхню кулаками. — Я визнаю, що ідея Максима Степановича Бойка спрацювала ефективно. Тираж газети справді зріс. Власник задоволений.

— Ну, так переможців же не судять, — нагадав Сєва.

— Правильно, — погодився Ріг. — Тільки ми сьогодні, на жаль, не переможці. А хочете знати, хто справжній переможець? Тьотя Галя наша!

Приятелі перезирнулися.

— Як це…, — почав Бабкін.

— Так це! — шеф не дав йому договорити. — Я скажу, що відбулося, і висновки робіть самі. Бо я свої зробив, скажу пізніше. Значить, учора ввечері до мене увірвалася наша улюблена тьотя Галя, почесна прибиральниця України.

— Є таке звання? — уточнив Максим.

— Для неї придумають, — промовив Бабкін. — Давно пора.

— Не смішно, — зауважив Ріг. — Отже, тьотя Галя сказала мені наступне: їй подзвонили з міліції і попередили, що там усе відомо. Зокрема, відомо, як вона погодилася за сто доларів позувати фотографу, залившись томатним соком. І в будь-який момент її посадять.

— От вовки! — вирвалося в Сєви.

— Це вона вас на понт узяла, — зробив висновок Бабкін. — Ніхто з нас не зацікавлений здавати інформацію в міліцію.

— Тим не менше, так тьотя Галя заявила: в міліції все знають, сідати в тюрму на старості років вона не має бажання. Звісно, сказала вона, це можуть бути міліцейські штучки. Вона не довіряє міліцейським штучкам. Тому повелася, як член нашого дружнього колективу — послала шантажиста подалі.

— Вона здорово це робить, — зауважив Сєва.

— Але, — шеф багатозначно підніс пальця вгору, — прийшла вчора і поставила мене перед фактом: якщо їй не підвищать зарплату і особисто я не складу документа, який зобов'яже мене тримати її на роботі навіть якщо скоротять всіх працівників редакції, вона, тьотя Галя, таки підтвердить міліції факт своєї участі в провокації. Якою цілком можна вважати історію зі зниклим жіночим трупом.

— От відьма! — вирвалося в Бабкіна. — Вона ж вас розвела на м'якушці!

Ріг зітхнув.

— Так чи інакше, прибиральниця не лишила мені виходу. Все через те, що я дозволив включити цю особу в розроблену тобою, Бойко, геніальну схему. Після чого схема відразу перестала бути геніальною.

Редактор знову почав походжати по кабінету, не припиняючи при цьому говорити:

— Всі ви мали змогу прорахувати подібний розвиток подій. Ніхто з вас цього не зробив. Я мушу піти на крок, від якого титанічними зусиллями втримувався цілий рік — підвищити заробітну платню прибиральниці до рівня зарплати кореспондента. Це вона сама так сказала. А це означає, мужчини, — шеф зупинився навпроти трійці, яка принишкла на дивані, — що за рахунок підвищення ставки прибиральниці будуть скорочені ваші зарплати. До речі, одна деталь: тьотя Галя заявила, що віднині митиме чоловічий туалет, коли захоче. Все одно вигнати її за це я не маю права. Тому, шановні колеги, вам доведеться або брати на себе цей труд по черзі, або звільнятися.

— Буду звільнятися!

Бабкін був налаштований рішуче, але Сєва з Максимом знали: так само рішуче їхній колега буває налаштований приблизно один раз на два місяці. Вогнище непокори спалахує в ньому весь час, що він працював у «Фокусі-плюс», і, як правило, довго не горіло. Колеги знали правила цієї гри і сумлінно їх дотримувалися: зараз налаштованого звільнятися Бабкіна треба почати заспокоювати та вмовляти залишитися. Як правило, він бере свої наміри назад.

— Шеф же сам сказав, що пожартував, — Присяжний легенько ляснув товариша по плечу. — Ми злякалися, йому це сподобалося, відтанув трошки…

— З рештою, за ті гроші, які тут тепер платитимуть прибиральниці, можна колись і справді туалет помити, — піддакнув йому Бойко. — Абсолютно безпечно, спокійно і ніхто сенсацій не вимагає.

— Стосовно тебе, Макс, він говорив серйозно, — нагадав Бабкін.

А ось це — правда. Оштрафувавши працівників і полякавши їх перспективою освоїти вдячну професію прибиральниці, Ріг поставив Максима Бойко перед несподіваним фактом: тому доведеться піти в відпустку. За власний рахунок. А якщо прийняти до уваги, що власний рахунок журналіста Максима Бойко складав тільки ту суму, яка після вирахування суми штрафу залишилася від зарплати, то особисто для нього найближчі перспективи виглядали абсолютно невтішними.

— Перестраховка, — бадьоро пояснив Максим, хоча навіть йому самому власна показна бадьорість видалася огидною. — Ну, раптом справді менти захочуть дати цій справі якійсь хід. Ріг усе звалить на мене. Мене не буде на робочому місці — у відпустці за власний рахунок. Маю право. Підписку про невиїзд я теж не давав, тому звалив зі спекотного Києва — теж маю право. Потопчуться менти, потикаються — а там нові проблеми в них намалюються.

— Ти справді звалювати зібрався? — поцікавився Бабкін. — Ляжеш на дно, мов підводний човен? Аби не запеленгували?

— Не знаю, — відмахнувся Максим. — Ще не придумав. Мене інше хвилює: той майор міліцейський точно, до коми, весь розклад знав. Аби сам прорахував, у деталях би точно помилився. А тут наче з листка читав.

— Значить, хтось таки злив їм усю твою схему, — Сєва не запитував — промовив це в впевнено, без тіні сумніву.

— Нашу схему, — поправив його Максим.

— Придумав ти, — уточнив Бабкін. — Нам чужої слави не треба.

Бойко зміряв його довгим поглядом. Прочитавши у його очах небажані для себе висновки, той надто поспішно, як здалося Максимові, відмахнувся від них:

— Навіть не думай, чувак! Нам воно не вигідно! Мені — так точно!

— І мені! — поквапився підписатися під цим твердженням Присяжний. — Ріг навряд чи, Смик — тим більше, його першого за фальсифікацію доказів загребуть в разі чого. Лишається, — він витримав театральну паузу, — тьотя Галя. Почесна прибиральниця України.

— Справді є таке звання? — вдруге за сьогодні уточнив Максим.

— Для неї придумають, — промовив Бабкін. — Давно пора! Мужики, це ж тільки їй, старій чекістці, вигідно! Он вона як піднялася!

— Чому ж тоді ми досі тут, а не разом із Максом у камері? — поцікавився Сєва.

— Тому, братику, що вона знає, як правильно людей здавати. Анонімно! — тепер Бабкін говорив упевнено. — Дивіться: вона ментам зерно сумніву закинула, більше нічого. Його до справи не підшиєш, так само, як фотку трупа без самого трупа…

— Трупа теж не підшиєш, — зауважив Максим.

— Це я образно, фігурально! — Бабкін заводився, вже збувши про своє непереборне бажання звільнятися. — Дивіться, комбінація наступна: тьотя Галя скидає весь розклад міліції, але доказів жодних не лишає. Бо в такому разі сама за співучасть піде. Міліція дзвонить нашому Рогові, а він, як відомо, вміє впиратися рогом: брехня це все, ваші спроби відбілитися! Будете тиснути, ми в газеті цю хріновину напишемо. І ви, українські правоохоронці, знову в какашках. Могло таке бути?

Сєва з Максимом дружно кивнули. Вони знали, як саме їхній шеф може поперти на тих, хто намагається перти на нього. Бабкін продовжив з таким захопленням, наче переповідав приятелям сюжет нового детективу:

— Отак! Далі аферистка тьотя Галя знову робить хід — приходить до Рога і починає його шантажувати. Бо вона, зуб даю, точно знає — йому з міліції вже дзвонили. І Ріг хоч і відбився від них, але знервований і на взводі. Ось так наша шановна прибиральниця і рибку з'їла, і…

Другу частину відомої приказки Бабкін в останній момент вирішив не озвучувати. Надто вже буквально і брутально вона могла прозвучати. Але колеги і так усе зрозуміли.

— Згоден, — промовив Бойко.

Він справді повірив цій версії — в світлі останніх подій інших кандидатів на язикату хвеську ані в нього, ані в колег просто не було.

— Ми можемо щось зробити? — запитав Сєва.

— Тільки відзначити нашу поразку, — розвів руками Максим.

— Тобі добре, — зітхнув Бабкін. — Тебе у відпустку виперли. А мені ще фотографію вовкулаки шукати.