У Манаусі, до якого він дістався в середині грудня, він почував себе краще. Поки чекав корабля, який відійде курсом на Пара й Барбадос, він дістав змогу попрацювати, зачинившись у своїй готельній кімнаті, додаючи коментарі та уточнення до свого звіту. Одного вечора він зустрівся з англійським консулом, який йому розповів, що, попри всі його рекламації, бразильські власті не вжили ніяких ефективних заходів, щоб заарештувати Монта й Аґверо чи інших утікачів від правосуддя. Повсюди ширилася чутка, що чимало колишніх начальників станцій Хуліо Арани в Путумайо тепер працюють на будівництві залізниці Мадейра-Маморё.
Той тиждень, протягом якого він залишався в Манаусі, Роджер жив спартанським життям, не виходячи вночі на пошуки авантюрних пригод. Він прогулювався по берегах річки й по вулицях міста, й коли не працював, то проводив по багато годин, читаючи книжки про стародавню історію Ірландії, які рекомендувала йому Аліса Стопфорд Ґрін. Коли він захоплювався подіями з життя своєї країни, йому було легше викинути з голови образи Путумайо й інтриги, брехні та зловживання узагальненої політичної корупції, яку він бачив в Іквітосі. Але було не так легко зосередитися на ірландських подіях, бо щомиті йому спадало на пам’ять, що він не завершив своє завдання і що в Лондоні він повинен довести його до завершального кінця.
17 грудня він відплив курсом на Пара, де нарешті здобув можливість сконтактуватися з Форін-Офісом. Канцелярія одержала його телеграми, надіслані з Іквітоса, й була в курсі того, що, попри обіцянки уряду Перу, нічого реального не було зроблено щодо злочинів у Путумайо, крім сприяння втечі звинувачених.
Напередодні Різдва він відплив до Барбадосу на «Денісі», зручному кораблі, який перевозив лише жменьку пасажирів. Він спокійно дістався до Бриджтауна. Там Форін-Офіс зарезервував йому квиток на «СС Теренц», що відходив до НьюЙорка. Англійська влада вирішила вжити енергійних заходів проти британської компанії, відповідальної за те, що відбувалося в Путумайо, і хотіла, щоб Сполучені Штати приєдналися до її зусиль і спільно з Британією виступили з протестом проти уряду Перу, який не виявив достатнього бажання відповісти на заклики міжнародної громадськості.
У столиці Барбадосу, поки чекав відплиття свого корабля, Роджер жив таким самим невинним життям, як і в Манаусі: жодного візиту до публічної лазні, жодної нічної вилазки. Він знову увійшов в один із тих своїх періодів сексуального стримування, які іноді тривали по багато місяців. Бо були часи, коли загалом його голова наповнювалася турботами релігійного характеру. У Бриджтауні він щодня відвідував отця Сміта. Провадив із ним тривалі розмови про Новий Заповіт, який він мав звичай брати із собою у свої мандри. Він перечитував його іноді, перемежовуючи це читання з читанням ірландських поетів, передусім Вільяма Батлера Їтса, кілька поем якого вивчив напам'ять. Він був присутній на одній із мес у монастирі урсулинок і, як траплялося з ним раніше, відчув бажання причаститися. Він сказав про це отцю Сміту, а той, усміхаючись, нагадав йому, що він не католик, а належить до англіканської церкви. Якщо він хоче перейти в католицтво, то отець Сміт міг би допомогти йому зробити перші кроки. Роджер відчув спокусу зробити це, але розкаявся, подумавши, у скількох гріхах доведеться признатися своєму доброму другові, яким був для нього падре Сміт.
31 грудня він відплив на «СС Теренці» курсом на НьюЙорк, а там негайно, навіть не виділивши собі часу на те, щоб помилуватися хмарочосами, сів на поїзд до Вашингтона, столиці Сполучених Штатів. Британський амбасадор Джеймс Брайс здивував його, повідомивши йому, що Президент Сполучених Штатів Америки Вільям Говард Тафт призначив йому аудієнцію. Він та його помічники хотіли довідатися з уст сера Роджера, який персонально знав, що відбувається в Путумайо, й був довіреною особою британського уряду, про становище на каучукових плантаціях і чи кампанія, яку проводили у Сполучених Штатах та Великій Британії різні церкви, гуманітарні організації, ліберальні журналісти, та публікації повідомляли правду, чи були чистою демагогією й перебільшенням, як запевняли каучукодобувні підприємства та перуанський уряд.
Оселений в резиденції амбасадора Брайса, відчуваючи, що до нього ставляться по-царському, й чуючи, як повсюди називають його сер Роджер, Кейсмент вирішив навідатися до перукарні, підстригти собі волосся та бороду й привести в порядок нігті. А ще він оновив свій одяг в елегантних крамницях Вашингтона. Тими днями він часто думав про суперечності свого життя. Менш як два тижні тому він був бідолахою, який жив під постійним страхом смерті в убогому готельчику Іквітоса, а тепер він, ірландець, що мріяв про незалежність Ірландії, втілював у собі високого чиновника, якого Британська Корона послала переконати Президента Сполучених Штатів Америки, щоб він допоміг імперії зажадати від перуанського уряду покласти край ганебним подіям, що відбувалися в Амазонії. Чи не є життя чимось абсурдним, драматичною виставою, яка в будь-яку хвилину може перетворитися на фарс?
Три дні, які він перебув у Вашингтоні, були наповнені бурхливою діяльністю: щоденні робочі зустрічі зі службовцями державного департаменту й тривала персональна розмова з міністром закордонних справ. Третього дня його прийняв у Білому домі президент Тафт разом із кількома своїми помічниками та з державним секретарем. Протягом якоїсь миті, перш ніж розпочати свою розповідь про становище в Путумайо, Роджер пережив галюцинацію: він перебуває тут не як дипломатичний представник Британської Корони, а як спеціальний посланець нещодавно створеної республіки Ірландія. Він був посланий сюди своїм тимчасовим урядом, щоб пояснити причини, які спонукали величезну більшість ірландців на всенародному плебісциті порвати зв’язок із Великою Британією й проголосити свою незалежність. Нова Ірландія хоче підтримувати зв’язки дружби й співпраці зі Сполученими Штатами Америки, з якими вона поділяє прихильність до демократії й де проживає велика спільнота ірландського походження.
Роджер Кейсмент виконав свій обов’язок бездоганно. Аудієнція мала тривати півгодини, проте вона тривала втричі довше, бо сам же таки президент Тафт, який з великою увагою вислухав його звіт про становище аборигенів у Путумайо, поставив йому безліч запитань і поцікавився його думкою про те, як у найкращий спосіб примусити перуанський уряд покласти край злочинам на каучукових плантаціях. Пропозиція Роджера, щоб Сполучені Штати відкрили в Іквітосі консулат, який працював би спільно з британським, осуджуючи зловживання, була прихильно прийнята президентом. І справді, через Кілька тижнів по тому Сполучені Штати послали одного зі своїх найдосвідченіших дипломатів, Стюарта Дж. Фаллера, виконувати обов’язки консула в Іквітосі.
Навіть більше, аніж ті слова, які він почув, подив і гнів, із якими президент та його помічники вислухали його розповідь, переконали Роджера, що Сполучені Штати відтепер рішуче співпрацюватимуть з Англією в засудженні ситуації, яка склалася з амазонськими аборигенами.
У Лондоні, хоч його фізичний стан дедалі погіршувався черезгперевтому та загострення давніх хвороб, він присвятив своє тіло й душу складанню нового звіту для Форін-Офісу, показуючи, що влада Перу не здійснила обіцяних реформ і що Перуанська Амазонська компанія бойкотувала всі ініціативи, зробивши життя неможливим для судді Карлоса А. Валькарселя і надовго затримавши в префектурі звіт дона Ромуло Паредеса, якого намагалися вбити за те, що він неупереджено описував, що відбувалося протягом чотирьох місяців на каучукових плантаціях Арани. Роджер почав перекладати англійською мовою добірку свідчень, інтерв’ю та різних документів, що їх головний редактор газети «Ель Орієнте» передав йому в Іквітосі. Цей матеріал значно доповнив і збагатив його попередній звіт.
Він робив усе ночами, бо його дні були цілком зайняті зустрічами у Форін-Офісі, де, починаючи від канцлера й закінчуючи численними комісіями, у нього просили детальних повідомлень, порад і пропозицій щодо ідей, які хотів задіяти британський уряд. Жахливі злочини, що їх чинила в Амазонії британська компанія, стали об’єктом енергійної кампанії, розпочатої Товариством боротьби з рабством і журналом «Труте», яку тепер підтримала вся ліберальна преса й багато релігійних та гуманітарних організацій.
