Роджер Кейсмент незабаром почував себе так, як мав себе почувати суддя Валькарсель, перед тим як утекти з Іквітоса або померти від рук якогось з убивць, оплачуваних Компанією Арани: його повсюди обманювали, перетворили на посміховисько спільноти маріонеток, за чиї ниточки смикала Перуанська Амазонська компанія, якій весь Іквітос підкорявся з підлою слухняністю.
Він хотів повернутися в Путумайо, хоч було очевидно, що коли тут, у місті, Компанія Арани сміється з усіх накладених на неї санкцій і уникає оголошених реформ, то там, на каучукових плантаціях, усе відбувається так само або навіть гірше у ставленні до аборигенів. Ромуло Паредес, містер Стірс і префект Адольфо Ґамарра умовляли його відмовитися від цієї подорожі.
— Ви не виберетеся звідти живим, і ваша смерть нічому не послужить, — запевняв його головний редактор «Ель Орієнте». — Сеньйоре Кейсмент, мені не хотілося б цього говорити, але ви та людина, яку найбільше ненавидять у Путумайо. Ні до Салданы Рока, ні до ґрінґо Гарденберга, ні до судді Валькарселя там не ставляться з такою ненавистю, як до вас. Я лише чудом повернувся з Путумайо живим. Але це чудо не повториться, якщо ви поїдете туди, щоб вас там розіп’яли. А крім того, знаєте, що я вам скажу? Найбезглуздіше буде, якщо вас уб’ють отруєними стрілами з духових рушниць тих самих бора й вітото, яких ви захищаєте. Не їдьте туди, не втрачайте глузд. Не накликайте на себе смерть.
Префект Адольфо Ґамарра, як тільки довідався, що Роджер готується поїхати в Путумайо, прийшов до нього в готель «Амазонас». Він був дуже стривожений. Повів його випити пива до бару, де грали бразильську музику. То був єдиний випадок, коли Роджерові здалося, що високий чиновник говорив із ним щиро.
— Благаю вас відмовитися від цієї божевільної витівки, сеньйоре Кейсмент, — сказав він, дивлячись йому у вічі. — Я неспроможний забезпечити вам захист. Мені прикро так говорити, але це правда. Я не хочу заносити ваш труп до свого послужного списку. То був би кінець моєї кар’єри. Я це вам кажу зі щирим серцем. Ви не поїдете в Путумайо. Я з великими труднощами домігся, щоб тут вас ніхто не чіпав. Це було нелегко, запевняю вас. Я мусив просити тих, котрі тут правлять, і навіть погрожувати їм. Але моя влада закінчується за межами міста. Не їдьте в Путумайо. Заради вас і заради мене. Не руйнуйте моє майбутнє, хоч би як вам цього хотілося. Я говорю з вами як друг, повірте.
Але що, нарешті, примусило його відмовитися від наміру туди їхати, — це несподіваний і раптовий візит посеред ночі. Він уже вклався до ліжка й намагався заснути, коли службовець, що сидів у приймальні готелю «Амазонас», постукав у його двері. До нього прийшов сеньйор, який каже, що справа в нього нагальна. Він одягся, спустився вниз і там зустрівся з Хуаном Тісоном. Він нічого про нього не чув після своєї подорожі в Путумайо, під час якої цей високий службовець Перуанської Амазонської компанії так сумлінно співпрацював із Комісією. Тепер Хуан Тісон не нагадував навіть тіні того впевненого в собі чоловіка, якого пам’ятав Роджер. Він побачив його постарілим, виснаженим і, головне, деморалізованим.
Вони пішли пошукати спокійного місця, але знайти його не змогли, бо ніч в Іквітосі була гамірною, п’яною, наповненою азартними іграми й сексом. Зрештою вони вирішили посидіти в барі «Пім Пам», де їм довелося втікати від двох бразильських мулаток, які намагалися затягти їх на танці.
Не відмовившись від своїх елегантних і шляхетних манер, які так добре пам’ятав Роджер, Хуан Тісон заговорив до нього, як йому здалося, з цілковитою щирістю.
— Нічого з того, що запропонувала Компанія, не було зроблено, попри ті заходи, щодо яких ми погодилися на прохання президента Леґії на зборах директорату. Коли я подав їм свій звіт, усі, включаючи Пабло Сумаету та братів і шваґрів Арани, погодилися зі мною, що треба вжити радикальних заходів на станціях. Щоб уникнути проблем із правосуддям і з моральних та християнських міркувань. Пуста балаканина. Не було й не буде зроблено анічогісінько.
Він розповів йому, що Компанія не тільки надіслала в Путумайо розпорядження, щоб діяли обережніше й прибрали сліди попередніх зловживань — прибрали, наприклад, трупи, — ай допомогла втекти головним звинуваченим у звіті, який перуанський уряд отримав із Лондона. Система збирання каучуку руками аборигенів, яких примушували працювати силоміць, залишилася такою, як і раніш.
— Мені досить було повернутися в Іквітос, аби переконатися в тому, що нічого не змінилося, — погодився з ним Роджер. — А як ви, доне Хуан?
— Я вирушаю до Ліми наступного тижня й не думаю, що повернуся сюди. Моє становище в Перуанській Амазонській компанії стало досить хистким. Волію піти з власної волі, перш ніж мене попросять. Вони викуплять мої акції, але за низькою ціною. У Лімі мені доведеться зайнятися чимось іншим. Я не нарікаю, хоч і віддав десять років свого життя, працюючи на Арану. Попри те, що мені доведеться починати з нуля, я почуваюся краще. Після того, що ми побачили в Путумайо, я почуваю себе брудним і винним, поки працюю в Компанії. Я порадився з дружиною, й вона підтримує мене.
Вони розмовляли близько години. Хуан Тісон також наполягав, що Роджер не повинен повертатися в Путумайо, хоч би якими були його причини. Він нічого не досягне, крім того, що його вб’ють та ще й можуть познущатися з нього з тією жорстокістю, яку він не раз спостерігав під час свого перебування на каучукових плантаціях.
Роджер присвятив свій час підготовці нового звіту для Форін-Офісу. Він повідомляв, що тут не зроблено жодних реформ і не покарано жодного зі злочинців Перуанської Амазонської компанії. І нема надії, що буде щось зроблено в майбутньому. Провина за це лягає як на фірму Хуліо С. Арани, так і на державну адміністрацію і на всю країну. В Іквітосі перуанський уряд, властиво кажучи, перебуває на службі в Хуліо Арани. Могутність його Компанії така велика, що всі політичні, поліційні та судові інституції активно працюють, щоб дозволити їй і далі експлуатувати аборигенів без жодного ризику, бо всі державні чиновники одержують від неї платню або бояться її репресій.
Ніби для того, щоб підтвердити його висновки, тими днями несподівано Верховний суд Іквітоса ухвалив рішення щодо перегляду їхньої справи, про який просили дев’ятеро затриманих. Те рішення було справжнім шедевром цинізму: усі рішення припинялися доти, доки не буде затримано всіх 237 осіб, названих суддею Валькарселем. Лише з невеличкою групою затриманих будь-яке судове розслідування було б неповним і незаконним, проголосили судді. Таким чином усі дев’ятеро затриманих були остаточно проголошені вільними, а справу припинено доти, доки поліційні сили не передадуть правосуддю 237 підозрюваних, чого, як неважко припустити, не станеться ніколи.
Через кілька днів в Іквітосі відбулася ще одна гротескна подія, випробовуючи спроможність Роджера Кейсмента дивуватися. Коли він ішов від свого готелю до будинку містера Стірса, то побачив, як з’юрмилися люди у двох приміщеннях, що здавалися державними установами, бо на їхніх фасадах виднілися герб і прапор Перу. Що там відбувалося?
— Там відбуваються муніципальні вибори, — пояснив йому містер Стірс тим своїм рівним голоском, що здавався позбавленим будь-яких емоцій. — Вибори, можна сказати, для дуже обмеженого контингенту людей, бо згідно з перуанським виборчим законом брати участь у виборах мають право лише ті, хто має власність і вміє читати й писати. Насправді результати виборів підбиваються в конторах фірми Арани. Саме там визначають імена тих, хто переміг, і відсотки поданих за них голосів.
Так воно, либонь, і було, бо в ту ніч святкували на невеличкому зібранні людей на Пласа-де-Армас, де грало кілька оркестрів і роздавали аґвардіенте — Роджер спостерігав усе це здалеку — обрання новим алькальдом Іквітоса дона Пабло Сумаету! Шваґер Хуліо С. Арани виринув зі своєї «криївки», виправданий народом Іквітоса — так він сказав у своїй подячній промові — від наклепів англо-колумбійської змови, сповнений енергії далі боротися з незламною рішучістю проти ворогів Перу й за прогрес Амазонії. Після того як було роздано алкогольні трунки, відбулися народні танці зі штучними вогнями, музикою гітар і вибухами бомб, які тривали до світанку. Роджер розважливо заховався у своєму готелі, щоб його не лінчували.
