Ед в сірому твідовому піджаку й штанях мав охайний і особливо привабливий вигляд. Високий чоловік із цапиною борідкою був одягнений підкреслено недбало — певно, він гадав, що саме так мусили одягатися пролетарі штату Мен: витерті джинси, запрана робоча блуза, підтяжки кольору пожежі.

Ральфові знадобилася всього секунда, щоб упізнати його. Це був Ден Далтон, власник магазину старого одягу. Востаннє Ральф бачив його по інший бік вітрини «Секонд-генд», як він махав рукою Гему Дейвенпорту й усім своїм виглядом ніби промовляв: «Кого цікавить твоя думка?»

І все ж погляд Ральфа був прикутий до Еда Діпно, такого акуратного, підтягнутого й зібраного. Очевидно, Мак-Ґоверн відчув те саме.

— Господи, не можу повірити, що це одна й та ж людина, — пробурмотів він.

— Це, Лізетт, — говорила тим часом гарненька блондинка, — поряд зі мною Едвард Діпно й Деніел Далтон, обидва жителі Деррі, заарештовані за участь у ранковій демонстрації. Усе правильно, джентльмени? Вас заарештували?

Вони кивнули — Ед із ледь помітною іронією, Далтон — з дуже рішучим виглядом. Погляд, який він кинув на Енні Ріверс, можна було розцінити (принаймні, так здалося Ральфу) ось так: у якій же з клінік, що практикує аборти, я бачив вас, міледі?

— Вас звільнили під заставу?

— Ми заплатили самі. Сума виявилася незначною, — пояснив Ед. — Ми не збиралися заподіювати кому-небудь шкоди. Тим паче, ніхто й не постраждав.

— Нас заарештували тільки тому, що безбожні правові структури цього міста на нашому прикладі вирішили показати, на що вони здатні, — додав Далтон. І Ральфові здалось, як на мить напружилося обличчя Еда.

Вираз «знову-він-про-це».

Енні Ріверс знову піднесла мікрофон до губ Еда.

— Головне тут не філософія, а практика, — сказав він. — Хоча людям з Центру допомоги жінкам більше подобається просторікувати про свої старання у сфері правового захисту жінок і дітей, про успішну лікувальну діяльність в інших не менш корисних речах, існує й зворотній бік медалі. Ріки крові витікають із Центру допомоги жінкам.

— Безневинної крові! — істерично вигукнув Далтон. Очі блищали на його видовженому, худому обличчі, і Ральф раптом усвідомив: у всьому східному Мені люди дивляться цю програму і вважають, що чоловік у червоних підтяжках — безумець, тоді як його сподвижник видається цілком розумним і розважливим хлопцем. Це було майже кумедно.

Ед розцінив втручання Далтона як якийсь еквівалент Алілуя й витримав паузу, перш ніж заговорити знову.

— Кровопролиття, масове вбивство відбувається в Центрі вже більше восьми років, — сказав Ед. — Чимало людей — особливо такі радикальні феміністки, як доктор Роберта Гарпер, головний адміністратор Центру, — воліють напускати туману, використовуючи евфемізми типу «раннє переривання», але ж говорять вони про аборт — акт образи й насильства суспільства над жінкою.

— Але хіба метання у вікна приватної клініки ляльок, наповнених імітацією крові, це гідний метод повідомлення вашої точки зору громадськості, містере Діпно?

На мить — усього лише на секунду, було й немає — іскорки іронії в очах Еда поглинув сплеск чогось важчого, холодного. На мить перед Ральфом знову постав Ед Діпно, готовий накинутися на водія пікапа, дужчого й важчого за нього. Ральф забув, що інтерв’ю записували понад годину тому, і злякався за журналістку, що була такою ж красивою, як і жінка, з якою все ще був одружений той, із ким вона записувала інтерв’ю. «Будь обережна, мала, — подумав Ральф. — Будь обережна, остерігайся. Ти поряд із дуже небезпечним чоловіком».

Але тут грізний спалах згас, і чоловік у твідовому піджаку знову став таким же приязним, як приятель, що пояснює причину своєї затримки. І знову саме Далтон, що нервово ляскав яскраво-червоними підтяжками, скидався на безумця.

— Ми лише продовжуємо те, чого так званим справжнім арійцям не вдалося зробити в тридцяті, — продовжував Ед спокійним тоном вихованої людини, змушеної повторювати одне і те саме знову і знову… В основному для тих, кому це вже мало бути відоме. — Вони мовчали, і шість мільйонів євреїв були винищені. У нашій країні зараз відбувається подібне винищення…

— Більше тисячі дитячих життів щодня, — утрутився Далтон. Його покинула колишня нервозність, він говорив утомленим тоном. — Більшість шматками виривають із утроб матерів, їхні рученята скидаються в німому благанні, коли вони вмирають.

— Боже милосердний, — зітхнув Мак-Ґоверн. — Більшої дурниці я не чув…

— Тихше, Біллі! — вигукнула Луїза.

— …мета протесту? — поцікавилася Ріверс у Далтона.

— Як вам, можливо, відомо, — вимовив Далтон, — міська рада погодилася перевірити ще раз установлені правила, які дозволяють Центру допомоги жінкам діяти так, як це відбувається зараз. На початку листопада це питання буде поставлене на голосування. Люди, які захищають право на аборт, бояться, що муніципалітет може підкинути піску в їхній чудово налагоджений конвеєр убивств, саме тому вони й звернулися до Сьюзен Дей, найвідомішої в країні захисниці права на аборт, щоб спробувати підтримати роботу свого конвеєра. Ми збираємо сили…

Мікрофон знову хитнувся в бік Еда.

— Чи будуть ще акції протесту, містере Діпно? — запитала Ріверс, і Ральфові несподівано здалося, що Ед цікавить дівчину не лише з професійної точки зору. А чому б і ні? Ед — симпатичний чоловік, до того ж навряд чи міс Ріверс відомо, що Ед вважає, начебто Кривавий Цар і його центуріони перебувають у Деррі, об’єднавшись із дітовбивцями з Центру допомоги жінкам.

— Доти, поки в закони, які відкрили двері цьому масовому винищенню, не будуть внесені виправлення, протести продовжаться, — відповів Ед Діпно. — І ми сподіваємося, що історики наступного сторіччя запишуть, що не всі американці чинять, як нацисти в похмурий період нашої історії.

— Протести з насильством?

— З насильством ми саме й боремося. — Вони подивилися одне одному в очі, і Ральф подумав: чи не сталося з Енні Ріверс те, що Керолайн зазвичай називала «випадком гарячих стегон». Ден Далтон, усіма забутий, стояв осторонь.

— Чи можете ви гарантувати безпеку Сьюзен Дей під час її перебування в Деррі?

Ед посміхнувся, і перед внутрішнім поглядом Ральфа постав спекотний серпневий день близько місяця тому — Ед, стоячи на колінах і впираючись обома руками в груди Ральфа, видихає йому в обличчя: «Вони спалюють ембріони під Ньюпортом». Ральф поморщився.

— У країні, де тисячі дітей висмоктуються з материнських утроб медичним еквівалентом промислових пилососів, не думаю, що хтось може дати хоч якісь гарантії, — парирував Ед.

Енні Ріверс непевно глянула на нього, неначе вирішуючи, чи варто ставити наступне запитання (можливо, про номер його телефону), потім повернулася обличчям до камери.

— Енні Ріверс із поліцейського відділка Деррі, — закінчила вона репортаж.

Знову з’явилася Лізетт Бенсон, і подивований вираз її обличчя наштовхнув Ральфа на думку, що, можливо, він був не єдиним, хто відчув притягання, що виникло поміж жінкою-репортером і чоловіком, який давав інтерв’ю.

— Ми будемо повторювати репортажі протягом дня, — повідомила Лізетт. — Будьте з нами о шостій, і ви дізнаєтесь подробиці. В Оґасті губернатор…

Луїза підвелася і вимкнула телевізор. Якусь мить вона дивилася на потемнілий екран, потім, важко зітхнувши, сіла в крісло.

— У мене є чорничний компот, — сказала вона, — але після цього хіба захочеться чого-небудь?

Обидва чоловіки похитали головами. Мак-Ґоверн, глянувши на Ральфа, мовив:

— Це жахливо.

Ральф кивнув. Він і далі бачив, як Ед метається по галявині, б’ючи в такт крокам кулаком по розкритій долоні іншої руки.

— Як же його могли випустити під заставу, а потім дозволити брати в них інтерв’ю, начебто він цілком нормальна людська істота? — обурено запитала Луїза. — Після того що він зробив з бідолашною Елен? Господи, ця Енні Ріверс готова була, здається, запросити його до себе на обід!

— Або поласувати крекерами в його ліжку, — сухо докинув Ральф.