За схожим сценарієм розвивались події і в 3-му авіапарку. На той час тут досить міцні позиції завоювали більшовики. Репресії проти останніх викликали у авіапарківців протест. Вони виділили у розпорядження організації РСДРП(б) 3 автомобілі, почали видавати солдатам зброю263.
Можливо, остання обставина і зіграла вирішальну роль у тому, що в атмосфері наростаючої антибільшовицької кампанії, намагаючись обов’язково віднайти винних, виконавчі комітети громадських об’єднаних організацій і Ради робітничих депутатів, а також військові власті направили військовому міністру телеграму, в якій, зокрема, зазначалось: «Бунтівники при сприянні 3-го авіапарку захопили склад фортеці, пограбували склади, захопили штаб округу та ін.»264. Проте голова Генерального секретаріату Центральної Ради В. Винниченко і Генеральний секретар у військових справах С. Петлюра спростували в своїй телеграмі-заяві такі твердження. «…З самого рання, — зазначалось у спростуванні,— парк було захоплено несподівано «полуботківцями», а потім завдяки діяльним і тактовним заходам 3-го авіапарку, які виявились в тому, що повстанців нагодували і скупчили в подвір’ї майстерень парку, та завдяки розпорядности голови українського комітету парку військового урядовця Кустовського і Коменданта парку, які безперестання діставали вказівки від Генерального Секретаріату Центральної Ради, справа була щасливо в межах парку полагоджена без пролиття крові.
Таким чином, поміч парку, про яку говорить виконавчий комітет, виявилась не в приєднанні до анархічного виступу «полуботківців», а навпаки, в діяльній і тактовній його локалізації»265. Згодом В. Винниченко і С. Петлюра додавали, що значна частина загітованих полуботківців вирішила, не зважаючи на протидію своїх командирів, залишитись на території парку»266.
Дещо інакше цей епізод висвітлений в книзі «1917 год на Киевщине. Хроника событий»: «Натовп полуботківців, який прибув до 3-го авіапарку, висунув вимогу видати зброю із сусідніх з авіапарком складів. На вимогу паркового комітету солдат, склади зі зброєю були відчинені і солдатам видані патрони, гвинтівки і кулемети. На 16 годину більшість озброєних солдат, вишикувавшись по взводах, зайняли фортечні вали для відсічі ланцюга солдатів 2-го запасного понтонного батальйону, що наступав на авіапарк. Завдяки вжитих командуванням заходів, наступ було припинено. До 4-ої години дня, коли ліквідація виступу полуботківців в місті підходила до кінця, в авіапарк прибули представники командування і У.Ц.Р. і запропонували солдатам, що знаходились в авіапарку, залишити межі майстерень. Більшість солдат авіапарку до другої години приступили до роботи. Лише невелика частина їх, озброєна гвинтівками, була в ланцюгу на фортечних валах. Після уходу з парку полуботківців та ін. солдат ця частина також приступила до роботи»267.
Таке трактування подій в 3-му авіапарку здійснено на матеріалах публікацій газет. («Киевская мысль», «Нова Рада», «Робітнича газета»). Варто додати лише те, що за даними «Киевской мысли» полуботківці одержали в свої руки зі складів 10 кулеметів і 5 тис. гвинтівок268. Та як би там не було, ясно одне — до крайніх заходів, до кровопролиття справа в 3-му авіапарку не дійшла.
Надвечір виконкоми громадських об’єднаних організацій, Рад робітничих і солдатських депутатів направили військовому міністру-офіційне повідомлення про виступ полуботківців269. До нього, безумовно, надійшли відомості і від штабу КВО. У відповідь О. Керенський передав телеграфом до Києва вимогу командуючому округом «всіма наявними засобами» охороняти порядок у військах і негайно припиняти будь-які спроби відкритої непокори, протидії і збройного опору владі Тимчасового уряду. В разі необхідності міністр пропонував «рішуче діяти, відповідно до обстановки, не чекаючи подальших вказівок»270.
Військове командування КВО вжило ряд рішучих заходів для опанування ситуацією. Керівництво діями по боротьбі з безчинствами було передано генерал-майору Оболєсову. Спеціальним наказом заборонялись без відома останнього будь-які кроки271.
В свою чергу, голова Генерального секретаріату В. Винниченко надіслав інформацію Тимчасовому уряду: «У відповідь на Ваше запитання про відгуки петроградських подій в Києві повідомляю: Центральна Рада і виконавчі комітети послали до Петрограду телеграму з заявою про цілковиту готовність всіма силами піддержувати Тимчасове Правительство і осудом виступів неодповідальних груп. Видана відозва до населення Києва і всього краю.
Вночі на 5 липня група українців-вояків біля 5000 чоловік, яка склалась з ешелонів, що проходили розбивний пункт, та самовольно і всупереч розпорядженню Генерального Комітету назвала себе полком імені гетьмана Полуботка, захопила арсенал, озброїлась і поставила караул коло державних установ.
Генеральний секретаріат вжив рішучих заходів до встановлення порядку. Викликано військо гарнізону, як українці, так і росіяни, охороняють місто.
Частину повсталих заарештовано. Інші — повстанці під впливом рішучих заходів Генерального Секретаріату залишають фортецю та арсенал. Охорону беруть на себе полк імені Богдана Хмельницького, сапери, юнкери та інші часті гарнізону. По згоді Секретаріату з командуючим військовою округою охорона міста та околиць, а також відновлення порядку доручено членові Генерального Комітету ген. Кондратовичу.
Секретаріат в справі заспокоєння міста іде в тісному контакті з місцевими комітетами громадських організацій, Ради робітничих та солдатських депутатів. Місцеві організації більшовиків, разом з іншими революційно-демократичними організаціями, сприяють заспокоєнню. Не вірте агентським і газетним звісткам — вони складені нашвидку, під впливом непровірених чуток, які розповсюджуються наляканою людкістю. Відомо поки що тільки про одного пораненого»272. Незважаючи на всі вжиті заходи, роззброїти всіх полуботківців, вичерпати конфлікт 5 липня так і не вдалось.
Зокрема, на Печерську до самої ночі йшли багатолюдні мітинги, виступали численні промовці. Щоправда, значну частину полуботківців уже вдалося повернути до казарм.
В ніч з 5 на 6 липня 1917 р. під головуванням М. Грушевського відбулося засідання Малої Ради, яке, звичайно, першим питанням розглянуло події, викликані виступом полуботківців. В його обговоренні взяли участь М. Ковалевський, М. Грушсвський, Б. Мартос, Л. Кіндратович, Березник. Ухвалили: «Доручити Генер. Секрет, по військовим справам, щоби він негайно розглянув події з полуботківцями, вияснив дійсний стан справи, випустив окремі повідомлення до населення м. Києва з виясненням правдивого характеру подій і зложив справоздання на слідуючому засіданні Малої Ради»273.
На виконання рішення Ради голова Генерального секретаріату В. Винниченко і Генеральний секретар військових справ С. Петлюра звернулися з відозвою «Од Генерального Секретаріату». Виклавши хід повстання, давши йому негативну оцінку, вони завершували її словами: «Повідомляючи про сумний і недопустимий вчинок гвалтівників-українців, Генеральний Секретаріат повідомляє громадян м. Києва і цілої України, що він, беручи після універсалу Центр. Ради й декларації Російського Тимчасового уряду в свої руки владу і обороняючи інтереси революції на Україні, не допустить, щоб волю й громадський лад ким би то не було порушувано. Закликаючи громадян до спокою, до біжучої праці, Генеральний Секретаріат разом з тим повідомляє, що він зуміє дати раду тим, хто йде всупереч волі наших найвищих установ і заважає їм працювати на добро України та революції»274. Ніч з 5 на 6 липня 1917 р. в Києві пройшла в цілому спокійно. Біля всіх державних установ виставлені посилені пости юнкерів, солдатів вірних військовому начальству, з допомогою міліції мобілізовано дружинників. В Марийському палаці здійснювали чергування представники Ради робітничих і Ради солдатських депутатів, міського виконавчого комітету громадських об’єднаних організацій і партій.
