Для «наведення порядку», крім Першого українського запасного піхотного полку ім. Б. Хмельницького, штабом КВО виділені 3-я школа прапорщиків, підготовча командна школа, гвардійський Кірасирський полк, 2-й запасний саперний батальйон, артилерійський підрозділ²⁵³.

Видано наказ про негайну здачу повсталими зброї!²⁵⁴

При повній розбіжності поглядів щодо використання військової сили (Центральна Рада прагнула все ж по змозі м’якше, делікатніше розв’язати конфлікт), одними вмовляннями, звичайно, не обійшлось. Так, невдовзі після блокади банку туди були направлені посилені наряди юнкерів, які заарештували всіх полуботківців, що там знаходились, і відвели їх до штабу фортеці. Аналогічні арешти відбулися і в ряді інших пунктів, де виявлялись безчинства повсталих. За повідомленням «Киевской мысли» «Заарештовані безперервним потоком зранку доставляються в штаб фортеці і палац (Маріїнський палац. — Авт.). Мобілізовано всі сили Київського гарнізону, військові частини якого енергійно придушують безчинства «полуботківців», які весь час продовжуються.

В палаці встановлено безперервні чергування представників чітабу фортеці, штабу військової округи, Рад робітничих і військових депутатів і громадських організацій.

На вулицях затримують масу осіб з пограбованими речами. їх доставляють у палац, піддають допросам»²⁵⁵. Старшин переправляли до приміщення Центральної Ради, де під чесне слово і зобов’язання повернутись у казарми їх відпускали²⁵⁶.

О тринадцятій годині надійшли повідомлення про перші збройні сутички. В телеграфному батальйоні, що приборкував полуботківців, з’явились поранені. Поширились чутки, що були вже й убиті.

Що ж до більшовиків, то немає фактів, які б підтверджували їхню безпосередню причетність до виступу полуботківців. Проте, як відомо, вони вели постійну пропаганду проти війни, за укладення миру, викривали імперіалістичні заміри Тимчасового уряду. Тому на більшовиків передусім і вирішено було покласти відповідальність за ганебне воєнне фіаско.

В пресі розпочалась антибільшовицька кампанія, подекуди траплялись антибільшовицькі ексцеси, що змусило організації РСДРП(б) вдатись до тактики оборони.

Так, не маючи інформації про переговори в Грушках делегації Центральної Ради, не знаючи і про виступ полуботківців, а посилаючись лише на репресії проти більшовиків, вранці 5 липня члени виконкому Ради робітничих депутатів-більшовиків внесли до президії виконкому екстрену заяву. Її повний текст: «Події нинішнього дня набрали такого обороту, що екстрене засідання В.К. вкрай необхідне.

За розпорядженням властей палац (Маріїнський палац, в якому містились тоді керівні центри ряду політичних партій, серед них Київський комітет РСДРП(б), і Ради робітничих депутатів. — Авт.) занято розгнузданою компанією юнкерів. Двоє наших товаришів (Горвіц і Каплан) були заарештовані. До палацу і з палацу нікого не пропускали. Громадянин Фрумін заявив при свідках, що він розпорядився заарештувати більшовиків. Голова ВК Ф.Р.Д. Незлобін, не бентежачись, заявив Майорову (члену комітету РСДРП(б) — Авт.), що таких мерзотників, як більшовики, слід заарештовувати і т. д. В місті запанувала диктатура контрреволюційної вояччини, яка діє, очевидно, у повній згоді з партіями меншовиків і народників. Це один бік справи.

Як природний і неминучий наслідок цих обурливих заходів серед солдат і робітників наростає невдоволення. З години на годину окремі частини військ можуть виступити на вулицю, щоб припинить цю контрреволюційну роботу. Ми вимагаємо негайного скликання Виконавчого К-ту і запровадження в Києві свободи зборів, переміщення і агітацій. Палац має бути очищений від юнкерів і прапорщиків. Всі пани, які віддали розпорядження, що суперечать законам революції, повинні бути негайно заарештовані і передані революційному суду робітників і солдатів.

У випадку, якщо Вик. К-т відмовиться прийняти відповідні заходи, ми не можемо поручитися за спокій в Києві і знімаємо з себе відповідальність за можливе кровопролиття»²⁵⁷.

У документі привертає увагу кілька моментів. По-перше, він був підготовлений і внесений до виконкому Київської Ради робітничих депутатів 5 липня, коли нічні події ще не були відомі членам комітету РСДРП(б) і на них немає жодного посилання. По-друге, генеральна спрямованість документа — засудження військових властей, лідерів меншовицько-есерівської Ради за вчинені й обіцяні кроки проти більшовиків. В «Голосе социал-демократа» документ опублікований під назвою «Збройний виступ контрреволюціонерів».

В умовах виступу полуботківців ультимативні вимоги більшовиків справили певне враження на членів виконкому Ради робітничих депутатів. Виконком ухвалив негайно звільнити заарештованих членів комітету, (що без затримки було здійснено) і обрав трійку (двоє більшовиків і меншовика) для розслідування інциденту²⁵⁸. Було також ухвалено рішення про тимчасову заборону вуличних мітингів і зборів²⁵⁹.

У відозві до населення, підписаній Виконкомами Рад робітничих і військових депутатів, комітетами більшовиків, меншовиків, есерів, Бунду, УСДРП, київською групою соціал-демократів Польщі і Литви зазначалося, що «темні сили намагаються використати народну нужду, породжену кривавою війною і загальною розрухою в державі… В крові народній, в розгромі і розрусі бажають вони загубити справу революції і повернути владу старим насильникам». Відозва, закінчувалась закликом не допускати «жодних самочинних виступів, здатних зіграти на руку контрреволюції»²⁶⁰.

Коли до виконкому надійшли відомості, що полуботківці оточили майстерні і склади «Арсеналу», а усюди виставлені посилені караули юнкерів, обрана виконкомом трійка направилась до «Арсеналу».

Є. Бош згадує: «Біля запертих воріт складів зі зброєю скупчилось чоловік 30–40 неймовірно обідраних людей, які щось вигукували, більшою мірою неозброєних. її оточили з вулиці, але не з боку будівлі, чоловік 25 добре озброєних юнкерів, що спокійно спостерігали за обідранцями. Коли ми під»їхали, все відразу замовкло, юнкери запобіжливо пропустили нас до «повсталих». На наші питання «повстанці» деякий час нічого не відповідали, потім почулись окремі вигуки «Чого говорити, бери зброю». Але тут з їх же рядів пролунали голоси протесту: «Досить кричати, це члени виконкому Ради робітничих депутатів». Із плутаних відповідей кінець кінцем з’ясувалось, що вони 3 дні сидять без хліба і що прийшли до них ввечері «люди» і стали кликати «йти в місто, там дадуть хліба і обмундирування»²⁶¹.

Досить просто, дещо примітивно і навіть з певним елементом сумного комізму, та врешті-решт (і це головне) ефективно ситуацію біля «Арсеналу» вдалося розрядити. «Поспостерігавши деякий час, як чоловік 150 полуботківців, що розташувались біля «Арсеналу», начебто для обстрілу, боязно нерішуче вичікують і боязно озираються по боках, товариші з осередку (більшовиків) вийшли непомітно і розсипались в рядах полуботківців, де повели дружні розпитування і розмови. Зібравши достатні відомості, вони повернулись до «Арсеналу» і запропонували робітникам відкрити ворота і накормити «повстанців», через те, що вони жодної небезпеки для «Арсенала» не становлять і все говорять одне: «Хліба не дають. З дні не їли». І коли члени виконкому Ради робітничих депутатів приїхали до Арсеналу[6], там уже все було ліквідовано, частина розійшлась, а частина мирно жувала хліб, запиваючи окропом. До вечора вся комедія припинилася: полуботківці пішли спокійно в казарми, посилені наряди юнкерів були зняті»²⁶².