Пітер нахилився і поглянув на номер абонента на дисплеї своєї «Мотороли 1000». Хто б сумнівався! Звісно, що це Кетрін.

— Так, це вона, — сказав він. — Телефонує з яхти по супутниковому телефону.

Звук другого дзвінка наповнив спальню. Потім пролунав третій. Роздратування й напруженість зростали. І це ще м'яко кажучи.

— Ти що, не збираєшся відповідати? — спитала Бейлі. — Ну ж бо, Пітере, будь ласка. Покажи мені, яким милим ти можеш бути.

— Не зараз, — відказав він. — І не тут.

Бейлі посміхнулася.

— Ти що, боїшся, що я захихикаю під час розмови? Чи почну стогнати?

— Звісно, ні. Я знаю, що ти цього не зробиш.

Четвертий дзвінок. П'ятий.

— Тоді чому ж ти зволікаєш? Давай, відповідай, — спонукнула його Бейлі. — Хтозна — а може, вона щось запідозрить? Ти ж цього не хочеш, еге ж?

Так, Пітер цього не хотів. Тим більше що він завжди негайно відповідав на дзвінок, коли телефонувала Кет. Виняток становили судові засідання. Але ж який може бути суд серед ночі?

А, чорт із ним!

Пітер узяв телефон і клацнув, розкриваючи його своїм великим пальцем.

— Привіт, люба, — почав він, відразу ж плавно увійшовши в роль люблячого та незрадливого чоловіка.

Ти диви яку нього класно виходить! Не диво, що Кетрін обожнює його.

Бейлі прикурила цигарку, повільно затяглась і стала слухати, як Пітер розпитує дружину про справи на яхті.

Справи явно були кепські. Бейлі почула, що Кетрін плаче. Оці супутникові телефони забезпечують напрочуд гарний та надійний зв'язок. Прекрасно чути кожне слово! «Не знаю, чи зможу, — сказала Кетрін. — Я знову засипалася з дітьми і не можу дати їм ради».

— Слухай-но, люба, — відповів Пітер. — Ти ж сама казала, що подорож буде нелегкою. Але в тебе все вийде. Ти ж у мене сильна. І я тебе за це дуже люблю.

Закінчуючи це речення, Пітер підморгнув Бейлі. Невимушена розмова виходила у нього навіть краще, аніж він сподівався. Чорт забирай, він навіть відчув гордість за самого себе.

І тут у Бейлі виникла ідея.

Підморгнувши Пітерові у відповідь, вона з диявольською усмішечкою почала потихеньку цілувати його груди й опускатися дедалі нижче, пестячи при цьому його тіло своїм густим каштановим волоссям. Ось Бейлі уже проникла під простирадло… Пітер почав звиватися і навіть відштовхувати її від себе, але Бейлі й не думала зупинятися. Вона робила своє, і він не став їй заважати, бо був певен, що то вона просто бавиться і нічого не робитиме всерйоз.

А що, як вона не припинить? І що це означатиме?

Коли Бейлі почала ніжно пестити його живіт, роблячи язиком маленькі кола, в голові у Пітера зазвучало відлуння її фрази про Кетрін та його небажання кидати її. Якби я по-справжньому за це взялася, то чомусь мені здається, що мені б удалося переконати тебе змінити свою думку.

Тоді зрозуміло. Саме цим вона зараз і займається.

Її губи, язик, рот — усе повільно рухалося нижче його пупка. Бейлі зовсім не бавилася. І тому всі думки Пітера про те, щоб якось зупинити її, змінилися невимовним задоволенням, яке він мав від її пестощів.

Пітер ледь спромагався концентруватися на своїй розмові. Але він мусив. Яхта, подорож і все таке інше… він мав вислухати Кетрін, підбадьорити її і дати їй оптимістичні настанови, яких вона наразі так гостро потребувала.

— Але це так важко, — сказала Кетрін.

— Я тебе дуже добре розумію, люба, — відповів Пітер, цієї миті не кривлячи душею. — Це дуже важко.

Він збагнув, що Бейлі без боротьби не здасться. А ще він уторопав, що тепер не мислить без неї свого життя.

Вона була справжньою чарівницею в ліжку. А саме такі жінки і приваблювали Пітера найдужче.

Спочатку Джейк відчув біду чисто інтуїтивно. Бо за останні двадцять років провів більше ночей на морі, аніж на суходолі. Навіть уві сні він міг відчути слабкі зміни вітру та хвиль.

Але цього разу зміни були аж ніяк не слабкі, а досить серйозні. Джейк іще не отямився як слід від недавніх потрясінь, і тому його свідомість просто відмовлялася вміщати в себе те, що мало невдовзі трапитися.

Тієї миті, коли він широко розплющив очі десь о четвертій ранку, він збагнув, що неподалік народжується справжнісіньке страхіття. Шторм-чудовисько. Але ж чому? Він же дивився прогноз погоди перед тим, як лягти спати. Єдиний шторм, що він його побачив на радарі, був далеко, та і той віддалявся від їхньої яхти.

Проте факт залишався фактом, і просто так відмахнутися від нього не було жодної можливості.

Джейк швидко підвівся і поспішив до каюти Кетрін.

— Прокидайся, — сказав він їй. — І дітей розбуди. Постарайся, щоб вони невдовзі були вже на ногах, бо знадобиться їхня допомога.

Не встигла Кетрін відповісти, як відчула, що велетенська хвиля підняла човен і закрутила його, як іграшковий кораблик у ванній, і на цьому кораблику вона якимось незбагненним чином опинилася разом із дітьми.

— Так, незабаром ударить шторм, — підтвердив Джейк, побачивши страх в очах Кетрін. — І він наближається дуже хутко!

— Гаразд, кажи, що треба робити, і я робитиму.

Ледь вона це вимовила, як прогуркотів перший закот грому, від якого затремтіло тонке дюймове віконце ілюмінатора. А ще через кілька секунд здалося, що в небі прорвало греблю. І вниз повалив дощ, холодний, злий і невідступний.

Кетрін швидко розбудила і привела дітей, а Джейк побіг до пасажирського салону, щоб послухати аварійну погодну радіочастоту.

— Де ж ти раніше був, сучий сину, — стиха пробурмотів він, лаючи диктора, який прочитав останній прогноз погоди. На той час уся родина Данів уже встигла зібратися навколо радіо.

Шторм виявився таким, як він і підозрював, — навіть сильнішим. І яхта «Родина Данів» перебувала якраз на його шляху. Може, це й не був «ідеальний шторм», про який писав Себастіан Юнґер, але щось близьке до того.

— Що ми маємо робити? — в один голос спитали діти. Ерні й досі потирав сонні очі, але він розмовляв, а значить, уже прокинувся.

— Єдине, що ми можемо, Ерні, — відповів Джейк, — це підіймати сраку і мерщій вшиватися звідси.

Такий був план дій — простий і зрозумілий. І виконувати його треба було негайно. Якщо вони збираються випередити цей шторм, то їм слід рухатися швидше від швидшого.

Але спочатку найголовніше.

— Треба підняти якір на носі, — сказав Джейк.

Визвалася Кетрін.

— Я підніму якір!

— Ні. Це дуже важко і небезпечно, — відповів Джейк. — До того ж ти мені потрібна за штурвалом, щоб тримати ніс яхти прямо по вітру. Марку, допоможеш матері.

— А я? — спитав Ерні.

— А ти з Керрі будь тут, унизу. Міцно закріпіть та прив'яжіть усе, що ще не закріплене. Дуже міцно, щоб добре трималося. Те, що відбувається зараз надворі, ніщо порівняно з тим, що на нас насувається.

Ерні набурмосився.

— Я хочу бути на палубі.

— Ти не хочеш бути на палубі. Тобі не можна, малий, повір мені.

Джейк зупинився, набираючись духу перед тим, як рушити східцями на палубу. Він відчував відповідальність перед собою, Кетрін і дітьми, та все ж йому дуже не хотілося підніматися. Ляда пасажирського салону хоча й була щільно закрита, тремтіла під несамовитим напором шторму наче навіжена.

Джейк обернувся до Кетрін та Марка, які й досі прив'язували штрипки своїх рятувальних жилетів.

— Зачекайте тут, добре? Ніхто не виходить на палубу, зрозуміло? А мені треба принести ремені півкільця.

— Що принести? — спитався Марк.

Але Джейк уже розчинив люк і вискочив на палубу. Зараз не час для лекцій з основ вітрильного мореплавства.

Двадцять секунд, тридцять — і Джейк нарешті повернувся, виглядаючи так, наче побував у мийці для авта. Він промок буквально до нитки і цокотів зубами від холоду. Але все одно тримався бадьоро й зосереджено.

— Ось! — гукнув він, перекрикуючи вітер. — Одягніть оце!