Послідував новий вибух сміху.

Обі думав зовсім не про те, що йому не подобається знаходитися в одній кімнаті зі злочинцями; йому взагалі не подобалося перебувати в замкненій кімнаті. Це було дуже схоже на той загон. Побіжне обмацування показало, що його підозри виправдалися — гроші зникли. Через усю кімнату на нього дивилася очками-намистинками щурі, що сиділи під тріщиною в дверях.

Обі відірвав очі від щура і подивився на сяючий отвір. Тепер він зрозумів, що дві вертикальні смужки — це грати.

— Де ми?

— У палацовій в'язниці, бичара, — сказав тип з кривими зубами. — Чи ти думаєш, що це першокласний бордель?

Решта засміялися з його жарту.

— Напевно, такий любить відвідувати борделі, — додав інший, і сміх став ще голосніше.

З іншого боку на людей дивився ще один щур.

— Я хочу їсти. Коли нас будуть годувати?

— Бичара хоче їсти, — передражнив один з стоячих і презирливо сплюнув. — Вони годують нас, коли захочуть. Спочатку потрібно поголодувати.

Один з чоловіків присів перед Обі навпочіпки.

— Як тебе звуть?

— Обі.

— Що привело тебе сюди, Обі? Позбавив цноти стару діву?

Всі зареготали.

Обі не думав, що це смішно.

— Я не зробив нічого поганого, — відповів він.

Йому не подобалися ці чоловіки. Вони були злочинцями.

— Значить, ти невинний, так?

— Я не знаю, за що мене кинули сюди.

— Ми чули інше, — сказав сидячий перед ним чоловік.

— Так, — погодився той, який був у кутку. — Ми чули, як стражники говорили, ніби ти голими руками забив одну людину до смерті.

Обі нерозуміюче насупився:

— Чому вони схопили мене? Той чоловік був злодієм. Він пограбував мене і кинув помирати в безлюдному місці. Він отримав по заслугах.

— Це ти так говориш, — сказав кривозубий. — А ми чули, що саме ти пограбував його.

— Що? — Обидва не міг повірити своїм вухам. — Хто це сказав?

— Вартові, — була відповідь.

— Значить, вони брешуть.

Оточуючі засміялися.

— Кловіс був злодієм і вбивцею, — наполягав Обі.

Сміх вщух. Щури припинили бігати і зупинилися, тривожно нюхаючи повітря подригуючими носами.

Сидячий у кутку встав:

— Кловіс? Ти сказав — Кловіс? Людина, яка продавала амулети?

Обі напряг пам'ять. Він хотів навісити на Кловіса побільше.

— Точно, Кловіс, торговець амулетами. Він пограбував мене і кинув помирати. Я не вбивав його, я тільки звершив правосуддя. Мене потрібно нагородити за це. Вони не можуть кидати мене в тюрму за те, що я здійснив правосуддя, він заслужив це за свої злочини.

Чоловік вийшов з кута і наблизився, інші теж підійшли ближче.

— Кловіс був одним з нас, — сказав Кривозуба. — Він був нашим другом.

— Невже? — Сказав Обі. — Я перетворив його в криваву кашу. Якби у мене був час, я б розрізав його на дрібні шматочки, перш ніж розтрощити йому голову.

— Хоробрий вчинок для здорового хлопця!.. Побити маленьку сутулу самотню людину!..

Один із злодіїв плюнув на нього. В Обі прокинувся гнів. Він хотів дістати ніж, але виявив, що його немає.

— Хто взяв мій ніж? Хто з вас, злодії, вкрав мій ніж?

— Його забрала варта, — вищирився кривозубий. — Ти що, дурень, так?

Обі глянув на чоловіка, що стояв тепер посеред кімнати. Той стиснув кулаки, його потужна грудна клітка при кожному подиху піднімалася і опускалася. Голена голова надавала йому загрозливого вигляду. Він зробив ще один крок до Обі.

— Ось ти хто, бичара. Обі-придурок. Решта засміялися. Обі повільно закипав, слухаючи їхні голоси. Він хотів вирізати їм язики, а потім гарненько з ними побавитися. Він волів проробляти такі штуки з жінками, але ці недобрі типи заслужили це. Було б забавно послухати, як вони будуть ридати й стогнати, подивитися в їхні очі, коли смерть увійде в їх тіла, що будуть дрижати…

Коли його оточили, Обі згадав, що у нього немає з собою ножа, тому він не зможе отримати задоволення. Потрібно було повернути ножа. І взагалі, йому набридло це місце. Він хотів на свободу.

— Вставай, Обі-придурок, — прогарчав кривозубий. Прямо перед Обі прошмигнула щур. Обі швидким рухом схопив її за хвіст. Щур звивався і смикався, але не міг звільнитися. Другою рукою Обі схопив пухнастого звіра впоперек тулуба. А потім встав і відкусив щуру голову. Повністю випроставшись, він виявився на добру голову вище Кривозуба і пильно оглянув оточуючих його людей. Єдиним звуком був хрускіт щурячих кісток у Обі на зубах.

Всі типи позадкували.

Обидва, не перестаючи жувати, підійшов до дверей і заглянув в забраний гратами отвір. Він побачив двох стражників, які стояли в коридорі і тихо розмовляли.

— Гей, ви, там! — Крикнув Обі. — Сталася помилка! Мені потрібно з вами поговорити!

Стражники припинили розмову.

— Невже? — Запитав один з них. — І що ж за помилка?

Обі подивився на них, але це був уже не його погляд. Це був погляд того, кому належав голос всередині Обі.

— Я — брат лорда Рала. — Обі знав, що вперше вимовляє вголос те, чого нікому раніше не говорив. І продовжував: — Я помилково поміщений у в'язницю за те, що справедливо, як того вимагають мої обов'язки, поступив із злодієм. Лорд Рал не потерпить мого ув'язнення. Я хочу побачитися з братом. — Він озирнувся і побачив, що недобрі типи дивляться на нього з подивом. І знову сунувся до загратованого вікна: — Ідіть і скажіть йому.

Обидва стражника моргнули від того, що побачили в його очах, і без подальших розмов пішли геть.

Обі знову обернувся до тих, хто був замкнений разом з ним. Глянув на недобрих типів і відірвав у щура задню лапу. Типи стали осторонь, даючи йому простір, а він, пережовуючи, хрустів кістками. Потім знову виглянув у віконце, але нікого не побачив. Обі зітхнув. Палац був величезним. Могло пройти багато часу, перш ніж стражники повернуться і випустять його.

Він повернувся до свого місця біля стіни, напроти дверей, і сів. Недобрі типи відійшли назад, і стоячи, дивилися, як він їсть. Обі втупився в двері і відірвав від щура ще один шматок.

Він справив на типів враження і знав про це. Адже він був майже принц. Він був Ралом. Напевно вони ніколи не бачили людини такого високого становища і тепер були охоплені благоговінням.

— Ви сказали, нас не будуть годувати. — Обі махнув шматком щура в сторону недобрих типів. — Я не збираюся голодувати. — Він відірвав хвіст щура і відкинув убік. Тварини їдять і щурячі хвости, але він не тварина.

— Ти не придурок, — спокійно і презирливо сказав кривозубий. — Ти просто зійшлий з розуму покидьдок.

Обі пронісся по кімнаті і схопив його за горло перш, ніж інші встигли здивовано зітхнути. Обі підняв брикаючого ногами Кривозуба так, щоб заглянути йому в очі, а потім одним рухом пожбурив його на стіну. Кривозуб гепнувся, обм'як і сповз на підлогу.

Обі озирнувся і побачив, що інші всі стоять біля дальньої стіни. Кривозуб стогнав, обмацуючи руками розбиту голову. Обі втратив до нього інтерес. У нього були важливіші справи, ніж вибивати мізки з цього типа, навіть якщо той був злочинцем. Треба над дечим помізкувати…

Обі повернувся до стіни і ліг на холодний камінь. Він був хворий і, можливо, ще не зовсім оговтався. Потрібно поберегти себе. Він повинен відпочити.

Обі підняв голову:

— Розбудіть мене, коли вони прийдуть, — сказав він типам, що дивилися на нього.

Його потішило, якими здивованими вони стали, побачивши значну людину. Хоча все одно… Вони прості злочинці, і він карає їх.

— Нас п'ятеро, — сказав один із злочинців. — З чого ти взяв, що прокинешся? — Він виразно говорив загрозливим тоном.

Обі вишкірився.

Голос всередині вишкірився разом з ним.

Очі злочинця розширилися. Він сковтнув і позадкував, поки не наткнувся на стіну. Тоді він по стіні потерся у бік. Діставшись до дальнього кута, він сповз униз, обхопив коліна. Щось бурмочучи, зі сльозами, текучими по щоках, він відвернув обличчя і закрив його руками. Тільки посмикувалися плечі…

Обидва поклав голову на витягнуті руки і заснув.