— Звичайно, адже призначення цих предметів — калічити й убивати. Природно, мова йде не про ножі для різання хліба, а про зброю і, отже, знаряддя зла. У кінцевому рахунку люди звільняться від бід, пов'язаних з насильством, і тоді вбивство і смерть залишаться в минулому.

— Ти хочеш сказати, що зброї не буде навіть у солдатів?

— Ні, солдати повинні бути завжди озброєні — для захисту вільних і миролюбних людей.

— А хіба люди не можуть захистити себе самі?

— Від чого? Смертоносна зброя буде тільки у солдатів.

Дженнсен недовірливо нахилила голову:

— Солдати запросто вбили мою маму. Могли вбити і мене.

— Це були солдати зла. Наші солдати б'ються тільки за добро, захищаючи людей, але не поневолюючи їх. Коли ми розгромимо війська Д'хари, настане мир. І тоді… — Себастян нагнувся до Дженнсен. — Хіба ти не розумієш? У кінцевому рахунку, коли зникне магія, то і зброя вже не знадобиться. До вбивств і злочинів призводять пристрасті розбещених людей, що мають доступ до зброї.

— У солдатів теж є пристрасті. — Він рубонув рукою повітря:

— Тільки не у тих, хто добре навчений і знаходиться під командою тямущих офіцерів.

Дженнсен подивилася на мерехтливі зірки.

Так, світ, який намалював Себастян, манив до себе. Але якщо його затвердження істинні, а магія в руках Ордена використовується в благих цілях, то, значить, сама по собі вона ні погана ні хороша. І чи принесе вона шкоду чи ні, залежить виключно від намірів. Однак запитала Дженнсен про інше.

— І що ж це буде за світ — світ без магії?

На обличчі Себастяна заграла мрійлива посмішка.

— Всі будуть рівними. Ні в кого не буде нечесно отриманих переваг. — Кінчиком ножа він зняв з прутика новий шматок м'яса. — Все стануть працювати разом, тому що будуть поставлені в рівні умови. Ніхто не буде за допомогою магії користуватися плодами чужої праці. Наприклад, ти отримаєш можливість жити, не ховаючись від магії лорда Рала.

Алтея стверджувала, що Річард Рал народився з даром такої сили, якого за останні тисячі років ні в кого не було. І він підібрався до Дженнсен набагато ближче, ніж це вдалося Даркену. І він підіслав людей, котрі вбили її матір…

— Ти не звільнишся від Річарда Рала, поки не знищиш його, — сказав Себастян тихим голосом.

Погляд Дженнсен зупинився на ньому.

— А чому я? Чому б'ються проти нього всі, а знищити повинна саме я?

Але перш ніж дівчина задала питання, перед нею вже була жахлива відповідь.

— Ти ж розумієш, — сказав Себастян, знову нахиляючись до неї. — Я мав на увазі, що ти не звільнишся від лорда Рала до тих пір, поки він живий.

Він відвернувся і взявся за бурдюк з водою. Поки він пив, Дженнсен не зводила з нього очей, а потім вирішила змінити тему.

— Капітан Лернер сказав, ніби лорд Рал одружився.

— На сповідниці, — зауважив Себастян. — Якщо Річард Рал хотів знайти подругу по злих справах, то він її знайшов.

— А що ти про неї знаєш?

— Мало. Лише те, що чув від імператора. Можу розповісти, якщо хочеш.

Дженнсен кивнула і зняла з прутика черговий шматок свинини. Вона їла, спостерігаючи, як танцюють в очах супутника відсвіти полум'я, а Себастян почав розповідь.

— Між Старим світом, на півдні, і Новим, на півночі, тисячі років існував бар'єр, поки лорд Рал не зруйнував його і не захопив наших людей. Судячи з усього, незадовго до народження твоєї матері Новий світ розпався на три держави. На заході лежав Вестланд, на сході — Д'хара, а між ними Серединні Землі. Після вбивства батька і захоплення влади Річард Рал зруйнував кордони, що розділяли країни Нового світу. Серединні Землі — моторошна держава, в якій величезний вплив має магія. Там живуть сповідниці. Управляє країною Мати-сповідниця. Імператор Джеган розповідав, що в юності вона була настільки прекрасна, наскільки і нещадна.

По спині Дженнсен пробігли мурашки.

— А ти знаєш, хто такі ці сповідниці? — Запитала вона. — Що означає саме слово?

Притримуючи однією рукою бурдюк, Себастян упер іншу в коліно.

— Не знаю нічого, за винятком того, що сповідниця володіє даром лякаючої сили. Одне її легкий дотик спалює розум людини, і той перетворюється в нерозумного раба.

Дженнсен слухала страшну розповідь, затамувавши подих.

— І люди завжди роблять те, що вона говорить? Просто тому, що вона торкається до них?

Себастян передав їй бурдюк:

— Сповідниці торкаються їх злою магією. Імператор Джеган розповідав, що її магія настільки сильна, що накажи вона поневоленій людині померти на місці, та так і вчинить.

— Вона що… вб'є себе прямо у неї на очах?

— Ні. Просто впаде замертво, тому що вона так сказала. Наприклад, серце зупиниться або що-небудь ще в цьому роді.

Дженнсен була настільки вражена почутим, що відклала бурдюк і щільніше загорнулася в попону. Всі новини про лорда Рала наганяли на неї тугу і страх. Хоча жодна новина тепер не може бути жахливішою знання про те, що її зведений брат, убивши власного батька, продовжив фамільне заняття — полювання на сестру.

Вони доїли, перевірили коней, і дівчина, не знімаючи плаща, згорнулася калачиком у спальному мішку. Їй дуже хотілося заснути, щоб виявити вранці, що все, що відбулося, було всього лише поганим сном. Або взагалі не прокидатися…

Оскільки сьогодні поруч горіло багаття, Себастян більше не зігрівав супутницю своєю спиною, і Дженнсен виявила, що їй не вистачає цього тепла. Себастян одразу заснув, а дівчина дивилася на вогонь. Її мучили тривожні думки.

Вона згадувала загиблу матір. Мами немає, і дому більше немає. Дім завжди був там, де була мама, куди б не заносила їх доля. Напевно, мама зараз спостерігає за нею зі світу мертвих разом з іншими добрими духами. Нарешті вона знайшла спокій і щастя…

При думці про Алтею Дженнсен відчула глуху біль. Ну чому на долю всіх, хто виявився пов'язаний з дівчинкою, що з'явилася на світ двадцять років тому, випали одні страждання! Мати загинула через те, що народила її, а отже здійснила тим самим в очах Рала злочин. Латею вбили безжальні члени кводу невідомо за що. Алтею навіки понівечили за одну лише спробу захистити маля. Фрідріх став майже бранцем, і його життя позбавлене багатьох радостей…

Дженнсен згадала насолоду від поцілунку Себастяна. Алтея і Фрідріх втратили саму можливість насолоджуватися один одним. А чи буде ще така можливість у неї, Дженнсен? Чи не замкнув її лорд Рал в свого роду в'язниці, в лабіринт нескінченної втечі?

Вона міркувала про те, що сказав Себастян: не буде у неї свободи, поки не зникне Річард.

Дженнсен подивилася на сплячого Себастяна, який так несподівано увірвався в її життя. При першій зустрічі, та й потім теж, їй і в голову не приходило, що все це може закінчитися поцілунком.

Розпатлане світле волосся в світлі багаття придбало золотий відтінок, обличчя здавалося таким рідним і близьким.

Але яке майбутнє їх чекає?

На це питання Дженнсен відповіді знайти не могла. Вона не знала, чи значив що-небудь той поцілунок і куди все це може привести їх. Вона не була впевнена, що сама хоче продовження. Бо не була впевнена в Себастяні і боялася, що не захоче він.

Залишилися позаду землі, що лежали на кордоні Азерітських рівнин. Почалася важка подорож по глибокому снігу і слизьких каменів, поступово, неухильно, вгору, в країну гір.

Себастян погодився провести Дженнсен в Старий світ. Без Себастяна мрія опинитися в безпеці і на волі навряд чи може здійснитися.

Він розповів Дженнсен, що за ланцюгом гір, покритих непрохідними лісами, тягнеться західна окраїна Д'хари. Там і починається шлях у Стародавній світ. Вони підуть, загублені серед гір, на південь, у напрямку до далекої свободи.

У горах панувала сувора негода. Довелося багато йти пішки, щоб не замучити коней. Расті і Піт були давно не годовані, а під товстим шаром снігу було надто важко добути хоч якусь траву. Їх густа по-зимовому шерсть теперзвисала клаптями. Але, принаймні, вони були живі. Те ж саме можна було сказати і про самих мандрівників.