Коли нарешті його перестало мутити і в голові прояснилося, він підібрав сорочку і надів її. Потім підійшов до трупа і опустився на одне коліно. Почасти він був радий, що Катрін померла і муки її скінчилися. Хоча вона і намагалася його вбити, йому все одно було боляче бачити її страждання.

Дивлячись на неї, Річард вже не міг уявити собі почуття, які відчував до неї так недавно. Він їх майже забув. Перед ним лежала звичайнісінька жінка — тільки оповита магічною пеленою. Закляття, накладене на неї, і скаламутило його розум. Але чарівний дар Річарда розвіяв чари.

Верх нічної сорочки герцогині був розірваний на шматки, і при погляді на її оголені груди Річард відчув якийсь внутрішній холодок.

Примружившись, він нахилився ближче. Торкнувся пальцем правого соска. Потім лівого. На дотик вони відрізнялися.

Річард взяв лампу і поставив її ближче. Послинивши палець, він потер ним лівий сосок. Сосок почав розмазуватися. Кінцем нічної сорочки Річард стер фарбу зовсім і побачив гладку шкіру. Лівого соска у Катрін не було.

З острівця спокою прийшло розуміння: це якось пов'язано з накладеним на неї закляттям. Річард не зміг би пояснити чому, але він був у цьому впевнений.

Деякий час він роздумував, погойдуючись на п'ятах, потім схопився і кинувся до дверей. Але тут же зупинився. З чого б йому раптом це прийшло в голову? Ні, напевно, він помиляється.

А якщо ні?

Відкривши двері, Річард тихо вислизнув в коридор. Іган подивився на нього, але не рушив з місця. Річард кинув обережний погляд туди, де біля стіни стояла затягнута в яскраво-червону шкіру Бердіна. Вона дивилася прямо на Річарда.

Він поманив її пальцем. Підійшовши до нього, Бердіна глянула на двері й насупилась.

— Герцогиня бажає бути з тобою. Іди до неї.

— Сходи за Карою і Раїною і приведи їх сюди. — Голос Річарда був, так само сильний та холодний, як і погляд. — Негайно.

— Щось…

— Негайно!

Кинувши ще один погляд на двері, Бердіна мовчки пішла. Як тільки вона зникла за рогом, Річард повернувся до Ігана:

— Чому ти її до мене впустив? Брови Ігана спантеличено підвелися.

— Ну, вона… — Він вказав на двері, — була так одягнена… Сказала, що ви їй веліли прийти. Одягти цю штуку, а потім прийти до вас. — Іган кашлянув. — Ну, було ясно, навіщо. Я подумав, що ви розсердитеся, якщо я її не лущу, раз самі веліли їй прийти до вас сьогодні вночі.

Річард мовчки відчинив двері у свою кімнату і жестом звелів охоронцеві увійти. Трохи повагавшись, той підкорився.

І завмер, побачивши того, що залишилося від герцогині.

— Пробачте, Магістр Рал! Я не бачив мрісвіза! Інакше я б зупинив його або хоча б попередив би вас… Клянусь! — У Ігана вирвався стогін відчаю. — О духи, яка жахлива смерть! Магістр Рал, я винен…

— Поглянь, що у неї в руці, Іган.

Солдат придивився і побачив затиснутий в мертвих пальцях кинджал.

— Що за…

— Я її не запрошував. Вона прийшла, щоб мене вбити.

Іган відвів погляд. За подібну помилку будь-який з попередників Річарда стратив б охоронця на місці.

— Мене вона теж обвела навколо пальця, Іган. Ти не винен. Але більше ніколи не впускай до мене жодної жінки, крім моєї майбутньої дружини. Ясно? І якщо жінка захоче увійти в мою кімнату, ти повинен спочатку запитати мого дозволу. В обов'язковому порядку.

— Слухаю, Магістр Рал, — притиснув до серця кулак Іган.

— А тепер загорни її в килим і забери звідси, будь добрий. Поклади поки в сусідньому покої. Потім повертайся на свій пост і, коли з'являться Морд-Сіт, направ їх до мене.

Не задаючи питань, Іган взявся за справу, а Річард, ще раз уважно оглянувши засув, взяв стілець, присунув його ближче до вогнища і сів обличчям до дверей.

Він дуже сподівався, що помиляється, і не уявляв собі, що буде робити, якщо виявиться правий. Він сидів, слухаючи, як потріскує вогонь у каміні, і чекав появи Морд-Сіт.

— Заходьте, — вимовив він, почувши стукіт у двері.

Першою увійшла Кара, за нею — Раїна, обидві в коричневій шкіряній формі.

Останньою з'явилася Берліна. Кара і Раїна швидким поглядом ковзнули по кімнаті, Бердіна ж оглянула покої набагато уважніше. Потім вони втрьох підійшли до Річарда і встали перед ним.

— Слухаю, Магістр Рал, — спокійно сказала Кара. — Вам щось потрібно?

— Нехай кожна покаже мені свої груди. — Річард махнув рукою. — Давайте.

Кара відкрила було рота, але тут же закрила його і, зціпивши зуби, почала розстібати застібки. Раїна скоса глянула на Кару, побачила, що та виконала наказ, і з небажанням теж почала роздягатися. Бердіна не зводила з них очей. Потім повільно підняла руку до гудзиків свого червоного шкіряного шати.

Розстебнулася, Кара відвернула воріт в сторону, але не відчинила до кінця.

Обличчя її виражало похмуре огиду. Річард поклав ногу на ногу і поправив меч у себе на колінах. — Я чекаю.

Рішуче зітхнувши. Кара відчинила куртку. У світлі каміна Річард уважно вивчив кожен сосок і крихітну тінь, що відкидається їх кінчиками.

Обидва соска виглядали цілком природно і явно не були намальовані.

Річард перевів погляд на Раїну і чекав, не кажучи ні слова. Обурено підібгавши губи, вона ривком відкинула воріт в сторону. Річард приділив її грудях не менш пильну увагу, ніж Кариною. Соски Раїни теж були справжніми.

Річарда подивився на Берліну. Останнім часом вона йому загрожувала.

Загрожувала навіть ейджем.

Лице Бердіни стало такого ж кольору, як її сукня, — але не від приниження, а з люті.

— Ти обіцяв, що ніколи не станеш примушувати нас це робити!

— Давай.

Кара з Раїною ніяково переступали з ноги на ногу. Їм все це абсолютно не подобалося. Вони були впевнені, що Річард вибирає, з ким провести ніч, Берліна не поворухнулася.

Погляд Річарда став сталевим.

— Це наказ. Ти присягнулася мені підкорятися. Роби що сказано!

З очей Бердини потекли сльози безсилої люті. Вона рвонула воріт.

У неї був лише один сосок. Ліва грудина виявилася рівною і гладкою.

Кара з Раїною оторопіло дивились на Бердіну. По виразу їх облич Річард зрозумів, що їм доводилося бачити груди Бердіни і раніше. І коли в обох МордСіт в руках миттєво опинилися їх ейджі, він зрозумів ще, що вони не очікували побачити того, що побачили зараз.

Річард піднявся.

— Вибачте, що змусив вас через це пройти. — Він жестом звелів їм одягтися. Бердіна не ворухнулась, інші ж почали застібатися.

— Що відбувається? — Поцікавилася у Річарда Кара, не зводячи з Бердіни небезпечно палаючих очей.

— Розповім пізніше. Ви двоє можете йти.

— Нікуди ми не підемо, — сказала Раїна, теж пильно дивлячись на Бердіну.

— Ще й як підете! — Річард кивнув на двері і вказав пальцем на Бердіну.

— А ти залишишся. Кара підійшла до нього ближче:

— Нікуди ми…

— Я сьогодні не в тому настрої, щоб сперечатися. Геть?

Кара з Раїною переглянулись. Нарешті, сердито зітхнувши, Кара кивнула Раїні, і вони вийшли, закривши за собою двері.

Ейдж Бердіни стрибнув їй в долоню.

— Що ти з нею зробив?

— А хто зробив це з тобою, Бердіна? — Ласкаво запитав Річард.

— Що ти з нею зробив?! — Вона підійшла ближче. Тепер, коли вона стояла поруч, Річард, чий розум і раніше працював дуже чітко, відчув навколо Бердіни магічну ауру і відчув неприємне поколювання в голові.

Накладене на Морд-Сіт закляття явно не відносилося до числа доброчинних.

В очах її він бачив не тільки вплив заклинання, але і лють МордСіт.

— Вона загинула, намагаючись мене вбити.

— Так я і знала, що мені доведеться цим зайнятися самій! — Бердіна з огидою похитала головою. — На коліна! — Скомандувала вона крізь зуби.

— Бердіна, я не…

— Не смій звертатися до мене по імені! — Гаркнула вона і, вдаривши Річарда по плечу ейджем, збила його з ніг.

Вона виявилася спритнішою, ніж він думав. Охнувши від болю, Річард схопився за плече. У пам'яті миттєво і чітко спливли всі моменти його «виховання» за допомогою ейдж.