Коли він відійшов від дверей, плащ моментально став того ж кольору, що камінь стіни. На ньому з'явилися навіть тріщини, і пані Сандерхолт здавалося, ніби вона дивиться крізь Річарда. Шукач з досвіду знав, що складність пейзажу не має значення — плащ міг зімітувати будь-який малюнок, будь-яке поєднання кольорів.

Річард давно вже стояв осторонь, а пані Сандерхолт все ще продовжувала дивитися на двері, туди, де бачила його востаннє. Однак Гратч вперто слідував поглядом за ним, і в його зелених очах з'явився загрозливий вираз. Почулося наростаюче гарчання.

Річард перестав зосереджуватися, і плащ негайно став чорним.

Юнак не встиг навіть відкинути назад капюшон.

— Це як і раніше я, Гратч!

Пані Сандерхолт так і підскочила на місці і закрутила головою в пошуках Річарда. Гратч перестав гарчати, і загрозливий вираз на його морді змінився розгубленістю. Потім він усміхнувся, вирішивши, мабуть, що це якась нова гра.

— Річард! — Вигукнула пані Сандерхолт. — Як у тебе це вийшло? Ти став невидимим!

— Це плащ. Насправді він зовсім не перетворює мене в невидимку, просто зливається з навколишнім, і виходить свого роду обман зору. Але, як видно, для цього потрібна магія, а ви нею не володієте. Ну а я народився з даром, тому в мене виходить. — Річард кинув погляд на убитих мрісвізів. — Мабуть, нам краще спалити ці плащі, щоб вони не потрапили в погані руки.

Вони з Гратчем взялися збирати плащі, а пані Сандерхолт запитала:

— Річард, а ти не думаєш, що це небезпечно… Я маю на увазі — носити плащ цієї тварюки?

— Небезпечно? — Випроставшись, Річард почухав потилицю. — Не бачу причин для занепокоєння. Все, що він робить, — це просто змінює колір. Точно так само, як ящірки або жаби, які зливаються, наприклад, з каменем, на якому сидять.

Пані Сандерхолт допомогла йому, наскільки їй дозволяли покалічені руки, згорнути зібрані плащі.

— Таких жаб я бачила. І завжди думала, що ця їхня здатність — одне з чудес Творця. — Вона посміхнулася. — Можливо, Творець благословив тебе тим же умінням, бо в тебе є дар. Хвала Творцеві! Його милість допомогла нам сьогодні врятуватися.

Раптово Річардом опанувало занепокоєння. Він подивився на гара.

— Гратч, ти не відчуваєш, чи немає поблизу інших мрісвізов?

Гар простягнув пані Сандерхолт останній плащ, а потім уважно оглянув околиці. Нарешті він заперечливо похитав головою, і Річард зітхнув з полегшенням.

— Чи немає у тебе якихось міркувань, звідки вони могли взятися?

Наприклад, ти можеш вказати напрямок?

Гратч знову повільно повернувся кругом, вивчаючи околиці. На якусь мить, що здалася Річарду вічністю, його погляд затримався на замку Чарівника, але потім рушив далі. Зрештою Гратч похитав головою і з винуватим виглядом знизав плечима.

Річард уважно оглянув лежачий внизу Ейдіндріл. Його цікавило розташування військ Імперського Ордена. Йому говорили, ніби армія Ордена складається з людей різних національностей, але по збруї він бачив, що більшість солдатів — д'харіанці.

Річард перев'язав зібрані плащі зав'язками одного з них і поклав згорток на землю.

— Що у вас із руками?

Пані Сандерхолт витягла руки перед собою і повернула долонями вгору.

Розпатлані бинти були заляпані жиром, підливою, маслом, вимазані попелом і сажею.

— Мені виривали нігті по одному, щоб змусити дати свідчення проти Матері-сповідниці… проти Келен.

— І ви дали?

Пані Сандерхолт відвела погляд, і Річард залився фарбою, зрозумівши, як двозначно пролунало його питання.

— Пробачте, я не так висловився. Звичайно, ніхто не вправі чекати від вас, щоб під тортурами ви відмовилися виконати вимоги мучителів. Цим людям немає ніякого діла до істини, а Келен все одно не повірила б, що ви її зрадили.

Смикнувши плечем, пані Сандерхолт опустила руки.

— Я ні за що не сказала б того, що від мене хотіли почути. І вона це зрозуміла, як ти і припустив. Келен сама наказала мені свідчити проти неї, щоб позбавити мене від подальших мук. І все ж мені було чи не найболючіше вимовляти цю брехню.

— Я народився з даром, але поки не вмію ним користуватися, інакше я обов'язково постарався б вилікувати вас. Пробачте. — Річард співчутливо скривився. — Але я сподіваюся, біль все ж стихає?

— Поки Імперський Орден володіє Ейдіндрілом, боюся, вона стає тільки сильніше.

— Це з вами зробили д'харіанці?

— Ні. Віддав наказ кельтонський чарівник. Келен вбила його, коли намагалася втекти. Однак дійсно, більшість імперських солдатів в Ейдіндрілі з Д'Хари.

— А як вони поводяться з жителями? Пані Сандерхолт мерзлякувато зіщулилась, наче їй було холодно. Річард хотів накинути їй на плечі свій плащ, але, подумавши, допоміг їй щільніше закутатися в шаль.

— У битві за Ейдіндріл д'харіанци були досить нещадні, але тепер, придушивши опір, вони не виявляють жорстокості, якщо не порушуються їхні накази. Ймовірно, незруйноване місто представляє для них велику цінність.

— Цілком може бути. А що з замком? Він теж захоплений?

Пані Сандерхолт глянула через плече на гору.

— Не впевнена, але сумніваюся. Замок захищений чарами, а наскільки мені відомо, д'харіанці бояться магії.

Річард задумливо потер підборіддя.

— А що сталося, коли війна з Д'Харами закінчилася?

— Судячи з усього, д'харіанці, як і інші, уклали союз з Імперським Орденом. Але поступово кермо влади взяли в свої руки кельтонці, а д'харіанци в основному представляють військову силу, хоча й беруть участь в управлінні містом. Кельтонці менше бояться магії, ніж д'харіанці.

Принц Фірен і той кельтонскій чарівник очолювали Раду. Але тепер, коли принц, чарівник і всі члени Ради мертві, я навіть не знаю толком, хто править. Думаю, д'харіанці, а з цього випливає, що ми як і раніше під п'ятою Імперського Ордена. Оскільки в місті немає ні Матері-сповідниці, ні чарівників, мене лякає наше майбутнє. Я розумію, що у Келен не було вибору, їй залишалося або втекти, або померти, але все ж…

Вона замовкла, і Річард закінчив за неї:

— З тих пір, як виникли Серединні Землі і Ейдіндріл став їх серцем, тут правили тільки Матері-сповідниці.

— Ти знаєш історію?

— Келен мені дещо розповіла. У неї розривається серце від того, що вона покинула вас, але запевняю вас, ми не дозволимо Імперському Ордену довго володіти Ейдіндрілом, як і всіма Серединними Землями.

Пані Сандерхолт відчужено глянула вдалину.

— Того, що було, вже не повернеш. Імперський Орден перепише історію, і про Серединні Землі з часом забудуть. Я розумію, Річард, що тобі не терпиться побачитись з Келен. Коли ви зустрінетеся, знайдіть містечко, де зможете жити спокійно і щасливо. Не варто жалкувати за втраченим. Коли побачиш її, передай, що, хоча дехто тут і радів її страті, більшість зі скорботою зустріли звістку про смерть Матері-сповідниці. За час, що минув після її втечі, я бачила багато такого, про що вона не знає. Як і всюди, в Ейдіндрілі є злі, заздрісні і жадібні люди, але хороших теж немало. І вони будуть завжди її пам'ятати. Хоча відтепер ми — піддані Імперського Ордена, все одно, поки ми живі, пам'ять про Серединні Землі ніколи не помре в наших серцях.

— Дякую вам, пані Сандерхолт. Я знаю, Келен буде рада почути ці слова, але все ж не треба впадати у відчай. Поки Серединні Землі живі в наших серцях, жива і надія. Ми переможемо.

Пані Сандерхолт посміхнулася, але в її очах Річард бачив всю глибину її невіри. Вона не вірила йому. Життя під владою Імперського Ордена, хоча й тривала поки що недовго, виявилася досить жорстоким, щоб погасити останню іскру надії. Саме тому пані Сандерхолт вирішила не залишати Ейдіндріл. Та й куди їй було йти?

Річард витягнув із замету свій меч, ретельно протер лезо шматком одягу мрісвіза і вклав клинок у піхви.

Ззаду почувся боязкий шепіт, і вони з пані Сандерхолт обернулися одночасно. Кухонна прислуга, яка зібралася на верху сходів, здивовано дивилися на Гратча і на сліди побоїща. Один чоловік підібрав потрійний клинок мрісвіза і крутив його в руках. Боячись наближатися до Гратча, він жестами намагався привернути увагу пані Сандерхолт. Вона роздратовано відмахнулася і наказала йому самому спуститися.