Броган сунув пальці за пояс і розправив плечі. Червоний плащ майорів на вітрі. Доганяти герцога і герцогиню не було необхідності.
— Ти добре попрацювала, Лунетта, — пробурмотів він.
Незабаром жовта сукня з'явилося знову. На цей раз при вигляді стоячого біля протоптаної доріжки Брогана, Гальтеро і Лунетти герцогиня здивовано підняла очі. Незважаючи на надлишок рум'ян, вона була красивою жінкою. Не дівчинка, але ще досить молода, зі зрілими формами, в самому розквіті жіночності.
Наближаючись до них, герцог загрозливим жестом поклав руку на меч.
Тобіас знав, що цей меч, хоч і багато прикрашений, як і меч Магістра Рала, не був простим брязкальцем. Кельтонські зброярі робили кращі клинки в Серединних Землях, і всі кельтонци, особливо дворяни, дуже пишалися своїм умінням ними володіти.
— Генерал Бро…
— Пане генерал, пані.
Герцогиня окинула його зарозумілим поглядом.
— Пане генерал Броган, ми повертаємося до себе в палац. Пропоную вам припинити переслідувати нас і повернутися в свій. Сьогодні не найкраща ніч для прогулянок.
Гальтеро не зводив очей з її високих грудей. Перехопивши його погляд, вона роздратовано застібнула плащ. Герцог, гнівно блиснувши очима, зробив крок до Гальтеро.
— Не смійте витріщатися на мою дружину, сер, інакше я порубаю вас на шматки і згодую своїм псам!
Гальтеро з неприємною усмішкою глянув на герцога, але промовчав.
— Спокійної ночі, генерал, — кинула герцогиня.
І вони рушила далі, щоб зробити ще одне коло навколо сміттєвої купи, абсолютно впевнені, що йдуть до себе в палац. Броган міг зупинити їх ще в перший раз, але йому хотілося познущатися. Їх затуманений закляттям розум не міг зрозуміти, як Брогану вдається весь час їх обганяти.
Коли герцог і герцогиня з'явилася знову, їхні обличчя спочатку побіліли як полотно, потім спалахнули від гніву.
Герцогиня зупинилася і, підобенчившись, зміряла Брогана нищівним поглядом. Тобіас дивився, як прямо в нього перед носом здіймаються пишні груди.
— Слухайте, ви, нікчемний черв'як, як ви смієте…
Броган простягнув руку і рвонув корсаж герцогині, розірвавши його до пояса.
Проспівавши коротке заклинання, Лунетта виставила перед собою долоню, і герцог завмер з наполовину вийнятим з піхов меча, немов миттєво закам'янів. Він міг лише безпорадно дивитися, як Гальтеро без всякої магії позбавив його дружину можливості чинити опір. Гальтеро з такою силою викрутив герцогині руки, що вона вигнулась дугою. Її оголені соски затверділи на холодному вітрі.
Броган хотів скористатися кинджалом, але передумав і дістав меч.
— Як ти мене назвала, мерзенна повія?
— Ніяк, — з жахом пролепетала вона, замотавши головою. Темне волосся, вибившись із зачіски, впали їй на обличчя. — Ніяк!
— Ой-ой, як легко ми здаємося!
— Що вам від мене треба? — Видихнула вона. — Я не єретичка! Пустіть мене! Я не єретичка!
— Звичайно, не єретичка. Щоб бути єретичкою, ти занадто бундючна. Але від цього ти не стаєш менш мерзенною. І придатною до використання.
— Тоді це він вам потрібний! Герцог! Він — єретик. Пустіть мене, і я розповім про всі його злочини.
— Творцеві немає користі від помилкових визнань, зроблених, щоб врятувати свою шкуру, — крізь зуби просичав Броган. — І все-таки ти послужиш Йому. — Його губи розсунулися в похмурій усмішці. — Ти послужиш Творцеві, а я навчу тебе як.
Ти зробиш те, що накажу тобі я.
— Я ні за що…
Гальтеро сильніше вивернув їй руки.
— Добре, добре, — простогнала герцогиня.
— Все, що завгодно. Тільки не робіть мені боляче. Скажіть, що вам потрібно, і я все зроблю.
Броган нахилився до неї, і їхні обличчя опинилися на одному рівні.
— Ти зробиш все, що я накажу, — прошипів він крізь зуби.
— Так! Зроблю! Даю слово! — Голос герцогині тремтів від страху.
— Я не вірю словами таких повій, як ти, — пирхнув Броган. — Ти готова продати і зрадити все на світі. Ти виконаєш мою волю, тому що в тебе не буде вибору.
Зробивши крок назад, Броган взяв її лівий сосок і відтягнув його. У жаху вона широко розкрила очі. Броган коротко змахнув мечем. Крик герцогині потонув в завиванні вітру.
Броган вклав відрубаний сосок Лунетті в долоню. Вона стиснула пальці і закрила очі, занурюючись в магію. М'які звуки стародавнього заклинання змішалися зі свистом вітру і криками герцогині. Гальтеро міцно тримав її, не даючи впасти в сніг.
Голос Лунетти звучав все голосніше. Піднявши голову до темного неба, вона, не відкриваючи очей, обволікала в магічний кокон себе і стоячу поруч з нею герцогиню. Здавалося, крижаний вітер надає додаткову силу заклинанню, виговорюваному Лунеттою мовою відьом.
«Від крон і коренів, від глибин і вершин, Від світла денного, від тіні нічної, Від льоду і вогню, від витоків душі — З'явись, дух дівиці, станеш мною!
Творця дочка, твої ясні дні нехай стануть чорніше самої чорноти, полонену душу вкрию в тіні, До смертної години моєю будеш ти! Забудеш веселощі, забудеш і страх, Доки не станеш здобиччю черв'яків, Доки сама не розсиплешся в прах, Душа твоя буде у владі моїй!
Голос Лунетти зазвучав нижче:
— Шкурка жаб'яча, кісточка мишача. сухий павучок, трави пучок — все в мій казанок.
Слова розтанули на вітрі. Лунетта наблизилася до герцогині. Відкриту долоню чаклунка тримала над головою жінки, а затиснутий в кулаці відсічений сосок притиснула до свого серця.
Коли щупальця чаклунства завились навколо неї, герцогиня здригнулася, а коли магія торкнулася її душі, забилася в конвульсіях.
Але Гальтеро тримав її міцно, поки вона не затихла і не обм'якла в його руках. Незважаючи на завивання вітру, здавалося, що на місто раптово обрушилася цілковита тиша.
Лунетта розтулила долоню.
— Тепер вона належить мені. Я віддаю своє право на неї тобі. — Чаклунка вклала відрізаний сосок в простягнуту руку Брогана. — Тепер вона ваша, пане генерал.
Герцогиня мляво повисла на руках у Гальтеро. Її трясло від болю і холоду. З рани текла кров.
Броган стиснув кулак.
— Припини трястися!
Герцогиня подивилася йому в очі, і погляд її прояснився. Вона завмерла.
— Так, пане генерал.
— Вилікуй її, — велів Броган сестрі. З хтивим блиском в очах Гальтеро дивився, як Лунетта обхопила обома долонями груди герцогині. Герцог Лумхольц теж не зводив з неї випнутих очей. Лунетта проспівала недовге заклинання.
Поступово кров перестала текти, і рана на грудях герцогині почала затягуватися.
Броган, чекаючи, поки вона закінчить, думав про своє. Творець воістину піклується про своїх чад. Сьогоднішній день в черговий раз довів, що той, хто всією душею вболіває за справу Творця, врешті-решт перемагає. Магістр Рал скоро дізнається, що відбувається з тими, хто поклоняється Володарю, а Імперський Орден зрозуміє, яку цінність представляє для нього генерал Броган, ватажок Захисників пастви. Гальтеро сьогодні теж був на висоті. Його старання заслуговують нагороди.
Плащем герцогині Лунетта обтерла кров і продемонструвала всім абсолютно здорову грудину, бездоганну, як і друга, тільки без соска. Соском тепер володів Броган.
— Зробити з ним те ж саме, пан генерал? — Запитала Лунетта, вказавши на герцога. — Ви хочете отримати їх обох?
— Ні, — відмахнувся Броган. — Ні, мені потрібна лише вона. Але для нього теж є роль у моїй п'єсі.
Він подивився в повні жаху очі герцога — Це небезпечне місто. Як повідомив нам сьогодні Магістр Рал, небезпечні істоти нападають на невинних городян, і нікому ще не вдалося від них врятуватися. Такий жах. І як жаль, що поруч немає Магістра Рала, щоб захистити від них герцога.
— Я подбаю про це, пане генерал, — заявив Гальтеро.
— Не треба, я впораюся сам. Мені подумалося, що, можливо, тобі захочеться розважити герцогиню, поки я займаюся герцогом.
Закусивши губу, Гальтеро окинув герцогиню жадібним поглядом.
— Так, мій пане, і навіть дуже. Дякую. — Він простягнув Брогану кинджал.
