Я називаю їх животніми слідом за академіками та перипатетиками, або якщо саморух, як пише Арістотель, це певна ознака живої істоти, і все, що рухається саме, називається животнім, то тоді Платон має право іменувати животнім і ці втори, наділені здатністю рухатися самі собою, чи то пак, скорочуватися, випинатися, зморщуватися, дрочитися, і то так брутально, аж у жінок часто завмирають всі інші чуття і рухи, як при зомлінні, комі, падучій, апоплексії і безпам'ятстві. Ба більше, ми бачимо, що ці втори вміють розрізняти запахи, — ось чому жінки уникають смороду і люблять пахноту.

Ґален, як мені відомо, силкувався довести, ніби цей рух не самовільний і не самостійний, а геть випадковий, а деякі його учні намагалися встановити, що втори не те що розрізняють запахи, а просто по-різному реагують на них, залежно від різних пахучих речовин. Проте після пильного розгляду і зважування на терезах Критолая їхніх аргументів і розважань можна виснувати, що вони у цій матерії, як і в багатьох інших, діяли легковажно, охоплені радше бажанням переплюнути своїх навчителів, ніж любов'ю до істини. Я не заходитиму далеко в цьому диспуті; скажу лише, що як жінка чесна, як живе скромно і праведно й уміє урозумляти цього дикого звіра, то вона заслуговує немалої хвали. Насамкінець скажу ось що: тільки-но цей звір насичується (хоть він і ненатлий), нагодований тією поживою, яку припасла в мужчині Природа, всі його корчі вщухають, всі його апетити вгамовуються, всі його пристрасті вгасають. Чи ж дивина, що ми повсякчас наражаємося на небезпеку стати рогачами, адже ми не завжди готові вгонобити і добре потішити жінку.

— Щоб його підняло і гепнуло! (гукнув Панурґ). Невже ваше курування не знає жодного засобу?

— Знає, друже, ще й яке (відповів Рондибіліс). Я сам його вживаю, його згадує, ще вісімнадцять віків тому, один іменитий автор. Слухайте.

— Зевсом свідчуся (сказав Панурґ), ви чудова людина, я вас кохаю від щирого серця! Ось вам пиріжок з дичками, завдяки в'язким властивостям вони заткнуть шийку шлунка і допоможуть першій стадії травлення. Та що це я, вчу вчених їсти хліб печений! Стривайте, я вам зараз піднесу ось оцей Нестерів келих. А може вам охота скуштувати білого Гіппократа? Не бійтеся, коклюш вам не загрожує. Тут немає ні скинанті, ні імберця, ні перця. Це суміш добірної кориці, рафінованого цукру і доброго білого девіньєрського вина, з виноградника, що під високою горобиною, трохи вище Гайворонячої ліщини.

— Спрежду (сказав Рондибіліс), коли Юпітер упорядковував свій олімпійський дім і коли складав календар усіх богів і богинь, завівши для кожного свою пору року і своє храмування, приписавши місця для оракулів і для прочан, встановивши, яку кому приносити офіру…

— Може, він робив (спитав Панурґ), як Дентевіль, єпископ Осерський? Зацний цей прелат любив добре вино, як і кожна порядна людина. Тим-то надто ростив і плекав винну лозу, прародительку Бахусову. Та ось, на превеликий його жаль, кілька років поспіль виноград у нього гинув чи то від зазимків, чи то від дощу, чи то від туманів, чи то від ожеледі, чи то від досвітку, чи то від граду і від усякого іншого стихійного лиха, і саме на храм святого Юра, Марка, Виталія, Евтропія, Пилипа, на Здвиження Хреста, на Вшестя і прочая, що припадають на пору, коли сонце вступає у знак Тільця. От звідси превелебний владика виснував, що згадані мною святі то святі градокидачі, стужарі і лозогубителі. Тоді він поклав перенести їхні свята на зиму, між Різдвом і Орданю, поштиво і побожно даючи посилати в цей час градобій і морози скільки їм улізе, бо в цю пору року для лози мороз не тільки не шкідливий, а, навпаки, корисний. А натомість він велів святкувати храм святого Христофора, святого Івана Голосіки, святої Магдалини, святої Анни, святого Домініка, святого Лаврентія, тобто переніс середину серпня на травень, бо тоді нема чого боятися зазимків, і для виробників свіжих напоїв, сироварів, альтаноспорудників і прохолодників вина просто рай.

— Юпітер (сказав Рондибіліс) забув про нетягу Рогача, якого тоді не було. Під ту пору Рогач був у Парижі, гнучи у суді карлючки проти одного зі своїх орендарів-половинників і васалів. Вагаюся сказати, коли до нього дійшло, що його взули, та тільки-но він припинив позиватись, як його заклопотала нова справа: а що як його викреслять зі списку, і, явившись перед ясні очі Юпітера, він почав нагадувати про свої заслуги, послуги і милості, зроблені йому колись, і слізно просив не залишати його без храму, без офір і пошанівки. Юпітер розводив руками, мовляв, усі бенефіції уже роздані і список складений. Проте Рогач сліпицею в вічі ліз, і зрештою Юпітер заніс його до списку і до каталогу і запровадив на землі його храм, жертвоприносини і поклоніння.

Його храм (бо вільних і вакантних місць у календарі більше не зосталося) збігся з днем богині Заздрости. Він відводився для одружених, зокрема одружених з красунями; жертви призначалися такі: підозра, недовіра, сварка, нагляд, стеження і шпигунство за дружинами; ба більше, суворий припис кожному жонатому любити і шанувати свого бога, відзначати його храм вельми ревно і приносити йому всі згадані приноси під страхом і загрозою відпасти його ласки; а хто йому не поклонятиметься, тих месір Рогач позбавить своєї помоги й опіки, перестане про них дбати, перестане їх навідувати, цуратиметься їхнього товариства, хай би як його закликали, завжди кидатиме їх на поталу власних жінок, не посилаючи їм жодного суперника, і тікатиме від них як від єретиків і кощунників, як інші боги, які ставляться так до тих, хто їм не б'є чолом, а саме: Бахус — до виноградарів, Церера — до гречкосіїв, Помона — до садівників, Нептун — до моряків, Вулкан — до ковалів тощо. Зате було дано нерушиму обіцянку: ті, хто (за приписом) уриватиме роботу перед його храмом, хто махне рукою на все і занедбає свої справи лиш на те, аби сочити свою жінку, тримати її під замком і мучити її своєю ревністю, згідно з обрядом жертвоприносин, тішитимуться його ласкою; тих він любитиме, одвідуватиме їх, днюватиме й ночуватиме у їхньому домі і буде з ними нерозлучно. Ось так.

— Го-го-го! (засміявся Карпалим). Оце-то засіб, ще простіший, ніж Ганса Каруелова каблучка! Як же йому не повірити, сто чортів! Бабота така і є. Блискавка трощить і палить матерію лише тверду, міцну і гартовану, і обминає речовину м'яку, порожнисту й податливу: вона вам спалить крицевий меч, а оксамитових піхов не пошкодить, спопелить кістки, а плоть на них не зачепить, — ось так і жінки легко пускаються на всі визворотки і ніби граючись ідуть напролом і наперекір, якщо їм кудись зась.

— Авжеж (сказав Гіппотадей), як твердять наші вчені голови, перва жінка на землі, та сама, яку юдеї назвали Евою, навряд чи на овоч пізнання понадилася б, якби він не був заказаний. І справді, згадайте, як хитрий змій з першого слова бив на його заказність, ніби цим натякаючи: «Саме тому, що тобі це заказано, ти й мусиш його їсти, або ти не жінка».

— Спрежду (сказав Карпалим), коли я броїв ув Орлеані, найдієвішою риторикою і найпереконливішим доказом, які я припас для дамуль, аби заманити їх у любовні сіті і злюбитися з ними, було відкрити їм очі на те, що їхні мужі страшенні ревнивці. Вигадав це не я. Про це написано у книгах, це підтверджує щоденний досвід, свідчать усілякі максими, приклади, закони. А вже як засяде їм у голові така думка, вони зроблять усе, щоб наставити чоловікам роги (небом не присягаю, але повірте й так), навіть якби їм довелося для цього ступити у слід Семираміді, Пасифії, Егесті, мешканкам острова Мандеса у Єгипті, яких освятили Геродот і Страбон, та іншим подібним левреткам.

— Справді (сказав Понократ). Я чув, що одного разу до папи Івана XXII, прибулого до абатства Коньофон, звернулися абатиса і старші сестри, прохаючи дозволу сповідатися одна одній; вони стверджували, що жінки, у черниці пострижені, мають прогріхи, але їм соромно признаватися в них сповідникам-чоловікам, а одна одній вони, мовляв, під тайною сповіді каятимуться вільніше і простіше.