сири,

персики,

артишоки,

соложеники,

артишоки гишпанські,

пиріжки з яйцями,

сорнетти,

пампушки,

марципани дванадцяти сортів,

вафлі, вергуни,

пиріжки з айвою,

сир,

збиті білки,

варення з миробалана,

желе,

Гіппократ червоний і рожевий,

пуплен, макарони,

тартинки дванадцяти гатунків,

крем,

повидло і конфітура

сімдесяти восьми гатунків,

драже ста кольорів,

кисляк,

вафельні трубочки з цукром.

Наостанок знову вино, щоб губи не посмагли і горло не пересохло.

Item[453] печеня.

Пантаґрюель, побачивши це брудне збіговисько жертводавців і цілі хури їхньої пожертви, скипів і вже збирався піти геть, але Епістемон умовив його почекати, чим же завершиться ця кумедія.

— А які ж жертви (сказав Пантагрюель) складає це лайдацтво черевомогущому богу в пісні дні?

— Зараз вам скажу (озвався лоцман). На фуршет вони йому пропонують:

кав’яр,

ікру,

масло свіже,

пюре горохове,

шпинат,

оселедця малосольного,

оселедця копченого,

сардин,

анчоусів,

тунців солоних,

капусту з олією,

боби з маслом і сіллю,

сто одмін салати: з кресу,

з хмелю,

з яєць біскупа, з рапунцеля,

з юдиних вух (себто з грибів,

що під старою бузиною ростуть),

зі шпарагів, з жимолости

і багатьох інших,

лососину солону,

вугрів солоних,

устриць у черепашках.

Потому треба налитися усмак. Усе в них, як годиться, вина вистачає. Потім йому пропонують:

міног у білому вині,

марен,

маренят,

лобанів,

лобанят,

скатів,

каракатиць,

осетрів,

китів,

макрелей,

камбал,

палтусів,

одноочок,

тюльок,

карпів,

щук,

паламід,

морських вовків,

морських їжаків,

морських коропів,

мечоносів,

морських ангелів,

крепідюлів,

міножок,

щупачків,

карпищ,

карпичат,

сальмину,

сальмиків,

дельфінів,

косатиків,

солей,

полей,

мідій,

омарів,

креветок,

скатів білих,

устриць печених,

молюсків,

лангустів,

корюку,

барбунів,

пстругів,

сигів,

тріску,

спрутів,

лиманд,

глосей,

сцієн,

пагеліусів,

скобликів,

карму сів,

верховодок,

линьків,

форелей,

мерлуз,

хариусів,

сепій,

буркунців,

тунців,

бичків,

раків,

колюшок,

мурен,

вугрів морських,

умбрин,

тріски,

карму сів,

вугрів,

вугриків,

черепах,

змій, себто лісових вугрів,

дорад,

курочок морських,

окунів,

осетрів,

в'юнів,

крабів,

равликів,

жаб.

Після такого м'ясива треба, звісно, випити, бо можна і духа визівнути. Потім йому офірують:

мерлузу солону,

стокфиш,

яйця молоденькі, яйця

мнякенько зварені,

яйця круті,

яйця печені,

яєшню окату, яєшню бевку,

путрю,

калапацю тощо,

тріску звичайну,

метеликів,

вахню,

морських щупачків,

а щоб це легше травилося і засвоювалося, пиятика триває. Насамкінець йому підносять:

рижу,

проса,

каші,

мигдального масла,

льодів,

фісташок,

фістиків,

фиґ,

винограду,

зміячки еспанської,

мамалиґи,

чорносливу,

дактилів,

кістяків,

лісових горіхів,

пастернаку,

артишоків,

та ще й знову з розлив-морем.

У них тільки й клопоту, як би дорогими і щедрими пожертвами свого бога Ґастера вгонобляти, а ви повірте мені, що ідола Елагабала, ба навіть ідола вавилонського Ваала за царя Валтасара не вгонобляли так, як його. А проте сам Ґастер має себе зовсім не за бога, а за останнього злиденника і бездольника. І, достоту як колись цар Антигон Перший відповів такому собі Гермодоту, який величав його у віршах Богом і Сином Сонця: «Мій лазанофор[454] інакшої думки» (лазаном називали череп'яну вазу або уринал), так і Ґастер відсилав цих підоплічків і лизунів до свого сосуда, аби вони подивилися, пометикували і подумали, що ж за божество криється в його дристусі.

Тільки-но ці гаспидські ґастролатри ретирувались, Пантагрюель заходився пильно вивчати Ґастера, шляхетного магістра наук і мистецтв. Ви самі здорові знаєте, що Природа поклала йому на харч хліб і все хлібне, а з призволу небес ніщо йому не перебаранчає добувати і зберігати хліб.

Насамперед він винайшов ковальство і хліборобство, себто вмільство землю порати, щоб вона збіжжя давала. Винайшов ратне мистецтво і зброю — збіжжя захищати, винайшов медицину, астрологію і математичні науки, аби збіжжя могло зберігатися цілі віки і аби від негоди, диких звірів і чухраїв його вберегти. Винайшов млини — водяки, вітряки і ручні з усією примусією — молоти мливо і робити з нього борошно, дріжджі, аби тісто сходило, і сіль, щоб присмачувати, бо він знав, що здоров'ю дуже вадить невичинений хліб і прісняки, вогонь, аби пекти, дзиґар і циферблати, аби знати час, поки печеться плід пашниці — хліб.

Як у одній землі забракло збіжжя, він винайшов штуку і спосіб перевозити його з одного краю до іншого. Йому набігла щаслива думка схрестити дві породи тварин — віслюка і коня, аби створити третю породу, себто лошаків, дужчих, цупкіших, витриваліших, ніж інші. Він винайшов вози і хури, щоб перевозити збіжжя було зручніше. Як на перешкоді торгівлі ставали моря, він винайшов, стихіям на подив, баржі, галери і судна — доставляти морем, ріками і річками зерно диким, невідомим, далеким племенам.

Траплялися такі роки, коли дощів у потрібну пору не перепадало і зерно гинуло і пропадало в землі. В інші літа були страшенні зливи, і зерно гнило. У ще інші зерно витолочувало градом, або ж воно від вітру осипалось, або ж стебла полягали. Ґастер, ще задовго до нашого приїзду, вигадав, як викликати з неба дощ, для цього треба було нажати лучної трави, трави звичайної, але мало кому відомої; одне стебельце цієї трави, кинуте колись у посуху аркадським жерцем Юпітера до криниці Агно на горі Лікі, викликало пару, пара згущалась у хмари, а з хмар ішов дощ, щедро зрошуючи всі околиці. Ґастер придумав, як переймати дощ і зупиняти його у повітрі або ж відганяти хмару, щоб вона пролилася над морем. Придумав, і як упиняти град, збивати вітер і відводити грозу взором трезенських метанян.

Аж це нова пеня наскочила. Лупії і дерії унадились красти пашню і збіжжя на полі. Тоді Ґастер придумав штуку будувати міста, фортеці і замки, щоб тримати хліб під замком і в надійному місці. І тепер уже зерно на полях не залишається, а звозиться у міста, твердині і замки, і місцеві мешканці захищають його і бережуть ліпше, ніж дракони пильнували золоті яблука в садах Гесперид. Він же винайшов мистецтво і спосіб руйнувати і зносити фортеці й замки бойовими машинами і знаряддям, а саме — таранами, балістами і катапультами, креслення яких він показав нам — у таких-от кресленнях не зуміли розібратись мудренні будівничі, учні Ветрувія, як у тому признався нам месір Деліберт Делорм, головний царя Мегіста архітектор; а коли ці нові машини випроби не витримали, з підступною мудрацією і мудрованою підступністю фортифікаторів зіткнувшись, месір Ґастер оце винайшов гармати, серпентини, кулеврини, бомбради і василиски, що стріляють ядрами залізними, свинцевими і мідними, ще важчими, ніж замашні ковадла, для цього він вигадав особливий склад пороху, страшенна вибухова сила якого здивувала саму Природу, що визнала себе переможеною мистецтвом, і, ось так, набагато випередив оксидраків, — ті, насилаючи блискавки, грім, град, бурю, сполохи, перемагали і трупом клали ворогів на бойовищі. Справді, постріл з василиска страшніший, грізніший і демонічніший, нищить, вигубляє, вражає і вбиває ще більше людей і приголомшує людську уяву ще сильніше, валячи більше мурів, ніж сто перунів.