Курника. Щедро.
Панурґ. З трясучкою?
Курника. Ще й якою!
Панурґ. А ваші жили які?
Курника. Здоровенні.
Панурґ. А припбнці?
Курника. Круглі.
Панурґ. Кольору якого?
Курника. Гніді.
Панурґ. Коли встають, які вони?
Курника. Тихі.
Панурґ. А насінники?
Курника. Замашні.
Панурґ. Аяк махаються?
Курника. Упритул.
Панурґ. А після «діла» які?
Курника. Матові.
Панурґ. А як ви приподоблюєтесь, щоб увійти?
Курника. Низько.
Панурґ. А що вони говорять, коли піддають?
Курника. Щось дотепне.
Панурґ. От вони вас прийняли; чи ж думають вони про «це діло»?
Курника. Авжеж.
Панурґ. А дітей з ними плодите?
Курника. Ніколи.
Панурґ. Аяк лягаєте разом?
Курника. Голі.
Панурґ. А тепер щиро: скільки на день ходок?
Курника. Шість.
— От лінтюх (сказав брат Жан). Голодранець і той не зупиниться на шістнадцяти; щось він надто сором'язливий.
Панурґ. А тебе, брате Жане, на стільки б стало? Чорт візьми, це вже треба бути геть шолудивим прокаженим! І інші так працюють?
Курника. Геть усі.
Панурґ. А хто найбільший ґалант?
Курника. Я.
Панурґ. І ніколи не сплохував?
Курника. Ні.
Панурґ. А я гублюся. Спорожнили і вичерпали ви всі свої сім'яники, а назавтра ж які вони?
Курника. Переповнені.
Панурґ. Очевидно, якщо я не бевзь, у них індійське зілля, яке прославив Теофраст. А якщо, закономірно чи ні, ці забави вкорочують тюхтюльчика, як ви це сприймаєте?
Курника. Погано.
Панурґ. А як тоді дівки поводяться?
Курника. Галасують.
Панурґ. А якщо день-другий утриматися?
Курника. Гірше.
Панурґ. А що ви їм тоді даєте?
Курника. Товчеників.
Панурґ. І що вони тоді виробляють?
Курника. Гівно.
Панурґ. Прошу?
Курника. Бздо.
Панурґ. З яким звуком?
Курника. Низьким.
Панурґ. Як ви їх за це караєте?
Курника. Жорстоко.
Панурґ. І що ви з них точите?
Курника. Кров.
Панурґ. І куди ж іде ця краска?
Курника. На церу.
Панурґ. Що для вас найкраще?
Курника. Шмарування.
Панурґ. Ось чому ви зостаєтеся…
Курника. Боязкими.
Панурґ. А вони вважають вас…
Курника. Святими.
Панурґ. Після такої клятви, коли ж у вас буває тихомир'я?
Курника. У серпні.
Панурґ. А найгарячіша пора?
Курника. У березні.
Панурґ. А всю решту часу, як ся маєте?
Курника. Весело.
Панурґ засміявся і сказав:
— Ось вам сіромаха Курника серед людей. Чули ви, які в нього зважливі, короткі і стислі відповіді? Він украй короткомовний. По-моєму, він з тих, хто одну вишеньку на три часточки ділить.
— Хай ти западешся (сказав брат Жан), зі своїми любоньками він он балакучий! Ви сказали про три часточки вишні, а я Григорієм Богословом свідчусь, що він з баранячої лопатки зробить не більше двох шматків, а з кварти вина не більше одного ковтка. Дивіться, який він здохляка!
— Цяя (сказав Епістемон) братва монашва скрізь однаково жировита. А нам каже, що в неї на світі тільки що душа в тілі. А що ж тоді, в біса, мають їхні царі і великі князі?
— У кожного (сказав Панурґ) свої прив'язання; от я як одружуся по своїй уподобі, знову чернецтво прийму; буду понеділкувати, буду чернецько чернечити і чернецьким хлібом братів міноритів і майоритів годувати.
Розділ XXIX
Як Епістемон не схвалив запровадження Великого говіння
— А ви (сказав Епістемон) зауважили, що цей бісовий недомірок Курника вважає марець за місяць бахурства?
— Так (відповів Пантагрюель), а проте на марець завжди випадає говіння, а говіння усмиряє плоть, боре бажання тіла і любовний пал поскромляє.
— Отож (сказав Епістемон) мав рацію, як бачите, той папа, який уперше запровадив піст, скоро цей бридкий шкарбун Курника признається, що саме у піст він по вуха утопає в мерзоті розпусти, а все тому, як пояснюють усі добрі і тямкуваті лікарі, що в жодну іншу пору року не з'їдається стільки збудливої для хоті їжі, як у піст, а саме: бобів, гороху, квасолі, турецького гороху, цибулі, горіхів, устриць, оселедців, солінь, розсолів, салат, складених з усіх збудливих рослин, себто дикої гірчиці, настурції, естрагону, кресу, різаку, рапунцелю, маку, хмелю, фиґ, рижу, винограду.
— Ось чому (сказав Пантагрюель) зараз вас здивує моя думка: добрий папа, Великого посту засновник, дозволив споживати перераховані вами страви, як сприятливі для продовження роду людського, саме в ту пору, коли природне тепло йде з центру землі, де його затримувала зимова стужа, і розточується по всіх членах, буцімто сік по дереву, а думаю я так ось чому: у туарських метриках кількість рожденців у жовтні і листопаді перевищує кількість рожденців за інші десять місяців; отож, як назад вернутися, то вийде, що жовтневі і листопадові діти створені, зачаті й зароджені у піст.
— Я (сказав брат Жан Зубарь) слухаю вас із великою втіхою, але кюре у Жамбе пов'язував таку велику кількість вагонінь аж ніяк не з пісною харчею, а з усіма цими горбатими по борцями з карнавками, патлатими казнодіями та клятими душпастирями, говіння — це їхня пора, от вони й анафемують розпусних мужів, що ті, мовляв, у трьох туазах від пазурів Люциперових. Перелякані мужі перестають покоївок топтати і повертаються до супружниць. Оце і все, що я сказати хотів.
— Тлумачте собі (сказав Епістемон) запровадження Великого говіння як вам заманеться, кожен має свою думку; але проти скасування посту, а воно не за горами, стануть опором усі лікарі, я це знаю, я це чув від них самих. Бо без постування їхнє мистецтво занепаде, вони нічого не зароблять, ніхто тоді не хворітиме. Постування появляє всі болячки, це правдивий розсадник, суще кипіло і кубло всіх хвороб. Як на те, від говіння не тільки тіло гниє, а й душа скаженіє. Це така пора, коли біси зі шкури пнуться, коли беруть гору святохи, коли на вулиці свято у панахидників, коли в оченашників що не день, то засідання, усовіщання, розгрішення, сповіді, бичування, анахтемування. Я не кажу, що аримаспи[499] кращі за нас, просто мені це на думку набігло.
— Нумо (сказав Панурґ), соблядуне і співуне, хто, по-твоєму, він? Єретик?
Курника. Зуповний.
Панурґ. Спалити його абощо?
Курника. Спалити.
Панурґ. Якнайхутчій?
Курника. Так.
Панурґ. Без виварювання?
Курника. Без.
Панурґ. А як саме?
Курника. Живцем.
Панурґ. А що з ним буде?
Курника. Дасть дуба.
Панурґ. М'ать, сала вам за шкуру залив?
Курника. Ще й як!
Панурґ. Ким він вам здається?
Курника. Дурбилом.
Панурґ. Дурбилом чи вар'ятом?
Курника. Гірше.
Панурґ. У що б ви хотіли його обернути?
Курника. У попіл.
Панурґ. Ви вже спалили когось?
Курника. Чимало.
Панурґ. Теж єретиків?
Курника. Не таких.
Панурґ. А ще палитимете?
Курника. Ще й як!
Панурґ. А може, кого з душею пустите?
Курника. Нікого.
Панурґ. Виходить, усіх наголо!
Курника. К бісу!
— Не знаю (сказав Епістемон), що за втіха з цим плюгавим ланцем каптурником роздебендювати. Гаразд що ми давно з вами знаємося, а то б ви геть упали в моїх очах.
— Дарма, на Бога (сказав Панурґ). Він так приємно вразив мене, що я б залюбки відвіз його до Ґарґантюа. Ось коли я женюся, стане він моїй малжонці за блазня.
— Не тільки за блазня (сказав Епістемон), а й за влазня і валязня!
— Ну от (сказав брат Жан зі сміхом), напитав ти собі лиха, сердешний Панурже! Будеш ти рогатий по самі п'яти!
Розділ XXX
Як ми Саєтчину одвідали
Раді тому, що побачили в новому ордені братів курник, пливли ми два дні; на третій день лоцман наш відкрив острів, найгожіший і найчудовіший з усіх островів; зветься він Острів Фриза, бо шляхи там фризові. І на цьому острові лежить Саєтчина, райський край для двірських пахолків: дерева і трави тут ніколи не скидають ні квіту, ні листя — вони з одамашку і ритого оксамиту. Звірі і птахи килимові.