Салій Саложуй

Тлисало Салолиз

Салоїд Салоглим

Саложер Салган

Салоґлиґ Салогуб

Салолюб Саленик

Салотріск

Салоп (скорочено), уродженець Рамбує; повне ім'я професора кулінарії — Салолоп. Адже краще сказати — прапорний замість неоковирного — прапороносець.

Салоїж Салосаль

Салоріж Саложери

Саловаж Салосоль

Саломаж Салобережи

Салопряж Салопри

Салосмаж Саломели

Салотли Салотри

Салолуп Салоцуп

У марранів і юдеїв таких імен не трапляється.

Жируй Макарон

Салатьє Жуй

Кресалатьє Розжуй

Скородьріп Неблюй

Поросья Маринуй

Трусь Заквась

Присмак Роз'юш

Присмаж Навар

Тісто Олій

Паштет Гарнір

Сіль Бульйон

Лій Мак

Ріж Мійбуде

Капустю Смакота

Упустю Гріль

Упік Кисляк

Муштардьйо Млясь

Смаль Меляс

Крихотрус. Цього перевели з кухні до покою превелебного кардинала Венера козачком.

Пряж Крутій

Помело Вертій

Заміс Ошуст

Каптур Крутар

Бабій Лотр

Бабодур Шальвір

Баболюб Драб

Баболап Дуйузад

Небийваз Бобур

Баламут Балабон

Мурло Балагур

Лайдак Крокодиль

Дундук Миньйон

Шалапут Япас

Прод М'яшкур

Мондам, винахідник соусу Мадам; за цей винахід він і дістав франко-шкотське прізвисько.

Зубодзинь Кудлань

Тригуб Шафраньє

Мірланґуа Косматій

Полежань Антитус

Пратья Укріп

Тирлипінпінґ Редис

Шмарко Сосис

Тріска Свинин

Робер. Цей винайшов дуже поживний соус Робер; його неодмінно треба подавати до смажених кроликів, качок, до смаженої свинини, до не крутих яєць, до солоної тріски і до багатьох інших страв.

Вугрі Бугай

Ікра Лежебок

Глупак Жеретій

Шмат Калабрит

Вітрогон Дристун

Торботряс Какун

Карабас Гімнюк

Горностай Прилип

Судак Піяк

Пиріжок Жлутій

Носань Убийтеля

Мотайнаус Медовик

Телюсь Солопій

Мукосій Красун

Бугила Матня

До цієї Льохи і ввійшли завзяті кухарі, бравкі, зухуваті, загартовані бійці. Брат Жан, прихопивши з собою ножаку, заліз останній і замкнув ізсередини зроблені на пружинах двері.

От Ковбики підступили так близько, що Пантагрюелю стало видно, як вони змахнули і списи дружно насторчили. Тоді він послав Гімнаста спитати, чого їм треба і що могло їх так роззлостити, щоб отак без попередження піти війною на своїх давніх приятелів, які їх нічим не скривдили.

Гімнаст віддав першим лавам низенько чолом і желіпнув як на пуп:

— Друзі, друзі, ми теж ваші друзі, і всі ми до ваших послуг! Усі ми прибічники Карнавальника, вашого старовинного спільника.

Потім мені розповіли, що замість Карнавальника він сказав — Курвальника. Хоч як би там було, на ці слова якась гладка сервелатина, трясучи салом, вискочила з шиків і хотіла схопити його за горлянку.

— Богом клянуся (сказав Гімнаст), ти ввійдеш туди не інакше, як шматочками, — цілою ніяк не вдасться!

Тут він обіруч змахнув своїм мечем, який називався «Цілуй-мене-в-дупу», і розполовинив сервелатину.

Господи, яка ж вона була ситенна! Вона нагадала мені здоровецького Бернського бугаяку, убитого під Мариньяно під час погрому швейцарців. Ви не повірите: сала вона мала на животі не менше як на чотири пальці.

Щойно Гімнаст розсервелатив сервелатину, всі інші Ковбики на нього ринули і подляцьки збили його з ніг, та в цю мить Пантагрюель і його люди кинулися до нього на підмогу. І тут пішла колотня. Дериковбик нумо дерти Ковбиків, Шаткуйкров'янка нумо шаткувати Кров'янок, Пантагрюель підтинав Ковбикам жижки, брат Жан, сидячи в Льосі, тільки за всім сочив, аж це Сосиски з страшенним гиканням і зиком ударили з засідки на Пантагрюеля.

Тоді брат Жан, побачивши ґвалт і переполох у Пантагрюелевому таборі, відчинив двері Льохи і вийшов звідти зі своїми бравими жолдаками, хто був озброєний рожнами, хто жаровнями, хто камінними ґратками, пательнями, лопатками, деками, рапірами, щипцями, а хто підроженниками, мітлами, казанами, ступками, товкачами, і вся ця рать, буцімто хатні зломлювачі екіпована, нестямно заголосила й зарепетувала устами одними: Набузардан! Набузардан! Набузардан! З такими криками розсатанілі кухарі кинулись на Кров'янок і врубалися в шики Сосисок. Ковбики ж, бачачи, що ворог дістав підкріплення, дременули на повну витягу, ніби чорти за ними гналися. Брат Жан кам'яними ядрами давив їх, як мух; жолдаки теж ощадку не давали. Жаль живий брав: бойовище було всіяне мертвими і пораненими Ковбиками. І тут хроніка мовить: якби не воля Божа, ковбиковий рід був би вибитий до ноги цими бійцями-кулінарами. А щось направду неймовірне стряслося, хочте вірте, хочте ні.

З боку трамонтани налетів прездоровенний, превеликенний, претовстенний, пресірий кнур на довгих і широких, як у вітряка, крилах. Пір'я було в нього пломінке, як у фенікоптера, іменованого по-ланґеґотському фламінго; очі червоні й огненні, як піропи; вуха зелені, як празинові смарагди, зуби жовті, як топази, хвіст довгий і чорний, як лукулловий мармур; ноги білі, прозорі і світні, ніби діяманти, і були ці ноги лапчасті, як у гуски і як у тулузької королеви Гусячалапка. А шию її прикрашало золоте намисто з йонійським написом, з якого я міг розібрати лише два слова: ΥΣ ΑΘΗΝΑΝ, тобто Кабан, що Мінерву навчає.

Година стояла погідна і ясна. Та тільки-но це чудерство появилося, ліворуч торохнув такий оглушливий удар грому, що ми отетеріли. Ковбики, скоро уздріли кабана, зараз же покидали зброю, кийки, мовчки повклякали і побожно звели до нього складені долоні.

Тим часом брат Жан зі своїми знай били Ковбиків і на рожен садили. Проте Пантагрюель звелів сурмити відбій, і на цьому битва скінчилася. Чудовисько, політавши туди-сюди між двома станами, скинуло додолу двадцять сім з гаком бочок муштарди і нарешті з невгавним криком: «Карнавальник! Карнавальник! Карнавальник!» — подаленіло.

Чудовисько більше не вернулося, і обидва війська німували. Пантаґрюель попросився потрактувати з панею Ніфлесет (так звали царицю Ковбиків), що засідала у каруці в затінку знамен, і таку змогу йому одразу надано.

Цариця вийшла з каруци, вклонилася гоже Пантаґрюелю і виявила до нього монаршу ласку. Пантагрюель побідкався перед нею на цю війну. Цариця ввічливо перепросила, виправдуючись тим, що непорозуміння сталося через хибне донесення: шпиги доповіли їй, що Безскоромник, її заклятий ворог, нібито висів на берег і заходився аналізувати сечу физетерів. Потім вона попросила його (яко ґречного) подарувати їй завдану йому кривду, зваживши, що в Ковбиках більше лайна, ніж жовчі; і в разі прощення вона сама і всі наступні Ніфлесети на царстві заряджатимуть цим островом і краєм як його і його наступників підданці, всюди і в усьому будуть йому вірні, друзям його будуть друзями, а недругам його — недругами, і щороку, на знак лояльної покори, посилатимуть сімдесят вісім тисяч царських Ковбиків, на заїдок йому протягом півроку.

Обіцянку свою цариця справдила і назавтра відправила доброму Ґарґангюа на шести великих бригантинах названу кількість царських Ковбиків, під проводом юної Ніфлесет, острівної інфанти. Мужній Ґарґантюа і собі переслав цей гостинець великому королю паризійському. Але від зміни підсоння і через брак муштарди (природного бальзаму і покріплювального Ковбиків) вони майже всі повмирали. За розказом і велінням великого короля їх поховали у братській могилі, в тому місці, що й досі іменується Ковбиковою бруківкою.