— Голову даю на відруб, я його вилікую. (Звичний заклад усіх божевільців!) Годі ревти, краще б мені підсобили!
Він вишарував гарним білим вином шию, потім голову, посипав їх діадермічним вітамінізованим порошком, який завжди носив десь у кишеньці, відтак змастив якоюсь там мастю і, прицілившись, насунув голову на шию, з такою точністю, щоб жила проти жили, нерв проти нерва, хребець проти хребця, а то не доведи Господи, вийде ще кривов'яз (таких він духом не переносив). Скінчивши це, він наметав круг шиї десять-п'ятнадцять стібків, аби голова не відпадала; а по цьому шву намазав ще й так званою воскресною олійкою.
Нараз Епістемон зітхнув, потім розплющив очі, потім позіхнув, потім чмихнув, потім що є моци пукнув. Обізветься тоді Панурґ:
— Отепер він здоровий як дзвін!
І дав Епістемонові келішек деручого білого винця з солодким сухариком.
Отак дотепно було вилікувано Епістемона, він лише хрипів потому тижнів зо три з гаком, та ще надсадно бухикав, але й це бухикання минуло завдяки чаркуванню.
Епістемон зараз же забалакав, розповідаючи, що бачив гемонів і підснідав, підобідав і підвечеряв у пеклі та на Єлисейських полях; і при всіх назвав чортяк файними хлопами. Що ж до пекельників, то він висловив жаль, що Панурґ зарано вернув його до життя.
— Мені було страх цікаво (сказав він) кинути на них оком.
— Зцапів! — гукнув Пантагрюель.
– Їх трактовано (сказав Епістемон) не так уже й зле, як вам уявляється, ось тільки їхній статус геть одмінився: я бачив, як Олександер Великий латав старі плюндри, кривавим потом заробляючи на хліб.
Ксеркс торгує у ятці муштардою,
Ромул — сіллю,
Нума — цвяхами,
Тарквиній скнарує,
Пізон рільничить,
Сулла — перевізник,
Кір — скотар,
Темістокл — скляр,
Епамінонд — дзеркальник,
Брут і Касій — землеміри,
Демостен — винар,
Цицерон — кочегар,
Фабій — низальник луток,
Артаксеркс — мотузник,
Еней — млинар,
Ахіл — шолудивець,
Агамемнон — лизоблюд,
Уліс — косар,
Нестор — гірник,
Дарій — золотар,
Анк Марцій — шпакляр,
Камілл — дерев'янко,
Марцелл — лущильник бобів,
Друз — лускунчик мигдалю,
Сципіон Африканський торгує на вулиці винною бузою,
Газдрубал — ліхтарями,
Ганнібал — торгівець-гуртовик яйцями,
Пріам — тандитник,
Ланцелот Озерний лупить шкури з дохлих коней,
Усі Рицарі Круглого Столу — убогі поденники, наймаються веслувальниками на переправах через Коцит, Флегетон, Стикс, Ахерон та Лету і катають панів гемонів, коротко, вони за таких собі ліонських човникарів або ж венецьких гондольєрів, тільки й того, що за перевіз їм належиться щиголь по носі, а ввечері — черства партика хліба.
Траян ловить жаб,
Антонин — льокай,
Коммод виготовляє біжутерію,
Пертинакс трусить горіхи,
Лукулл — кухар,
Юстиніан — цяцькар,
Гектор — помийник,
Паріс — голодрабець,
Ахілл згрібає сіно,
Камбиз — погонич мулів,
Артаксеркс — біляр,
Нерон — скрипаль, а Ф'єрабрас його служник і робить йому капості: годує глевким хлібом, напуває кислощами, а не вином, а сам їсть і п'є те, що найліпше,
Юлій Цезар і Помпей смолять кораблі,
Валенти і Орсон обслуговують пекельні парильні й чистять личини,
Ґіґлен і Ґовен — свинопаси,
Жофруа Великозуб торгує кресалами,
Ґодфрид Бульйонський — кутюр'є доміно,
Ясон — дзвонар,
Дон Педро Кастільський торгує реліквіями,
Морґант — бровар,
Гюон Бордоський — бондар,
Пірр — посудник,
Антиох — сажотрус,
Ромул — черевичник,
Октавіян підчищає папери,
Нерва — конюх,
Папа Юлій торгує з лотка пиріжками і вже не той дрімучий бородань, як колись,
Жан Паризький чистить черевики,
Артур Бретонський вибавляє плями на капелюхах,
Персфоре — носій,
Папа Боніфацій Восьмий — фарфолиз,
Папа Миколай Третій — папірник,
Папа Олександер — щуролов,
Папа Сикст курує пранцюватих.
— Як? (сказав Пантагрюель). Там теж лютують пранці?
— Авжеж (сказав Епістемон). Такої сили пранцюватих я ще зроду не бачив. Їх там сто з гаком мільйонів, хто не мав пранців на цьому світі, того наділять ними на тому світі.
— Хвалити Бога (сказав Панурґ), мене це не обходить, бо я побував уже і в Гібралтарській щілі, куйовдився в Геркулесових протоках і мене вже чавило більше, ніж моропжу!
— Ож'є Данець торгує збруєю,
Цар Тигран — бляхар,
Ґальєн Відбудовник — кротолов,
Четверо синів Емонових — зубодери,
Папа Каліст голить рудки,
Папа Урбан — похлібець,
Мелюзина — посудниця,
Матабрюна — праля,
Клеопатра торгує цибулею,
Гелена влаштовує покоївок,
Семираміда ськає клошарам,
Дідона торгує підсливками,
Пентесілея — крес-салатою,
Лукреція — доглядачка,
Гортензія — пряха,
Лівія виготовляє ярмідянку.
Отож ті, хто був великою цяцею на цьому світі, поневіряються і животіють у мізерії на тому. І навпаки, філософи і всі, хто на цьому світі каланив, на тому пошилися у велике панство.
Я бачив, як Діоген бісив своєю пурпуровою тогою і берлом у руці Олександра Великого і як філософ віддрючкував його за те, що той погано полатав йому плюндри.
Я бачив Епіктета, гожо за французькою модою вбраного, під купою дерев, оточеного гуртом панянок, усміхненого, хмільного, танцюристого, щедрого і гостинного, і біля нього лежала купа екю з зображенням сонця. Над трельяжем красувалися написані за гасло йому такі вірші:
Стрибати, танчить, жартувать,
Червоні й білі вина пити,
А на дозвіллі, то вже й, м'ать,
Побрязкачі свої лічити.
Угледівши мене, він ґречно запросив мене випити, я погодився з дорогою душею, і ми з ним колупнули по-богословському. Аж це йде до нього Кір і просить, ради Меркурія, один деньє на цибульку, а то нема чим підвечеряти.
«Ба ні, — на те Епіктет. — Деньє не подаю. Ось тобі, шельмо, екю і пора тобі вилюдніти».
Зрадів Кір такому добутку, але всякі інші халамидники з потужників, що там вакуються, як-от Олександер Великий, Дарій та іже з ними, вночі пограбували його.
Я бачив, як Патлен, Радамантів скарбник, прицінявся до пиріжків, якими торгував папа Юлій:
«Почім десяток?»
«Три бланки» — відповів папа.
«А хоч (сказав Патлен) три удари палицею? Кете сюди пиріжки, паскуднику, а сам неси ще».
Бідолашний папа заплакав і пішов. Він сказав хазяїну-пиріжечникові, що в нього пиріжки забрали, а той так дав йому в шкуру, що тамта потім навіть на козицю не годилась.
Я бачив, як метр Жан Лемер, із себе папу строївши, змушував усіх колишніх царів та пап цілувати йому ногу, а потім, пишаючись як кіт на глині, благословляв їх і примовляв:
«Купуйте індульгенції, гультяйське гультяйство, купуйте, гаращо дешеві. Розгрішую вас від вина та грінок, чи то пак від вини та гріхів, і дозволяю вам лишатися мізерією поки віку».
Відтак він нагукав Каєта і Трібуле, кажучи:
«Панове кардинали! Дайте їм по буллі — кожному торохніть колякою під зад!»
Що й було зроблено як стій.
Я чув, як метр Франсуа Війон питав Ксеркса:
«Почім муштарда?»
«Один деньє», — відповів Ксеркс.
А Війон йому на теє:
«Геть ік лихій годині, потолоч! Такої ціни тут нема. Ти нам набиваєш ціну на харч!» І взяв та й сцикнув у шерітвас, як це роблять муштардники у Парижі.
Я бачив Вільного Лучника з Баньйоле — він інквізитор над єретиками. Він застукав Персфоре тоді, як той обсцикав мур, де було намальовано антонів вогонь. Лучник оголосив його схизматиком і був би спалив живцем, якби Морґан не підніс йому в рахунок профіциту та інших дрібних поборів дев'ять бочок пива.
Тут у слово вскочив Пантагрюель:
— Ну, розкажеш усі ці придибенції іншим разом. А зараз ось що скажи: як там трактують лихварів?