P.S. (Лист від Марії МАТІОС

Володимиру Г. Панченку)

Я справді дивуюся, що у наш цинічний і прагматичний час люди беруть ручку до рук, пишуть цілі сюжети, витрачають час і гроші на пошту...

Несповідимі путі твої, Господи, в дорозі до людини...

Але, якби я навіть хотіла вигадати подібну історію і те, що відбулося в мені і зі мною на свято Петра і Павла, 12 липня 2010 року, після того, коли я прочитала листа від В. Г. Панченка, я все одно не змогла би «припасувати» всі пазли так, щоб вони збіглися в просторі і часі. Проте я точно знаю, що нічого у цьому світі не відбувається випадково.

Отже, я, Марія Матіос, українська письменниця, автор «Солодкої Дарусі» й ще кількох обговорюваних в Україні і поза її межами книжок подеколи жінка навіть небоязка, поки що не розшукала Володимира Григоровича Панченка і не познайомилася з ним, хоча, можливо, у Києві наші офіси - через дорогу.

...Коли ми врешті після знайомства з Володимиром Григоровичем нап'ємося кави,

наговоримося не тільки про книжку, а й про все, що пече двох українців, не позбавлених відчуття реальності...

коли я також розкажу йому невигадану історію фельдшерки Дусі (зі справжнім її ім'ям) з новели «Юр'яна і Довгопол», надрукованій у ще одній моїй книзі «про Западну» («Нація»), з якої деякі персонажі «перекочували» в «Солодку Дарусю»,

коли признаюся, якою була нещадною до своїх персонажів майже 20 років тому, у час написання більшої частини «Нації», - визнаю, що була нещадна, бо не заховала за вигаданими прізвищами та іменами справжніх людей, що пережили той час,

коли... коли...

Але знаю точно, що, тамуючи тремтіння в голосі й дрож у тілі, на прощання я не втримаюся і таки запитаю Володимира Григоровича Панченка: «А які були прізвища ваших родичів, що «приборкували» «Западну» у 49-ому?».

Моя цікавість буде не жадібна і не мстива. Просто людська - пам'ятлива. Із присмаком і гарячістю сліз од відчаю...

Бо може бути так, що хтось саме із його родичів чи земляків саме 1949 року «організовував колгосп» ім. Кірова у моєму селі Розтоки на Буковині, в якому мої покійні дідусь і бабуся стали першими його засновниками, а моя рідна тітка Гафія - першою дояркою і першою із трьох комсомолок села. Їх туди добровільно записали.

І навіть, коли б трапилося так, що ми із В. Г. Панченком, обоє в унісон, розказуємо одну і ту ж історію, але з різних берегів одної - української - ріки, я знаю, що я обніму його як брата, і навіть, якби трапилося неможливе - і всі ці живі люди справді збіглися б у просторі і часі у моїх Розтоках, нічого в мені не зміниться. І може, ми навіть разом будемо плакати - кожен над своїм, але таким спільним, - бо ми зрозуміли одне одного, ніколи не бачачи і не знаючи одне одного.

Я так би хотіла, щоб усі розуміли одне одного, прощали минулі провини і робили усе для того, щоб таке не повторилося.

Це, звичайно, поки що моя фантазія - стосовно моменту нашого неминучого знайомства. Бо ще ніхто так не сказав: може, то мій родич дав Вашій Дарусі цукерку. Хоча не один думав. І це я знаю точно.

Але я також знаю непомильно, що подарую Володимирові Григоровичу отой листочок, який я тримала в руках 10.04.10 на сцені Івано-Франківського драмтеатру ім. І. Франка, після прем'єри вистави-реквієму «Нація». На тому листку дослівно записано таке і казано після вистави мною таке:

«10.04.2010,

ІВАНО-ФРАНКІВСЬК, ДРАМТЕАТР

Сьогодні, 10.04.10, у наших найближчих сусідів-поляків - біда, яку не спроможний осмислити людський розум: одночасна апокаліптична втрата 86 осіб із політичної, духовної та культурної еліти нації.

Подумаймо про цю трагедію і мовчки пом'янімо загиблих у авіакатастрофі під Смоленськом. Таке може спіткати кожного. Тому помовчімо хвилину...

...У «Програмі» спектаклю «Нація», крізь який символом проходить лялька-мотанка, написано:

«Мотанка - стародавня лялька-оберіг. Вважається, що лялька-мотанка є посередником між живими й тими, кого на цьому світі Вже чи Ще немає».

А ще у програмі написано - НА ОСНОВІ РЕАЛЬНИХ ПОДІЙ.

У виставі, як і у книжці, не тільки реальні події, але й реальні люди.

Я хочу розказати про цих реальних людей оскільки час і люди так довго мовчали про їхні діяння, що майже всі вони уже давно відкланялися на всі боки всім іншим - добрим, злим, совісним і несправедливим. Поки хтось думав, розказувати чи мовчати, Господь Бог сказав їм «добрийдень!». Отже,

- Юр'яна, Юстина - МАТІОС Гафія Іллівна. Моя бабуся по матері - (17.10.1911 - 16.07.1997), українка, народилася в с. Розтоки Чернівецької обл., освіта - чотири класи румунської школи, засновниця колгоспу ім. Кірова (1949) в с. Розтоки, мати шести дітей (четверо живуть у Розтоках, один - у Москві, один - помер), довголітній голова сільської жіночої громади, похована в Розтоках. 2011 року бабусі виповниться 100 р.

- Власій Джуряк (чол. Юр'яни) - МАТІОС Власій Юрійович.

Мій дід по матері - (5.02.1906 - 26.03.1991),

українець, народився на хуторі Сірук Чернівецької обл., неграмотний, засновник колгоспу ім. Кірова, бригадир будівельної бригади колгоспу, батько шести дітей, похований у с. Розтоки. 2011 р. дідові виповниться 105 р. з дня народження і 20 р. із дня смерті.

Живих Матіосів (по материній лінії) на 10.04.10. - 71 особа. Найстарша - моя тітка Гафія, 82 p., наймолодша - моя двоюрідна племінниця Анна, їй сьогодні 4 місяці від дня народження. Сьогодні «тривають» у часі 4 покоління цих Матіосів. Вони громадяни 4 держав - України, Російської Федерації, Італії та Греції.

У залі на спектаклі присутні мої батьки та ще 5 осіб із Матіосів, тобто нинішні ТРИ покоління, фамілії.

- фельдшерка Дуся - БУБУЛЬЧУК Євдокія Андріївна (дівоче прізвище невідоме) - (6.04.1920 - 7.04.1989), росіянка, народилася в м. Тюмень, Росія.

Із багатодітної сім'ї (мала 5 сестер: Анна, Віра - жили у Ярославлі, Надія - в Донецьку, Валя - в Тюмені, Дуся - в Розтоках). Учасниця блокади, оборони та прориву Ленінграда. 1944 - учасниця жорстоких боїв на кордоні з Угорщиною. На Буковині - з 1946 р. Її чоловік-буковинець - «стрибок» Олексій Бубульчук 1946 р. - був ліквідований боївкою УПА. Вагітна Дуся врятувалася в дерев'яному туалеті (по-сільському - у виходку), зумівши знадвору закрити защіпку дверей і залізши на «сидіння», тому її ніг «не помітив» ліхтарик «нічних гостей». 30 травня 1947 р. у вдови Дусі Бубульчук народився син Олексій (помер 30.01.78). До останніх днів життя Євдокія Андріївна працювала в сільській амбулаторії. Її дуже любили односельці, бо була співчутливою, хоч і дуже твердою. Сама жодного разу не звернулася по лікарську допомогу. Похована в с. Розтоки. На Благовіщення, три дні тому, виповнилося 21 р. із дня її смерті.

У залі на спектаклі присутня невістка Євдокії Бубульчук - Олена Павлівна, учителька української мови та літератури Розтоцької СШ.

- Дідушенко - підполковник НКВД ДІДУШЕНКО Григорій Мусійович - (21.01.1911 - ?), українець, рідна мова - російська, народився у с. Дмитрівка, Воронезької обл.