6. «Це буде містика і дим…» Це буде містика і дим важкий і сизий, що над нами пливе тягучими ключами і вічним змієм молодим А далі буде яв і сон який усіх їх заколише за вежі ввійде тихше й тихше і переріже гарнізон А потім буде тінь і сад і сонця золото і слава і в дів — прозорі покривала, і жодного шляху назад ПРИГОДА Цикл 1. «Пішли отари попасом…» Пішли отари попасом, вже й не отари, а курява, а де була курява — там сніг нині Пішли коники ступою — перса твої разкрилися — два пуп’янки, два човники, дві лакоминки, а все ж — сніг нині Пішли яструби перевальцем стала мене туга переймати, стріли мене твої очі — два ягнятка голубенькі, кажуть: — Сніг нині 2. «Королева-королівна…» Королева-королівна — то ласкава, а то — грізна Ой, Див Ладо — сніг іде Королева очки мружить — її неї груди — наче мури Ой, Див Ладо — сніг іде Хлопці — наче вірні леви коло тої королеви Ой, Див Ладо — сніг іде А від тої королівни тільки снігу по коліна Ой, Див Ладо — кров піде 3. «Вийду я на гору походжати…» Вийду я на гору походжати, вийду собі свистати, вийду ватагу скликати: — Тра’ мури високі брати, тра’ грізне військо розганяти, тра’ одежі зривати, щоб солодке яблуко куштувати, бо пішли вже отари попасом і пішли коники ступою, та й пішли яструби перевальцем. СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ Цикл 1. «Третій стан…» Третій стан — в дрободан. Дощ гуляє, як гетьман. Білі вежі й чорні вежі все патьоками мережить. Тьмаві склянки на столах — світ хитається в очах. Мокне оксамит мечів, арбалети й поготів, а він дзвонить, мов кришталь, коло малинових мальв. 2. Шибайголови
Над нами — небо, під нами — брук, наші кроки — швидкі і ніжні. І від дотику наших рук палає залізо. Наші губи — суцільна спрага, наші серця — голод, і анітрохи не важить, хто — друг, а хто — ворог. Гей, навколо! Келихи — вгору за наші голови. 3. Пейзаж Ніч все пливе, лиш місяць і білі дими в долинах все мерехтить і тане синє світіння ліній і запах лататих лелій стелиться по долинах 4. Варвари Тут, у безмежних, ворожих просторах, вперто, повільно і поступово всіх підкорятимем нашому слову, вищим законом поклавши його. Доки гойдає білява ріка, мовчки ми сходимось груди у груди, яреє сонце жевріти буде в наших поблідлих від люті очах. Дощ розмиває сліди за ізгоями, дощ розмиває дні і роки — ми перейдемо шляхами суворими, зрушені з місця велінням руки. Випаде сніг, і випливе з обріїв обрисів наших потужний стрій — благословен будь і будь впокорений, світе, блакитний і золотий. |
