Фараон підхопивсь і кинувся до дверей, пристрій рипнув і почав поволі підіймати кам'яні двері, та з-під них несподівано завалував дим. Цариця вереснула й притисла до себе найменшого сина.

— Це підступи Шепсес-кафа! — крикнула вона. — Він хоче нас попалити!

Фараон Сесостріс удруге кинувся до пристрою, щоб опустити кам'яну плиту дверей униз, але схований у стіні коловорот вийшов з ладу, напевно, від вогню, що разом із димом уже вихоплювався крізь отвір у порозі.

Цариця, мов квочка, зібрала синів у найдальшому кутку, але дим швидко заповнював усе приміщення й виїдав очі. Якби пощастило опустити плиту дверей, вона затулила б отвір, з якого вихоплювалися дедалі палючіші омахи вогню. Фараон знову почав шарпати пристрій, але коловорот остаточно застряв. Полум'я вже гоготіло, дим став гарячим і їдким. Отвір у порозі, з якого шугав вогонь, не мав і кроку завширшки. Йдучи сюди, вони запросто переступали через той отвір, могли б і тепер перестрибнути й через дим та вогонь, якби Сесострісові спало це на думку раніше, а зараз на таке не зважився б і найзвитяжніший богатир. Перед лицем вогню людина втрачала силу й звагу.

Сесостріс розглянувся довкола й безвільно закляк. У приміщенні не виявилося нічого такого, чим він міг би затулити вогнедишний поріг, — лише кілька шакалячих підстилок. Вівтар богині був частиною кам'яного опорного стовпа, його не змогли б вихитати й два десятки ефіопських невільників. Сесостріс вихопив з-за паса золочену бойову сокиру й пошпурив її у вогонь. Полум'я жахнуло ще дужче — певно, фараон улучив у живу душу вогню, але цей удар був рухом розпачу.

Цариця рвала на собі коси й кляла Шепсес-кафа та всю його сім'ю, фараон теж більше не сумнівався: двоюрідний брат вирішив убити його й захопити престол. На це Шепсес-кафа вже давно підбивали семітські кочовики гіксоси, сподіваючись у такий спосіб захопити бодай половину єгипетських земель.

Фараон зацьковано роззирнувся. Ніяка земна сила не могла порятувати його та його сім'ю. Він так бездумно впіймався на гачок Шепсес-кафа, що заслужив на таку дурну смерть. На подвійну загибель: тепер він згорить отут, бальзамувальники-парасхіти навіть не зможуть опорядити його мумію, отже, він сам себе позбавив і потойбічного життя.

Дружина й сини плакали й задихались від жару та диму, але найстарший син, Хуфу, збагнув розпач батька й закричав:

— Я вб'ю Шепсес-кафа!

Він вихопив свою бойову сокиру й кинувсь у вогонь, що шугав крізь отвір у порозі з нижнього залу. Та дух вогню мав тисячі гострих, як бритва, сокир, відважний Хуфу наразився на них і зник у полум'ї та клубах сизого ядучого диму.

Але Хуфу не марно пожертвував життям. Полум'я трохи ослабло, й раптом усі семеро живих побачили загиблого юнака. Хуфу лежав упоперек порога, а язики полум'я обминали його.

Цариця дивилася на все те знетямленими очима, які виїдав дим, потім притягла до себе другого сина й тим самим поглядом заглянула в його зіниці. Син знітився й затремтів, і тоді цариця крикнула:

— Ти порятуєш Єгипет і братів своїх!..

Вона кричала йому ці слова доти, поки син перестав тремтіти й із сокирою в правиці пішов на вогонь.

Він упав поруч зі своїм старшим братом. Вогонь зненацька ще дужче втих, тепер він облизував лиш один кам'яний одвірок, неспроможний відразу пожерти юнацькі тіла.

Цариця заголосила по мертвих дітях, тоді нараз випросталася й спинилась коло дверей, де її сини й досі змагалися з жахким полум'ям і ще жахкішим димом. А далі почала одного по одному переганяти крізь двері живих синів.

Усе відбувалося так швидко, в такому розпеченому повітрі та лютому диму, що фараон Сесостріс і досі стояв і розмазував сльози по закіптюжених щоках. Цариця підбігла до нього й потягла за руку:

— А тепер ходімо й ми. Старші сини нас урятували. Ходім!

Сесостріс ухопив дружину на руки, розігнався й перестрибнув з нею через обох мертвих синів, які загородили собою полум'я, подарувавши життя батькові з матір'ю та молодшим братам.

Коли Сесостріс разом із дружиною та чотирма синами несподівано з'явився перед Шепсес-кафом, той зпереляку кинувся навтьоки. Спробували порятуватися втечею й жерці та царедворці, яких двоюрідний брат фараона погрозами й підкупом залучив був на свій бік. Але вірні Сесострісові люди їх зрештою виловили. Був царський суд. Шепсес-каф та інші змовники визнали під бичами, що справді запродалися були ворогам вітчої землі. Вожді кочовиків гіксосів обіцяли зробити Шепсес-кафа фараоном Верхнього Єгипту, за що ввесь Нижній Єгипет мав дістатися їм.

Згодом гіксоси справді завоювали цю частину Єгипту й володіли нею сто років, нищачи стародавню культуру країни та її квітучі міста. Але це сталося через два сторіччя після Сесостріса. Тепер же два Сесострісові сини порятували не тільки рідних батьків та братів, але й увесь народ країни живодайного Нілу.

Сім років рили раби фараона Неко дивний канал, яким води Нілу мусили потекти на південь, у Червоне море й Індійський океан. Сто двадцять тисяч грабарів загинуло від виснажливої роботи серед пісків пустелі.

В царській скарбниці стало просторо пацюкам, вільні селяни страждали від поборів та відбутків, а сім'ї воїв через зубожіння перестали приносити офіру богам. Храми теж почали занепадати, й найдужче бунтували проти нерозумного фараона численні храмові служки та жерці. Верховний жрець мемфіського храму бога Птаха застерігав фараона:

— Сірія шарпає наші східні міста. Нубійці толочать пшеничні та рисові ниви, а народи моря запливають кораблями в гирла Нілу й грабують селян. Поведи своє військо на непокірну Сірію, цим ти заспокоїш і нагодуєш свій народ. Так прорікають робити й оракули. Та й не один...

— Хто посилав допитуватися в оракулів? — невдоволено перепитав жерця фараон.

Жрець відповів невизначено:

— Вустами оракула промовляв бог...

— Коли богів не питають, — заперечив фараон, — вони самі не дають порад смертним людям.

Верховний жрець бога Птаха подивився на фараона й тихим голосом запитав про те, чого не знала жодна людина в Єгипті:

— Навіщо тобі цей канал?

— Щоб можна було з Мемфіса попливти в Північне море й Червоне море.

Саме цього ніхто й не розумів. «Якщо сполучити Північне море з Червоним, — думав собі верховний жрець, — то каналом посунуть дикі племена й розграбують Єгипет». Він знову проникливо глянув на володаря й сказав йому про це. Фараон тільки посміхнувся:

— Хто ж зважиться напасти на нас!

Фараон Неко так і не сказав жерцеві всієї правди.

То було мрією його життя. Ще коли він проходив у храмі Птаха перші науки, йому розповів один старий храмовий мудрець, нібито якщо пливти ввесь час в один бік понад берегом Африки, то можна припливти туди, звідки виплив. Коли через багато років Неко посів єгипетський престол, то вирішив перевірити, скільки правди й скільки вигадки було в словах давно померлого мудреця.

Насамперед він звелів прорити канал з одного Нілового рукава до Червоного моря. Для цього знадобилося багато золота й сто двадцять тисяч людських життів, але канал і досі був не готовий. За сім років такої напруженої роботи народ зубожів, а тепер над фараоном навис і меч заколоту. Верховний жрець бога Птаха приходив до нього не просто собі так.

Після розмови з жерцем фараон Неко вирішив не чекати завершення каналу, а вирядив мореплавців просто тепер, сподіваючись викінчити канал до їхнього повернення.

Незабаром з Мемфіса вирушили три фінікійські кораблі, кожен з яких мав по вісімдесят весел.

Судна випливли з головного нільського рукава. Тепер вони мали рухатися на захід і на захід, аж поки досягнуть Гераклових стовпів, а далі звернути на південь, щоб африканський берег увесь час лишався їм з лівої руки.

Гераклових стовпів мореплавці досягли на початку літа. З острахом спрямували вони судна в таємничий океан — сюди не запливав жоден з їхніх предків, — але ніхто не зважився переступити фараонів наказ. Відтепер мусили пливти на південь і тільки на південь, хоч хай би ця Африка не мала кінця.