— Ти бачив, як вона стрепенулася? Я так і думав, що вона вчепиться в мене: де, мовляв, жених, давай-но його сюди мерщій!

— Правда,— погодився Єрбол, сміючись.— Інші мовчать, а вона вже собі чоловіка вибирає.

— Хитра лисиця! Дзигою так і крутиться, так і крутиться, показуючи аменгерам червоне хутро: от дивіться, мовляв, я тут!

Того ж дня вони приїхали до Єркежан.

Ввічлива, небагатослівна Єркежан, добре володіючи собою, зустріла їх стримано, майже холодно. Усім зовні вона не була схожа на казахських жінок. Була висока, струнка, з тонким станом; дуже видовжений овал обличчя, великі, глибоко запалі очі, біла шкіра, прямий з невеличким горбочком ніс,— усе показувало, що в ній змішана різна кров.

Не встиг Шубар до кінця сказати те, що йому було доручено, як Єркежан заплакала.

— Не треба далі нічого говорити,— перебила вона.— Я все вже зрозуміла… Хіба словами ти зменшиш горе, якого завдаєш мені?..— Розридавшись, вона впала на подушку, уткнулась у неї обличчям.

Посередники мовчки чекали, поки вона заспокоїться. Нарешті вона піднесла голову.

— В день його смерті я поклялася,— почала вона рішуче.— Оспан узяв собі двох пташенят — Аубакира і Пакизат, яких ми виховували змалку. Я не вважаю себе бездітною жінкою. Я поклялася жити тільки для цих двох моїх дітей, жити, згадуючи чоловіка і забувши про всі інші бажання. Я не вийду заміж, навіть якщо мене викинуть з Великої юрти. Одне з двох: або я сама піду з неї, або доб’юся того, що в цій Великій юрті житиму сама з моїми дітьми і її, як і раніше, називатимуть домом Улжан і Оспана.

Вести далі розмову вона не дозволила. Її твердий тон свідчив про непохитну рішучість, сльози на очах висохли. І коли вона сказала Шубарові, щоб той більше не приїжджав до неї з такими дорученнями, це звучало майже наказом.

Повертаючись назад, посередники знову заїхали до Торимбали. Нічого не кажучи про невдалі відвідини Єркежан, Шубар розповів їй тільки про відповідь Зейнеп і додав, що доведеться погодитись і їй. Торимбала була молода і недосвідчена, і наполегливий Шубар примусив її дати згоду.

Почувши від Шубара, що відповіли вдови, Такежан, Азимбай і Ісхак були приголомшені. Всі їхні розрахунки ламала відповідь Єркежан. Якщо вона не погодилася, що ж можна робити далі?

В підозріливе і лукаве серце Такежана закрався сумнів, і при першому ж обговоренні він звернувся до Абая:

— Все-таки нам слід би вирішити, хто з ким одружиться. Я своє бажання висловив. Ти другий по старшинству. З ким ти хочеш одружитися?

— Ні з ким.

— Е-е, що ти кажеш? Що це за слова?! — одночасно вигукнули Такежан і Ісхак.

Відповідь вразила всіх. Шубар, Смагул і Шаке здивовано звели очі на Абая.

— Я прийшов сюди ділити спадщину, а не свататися,— говорив він спокійно.— Хіба я обіцяв одружуваться?

— А твій обов’язок аменгера? Як ти можеш не одружитись, якщо ми беремо вдів собі за дружин? — різко запитав Такежан.

Абай насмішкувато відповів:

— Чи не хочеш ти, бува, одружити мене силоміць?

— Доведеться, коли ти порушуєш звичай… Не ми його встановили, а діди, а вони не питали, силоміць чи з своєї волі одружується з удовою аменгер.

— Часи міняються, змінюються і звичаї. Коли б ти тримався тільки за дідівські закони, тобі довелося б тепер пити кров… Багато звичаїв уже застаріли і для нас не придатні.

— Що ж, виходить, ми розмовляємо по-пустому? Облиш, Абай. Твої слова тільки руйнують наше гніздо.

— А чим вони його руйнують? — як і раніше, спокійно заперечив Абай.— Ти запропонував поділити угіддя — хіба я був проти? Захотів узяти худобу — хіба я заперечував? Ти вирішив поділити дружин — хіба я спинив тебе? Ти хотів одружитися за своїм вибором — хіба я тобі заборонив це або суперничав з тобою? Я й раніше з усім погоджувався, і тепер мовчу. Чим же я руйную наше гніздо?

— Якщо ти щиро погоджувався зі мною, то одружися!

— Ні, дорогий! Не всі ж твої примхи мені виконувати. Чи не вважаєш ти Абая безправною вдовою, яку можна силоміць покласти в ліжко! Подумай, що ти говориш! — І Абай кинув на брата нищівний погляд.

— Отже, ти не одружишся?

— Ні.

— Тоді скажи — чому?

— Тому що в мене є любима дружина. Іншої я шукати не хочу. Ви хочете взяти дружин — беріть, а я не буду.

Така рішуча відповідь примусила Такежана замовкнути. Потім він сказав, поглядаючи на Ісхака:

— Якщо Абай не згодний, його воля. Але через це не може спинитись уся справа. Давайте говорити про вдів. Що ви скажете про їхні відповіді?

Ісхак, зрозумівши його намір, почав різко осуджувати Єркежан. Разом з Такежаном вони навперебій почали запевняти, що її треба умовити або навіть просто примусити вийти заміж. Ісхак посилався на те, що мало яка жінка погоджується на шлюб без сліз і тужіння. Шаке, обстоюючи свій погляд, як і раніше, заперечував проти такого рішення. Смагул теж заявив, що Єркежан нікому не чужа і що приневолювати її не можна. Навіть Шубар погодився, що силувати Єркежан неможливо, — і в старі часи таке насильство застосовували тільки до дуже молодих жінок. А тут ішлося про всіма шановану вдову, яка була главою цілого аулу, господинею Великої юрти, матір’ю дітей. Її не можна розглядати як здобич і поводитися з нею як з річчю.

Думка Абая була відома.

Отже, тільки Такежан та Ісхак були прихильниками різких заходів. Інші родичі думали інакше. Сьогоднішнє обговорення ні до чого не привело.

Такежан, спохмурнівши і насупившись, мовчки сердився, тільки цим виявляючи своє незадоволення. Зато ввечері в юртах Такежана та Ісхака відбувалися таємні переговори. До самісінького ранку там перешіптувались і змовлялися то Азимбай з Маніке, то Ісхак з Азимбаем, то Такежан з Ісхаком. Залишався тільки один день: післязавтра Абай мав виїхати на з’їзд у Кара-Молу.

Наступного дня, коли Шубар і Єрбол приїхали в аул Такежана вести далі переговори, їм оголосили рішення, до якого родичі прийшли вночі.

Перш за все вирішено було вести переговори не в прямій розмові з А баєм, а через посередників. Пояснювалося це тим, що сказані зопалу, непродумані слова можуть у такій гострій суперечці спричинити розбрат. Насправді ж Такежан та Ісхак боялися прямих і відвертих слів Абая. До того ж Абай завжди міг переконати інших родичів, і ті переходили на його бік.

Брати тут-таки доручили Єрболу та Шубару передати Абаєві те рішення, до якого прийшли всі родичі.

Посередники пішли до коней. Там опинився і Азимбай, що, видно, збирався кудись їхати: молодий жигіт підвів до нього осідланого коня.

— Куди це ти зібрався? — запитав Шубар.

— Мене вже нудить від усіх цих переговорів,— нахмурившись, відповідав Азимбай.— Поїду, щоб не бути свідком їх.

— Куди ж ти поїдеш?

— Медеу все просить завести з ним дружбу. Вчора прислав сказати, що дістав для мене гарного беркута, от я і їду по нього.

І Єрбол, і Шубар добре розуміли, що Азимбай каже це неспроста. Видно було, що і біля коней він затримався тільки для того, щоб дочекатися посердників і сповістити їм про свою поїздку. Це була прихована погроза. Медеу — син Уразбая, а аул Уразбая завжди готовий був допомогти кому завгодно, аби це було спрямоване проти Абая. І, кажучи про свою поїздку, Азимбай хотів, щоб чутка про неї дійшла до Абая. Це мало примусити його зважити свою відповідь: якщо мир з рідними йому дорогий, він погодиться на те, що йому пропонують сьогодні через посередників. Коли ж він не погодиться, це загрожуватиме тим, що Такежан відкрито перейде на бік Уразбая.

Азимбай скочив на коня і поскакав з аулу.

Єрбол, приїхавши до Абая і розмовляючи з ним віч-на-віч, не ховав того, що бачив. Розповідь про від’їзд Азимбая примусила Абая замислитися. Він якийсь час сидів похиливши голову, щось зважуючи в думках, потім випростався з таким виглядом, наче прийшов до твердого рішення. Швидко повернувшись до Шубара, який в цей час зайшов у юрту, він коротко кинув йому:

— Ну, розповідай: чого тепер хоче Такежан?

Брати поставили перед Абаєм дві вимоги на вибір: або він сам візьметься переговорити з Єркежан і умовити її вийти за Такежана, або ж, якщо на це Абай не згоден, усі три брати, діючи разом, повинні примусити її вийти заміж за Такежана.