— Обговорюється дуже важливе питання, — відповів Капп.

— Прошу вас негайно прибути до мене, — Релінк кинув трубку.

До приїзду Каппа Релінк обійшов кабінети, в яких співробітники допитували людей, що вважалися спільниками Шрагіна. У всіх кабінетах відбувався «танок із стільцем», і ця картина трохи заспокоїла Релінка: все йшло правильно, так, як слід.

— Двоє підготовлені, — доповів Бульдог. — Третій безнадійний.

— Не пізніше як через годину проведемо очні ставки, — сказав Релінк і повернувся до свого кабінету. Там його уже ждав Капп.

— Які це там надважливі питання ви обговорюєте з вашим адміралом? — насмішкувато спитав Релінк.

— Справді, дуже важливі, — відповів Капп. — Виробляються заходи по знищенню заводу на випадок, якщо ми залишимо це місто.

— Що, що? — не повірив своїм вухам Релінк. — Очевидно у вашого адмірала прокиснув мозок.

— Такий наказ штабу угрупування «Південь». Мотивується це ходом воєнних подій на Кавказі.

— Мені все це відомо, але чому про це йде балаканина на якихось напівцивільних нарадах? — Релінк вирішив не показувати перед майором своєї непоінформованості.

— Нараду скликав адмірал, вона досить вузька, — пояснив Капп.

— Гаразд, я з цим розберусь, — заявив погрозливо Релінк. — Вам відомо, що адмірал бере під захист арештованого у вас небезпечного ворога Німеччини?

— Мені відоме тільки його здивування з цього приводу, але мушу зауважити, що в своєму здивуванні адмірал далеко не самітний.

— Ви теж здивовані? — запитав Релінк.

— Я певен у вашій обізнаності. — Капп явно ухилився від прямої відповіді.

— Але ж ви, а не я — очі партії на цьому заводі, — єхидно зауважив Релінк.

— З боку партії до мене претензій немає, — з гідністю відповів Капп.

— А ви, майоре, самі подивіться на себе збоку, — запропонував Релінк. — Я ж пам’ятаю, як ви прибігли до мене з листівкою, яку насправді зірвав на заводі цей мерзотник, котрого ми арештували, а не ви. Тоді вам чомусь треба було знати про себе мою думку. А зараз ви посилаєтесь на те, що вами задоволена партія. Що ж сталося між цими нашими зустрічами? Не розумієте? А я розумію і тому можу побажати вам одного — швидше зрозумійте це самі. А тепер, переборовши здивування, чи не можете ви пригадати щось про цього мерзотника, що свідчило б про те, що очі партії на заводі ще не зовсім осліпли?

— Хіба тільки одно, — подумавши, відповів Капп. — Він надто правильно і безпомилково поводився, як людина, що цілком віддала себе інтересам Німеччини. Якщо бути щирим і говорити те, що є насправді, то я більше нічого сказати вам не можу.

— Спасибі, майоре, спасибі, — іронічно вклонився Релінк. — Можете повертатись до балаканини про евакуацію заводу. До побачення.

Капп залишив СД немало стривожений…

Година вже давно минула, а Релінк усе ще не починав очної ставки… Шрагін у цей час напружено обдумував свою першу сутичку з Релінком. Гра в кота й мишку, яка так розлютила Релінка, давала йому підстави думати, що СД прямих доказів проти нього не має або, в усякому разі, знає про нього небагато.

«Що буде тепер? Невже година ще не минула? — думав Шрагін. — Якщо зараз гестапівці вдадуться до фізичного впливу, це ще раз підтвердить, що вони про мене знають мало і розраховують вирвати визнання. Ну що ж, спробуйте, панове, у мене є заради чого все витримати, і цього вам не одібрати…»

Ввійшовши в камеру, гестапівці скрутили Шрагіну назад руки, стягнули їх до болю шнуром, і він зрозумів, що на нього чекає. Гри більше не буде.

А Релінк в цю хвилину вирішував: віддати Шрагіна на обробку до очної ставки чи після? Вирішив — після. На його партнерів по очній ставці може вплинути, коли вони, знівечені, побачать його здорового і цілком благополучного.

Шрагіна посадили в глибоке м’яке крісло, що стояло трохи віддалік од стола, і за наказом Релінка розв’язали йому руки. Так він матиме не тільки пристойний вигляд, але й видасться ніби наближений до Релінка і, вже в усякому разі, зовсім вільний.

До кабінету втягли Григоренка і посадили в центрі кімнати на стілець. Його важко було впізнати. На розпухлому темно-синьому обличчі мертво поблискували байдужі, наче невидющі очі. Його безвольне тіло обвисло на стільці.

— Григоренко, дивись! Хто цей добродій у кріслі поруч зі мною? — прокричав Релінк.

В очах Григоренка, спрямованих на Шрагіна, виникло напруження. Він упізнав Шрагіна і зробив рух, ніби хотів випростатись.

Шрагін дивився на нього з спокійною і навіть байдужою цікавістю, але серце його боляче занило від жалю до зв’язкового. Треба було бути Шрагіним, щоб і в цю хвилину відчути себе винним за те, що довелося пережити цьому юнакові.

— Ну, Григоренко, ти знаєш цю людину? — крикнув Релінк.

У цей час Бульдог став біля Григоренка, який зразу опустив очі і не зводив їх тепер з чобіт свого ката.

— Ну, Григоренко, це наше останнє до тебе запитання — знаєш ти цю людину?

Григоренко заперечливо повів головою, все ще дивлячись на чоботи Бульдога.

— А ви знаєте цю неговірку людину? — підкреслено ввічливо звернувся Релінк до Шрагіна.

— Вперше бачу.

— Чуєш, Григоренко? Він тебе вперше бачить, він не знає тебе, а це ж Ігор Миколайович Шрагін.

Григоренко підвів голову і втупился на Шрагіна запаленими очима.

— Ігор Миколайович, — глухо і сумно, немов скаржачись, промовив Григоренко.

— Чудово! — підхопив Релінк. — Значить, ти знаєш цю людину. Його прізвище Шрагін? Так?

Григоренко ствердно кивнув головою.

— Ви подивіться краще, — раптом різко сказав Шрагін. — Ви помиляєтесь.

Григоренко довго дивився на нього і потім досить ясно сказав:

— Не треба, Ігоре Миколайовичу…

— Виведіть його, — наказав Релінк. І коли двері за Григоренком зачинилися, звернувся до Шрагіна:

— Все ясно. Григоренко знає вас, а ви знаєте його, і ми це фіксуємо.

За наказом Релінка до кабінету ввели Димка. Він мав кращий вигляд, ніж Григоренко, сам тримався на ногах, але обличчя його перекосили криваві синяки.

— Ти знаєш цю людину? — звернувся до нього Релінк.

— Цю? — по-дитячому перепитав Димко, пальцем показуючи на Шрагіна. — Ні, цю не знаю.

— Як? — скипів Релінк. — Ти ж казав, що знаєш Шрагіна, що тобі про нього розповідав твій знайомий Федорчук, а тепер уже відступаєшся?

— Чому відступаюся? — здивувався Димко. — Про Шрагіна мені справді розповідав Федорчук, але цей громадянин, може, зовсім і не Шрагін, я ж його не бачив.

Такого повороту Релінк явно не ждав і на мить розгубився. І від розгубленості він навіть пропустив можливість скористатись із слів Димка і прив’язати до Шрагіна раніше загиблого Федорчука.

Релінк люто глянув на Бульдога.

— Вивести, — наказав він і потім сказав Шрагіну: — Все ясно. Тільки нещадний керівник міг домогтися у своїх підлеглих такої дисципліни страху. Оця ваша людина, на прізвище Димко, дала про вас найдокладніші показання, а побачивши вас, проковтнула язика. Та ми зафіксуємо і це.

— Якщо у вас юридичний бік слідства так поставлено, — усміхнувся Шрагін, — ви можете привести сюди на очну ставку будь-якого перехожого з вулиці.

— Плював я на те, як ви дивитеся на юридичний бік нашого слідства.

— Недобре, пане Релінк, — зауважив Шрагін, усміхаючись. — Плювати може на юрисдикцію тільки викидайло в борделі, а не слідчий.

— Мовчати! — загорлав Релінк.

— Мовчати — моя мета. Цей ганебний балаган затіяли ви, а не я, — сказав Шрагін.

На порозі виникла боротьба і до кабінету влетів, трохи не впавши, знівечений Назаров. Сорочка на ньому розірвана від коміра до самого низу. З носа юшила кров.

— Собаки, скажені собаки, — люто крикнув він, оглядаючи кабінет. Шрагіна він ніби не помічав.

— Ану, тихіше! — наказав йому Релінк. — Хто ця людина?

— Іди ти… — Назаров запропонував Релінку досить далекий маршрут і сказав: — Б’ють, сволота, людей. Який Шрагін? Хто такий Шрагін? А що вам до того, гади прокляті? Сергій продав вам душу? Ждіть! Завели собі Мишка Розпутіна, цілуйтеся з ним, собаки паскудні.