— Боїшся, хлопче? Ну що ж, діло, як кажуть, твоє.

У ці дні Добринін вперше мав можливість побувати в місті. Кравцова він побачити не зміг і, порушивши інструкцію, пішов на ринок до Бабакіна і все йому розказав. Бабакін повідомив про його справи Маркова, і той наказав Кравцову негайно встановити зв'язок з Добриніним, допомогти йому розібратися в ситуації. Кравцов на цей час уже займався роботою з секретною агентурою гестапо із місцевого населення. Знаючи про те, що гестапо цікавиться усім, що діється в стані власовців, Кравцов доповів своєму безпосередньому начальникові, що він має можливість завербувати агентом надійну людину, яка працює у видавничому відділі власовського штабу. Ідея була схвалена, і Кравцов зміг нарешті з'їздити у селище шкіряного заводу і побачити там Добриніна.

Після цього Кравцов двічі побував у селищі і намагався допомогти Добриніну розібратися в обстановці. Належність до гестапо дала йому можливість завітати в госпіталь і познайомитися з Курасовим. Кравцову він не сподобався. Курасов розмовляв з ним цинічно: «Ми з вами на одного хазяїна працювати найнялись». З приводу обстановки тут, у німецькому тилу, він говорив так, як міг говорити лише закінчений зрадник з іншим, таким же мерзенним зрадником: «Або ви там, у гестапо, перестріляєте всіх, хто в тайгу дивиться, або спокійного життя у нас з вами не буде».

В наступний приїзд Кравцов надумав зробити ще один крок для перевірки. Він запропонував Курасову стати агентом гестапо. Курасов відмовився навідріз.

— Шукай когось іншого, кому робити нічого, — сказав він. — А у мене на шиї госпіталь і на поранених писати доноси мовби й ні до чого…

Кравцов спробував натиснути на нього, нагадав йому попередню розмову про тих, хто в тайгу дивиться, і сказав:

— Для свого ж спокою працюватимеш.

У відповідь на це Курасов сердито відрізав:

— Годі агітувати, а то негайно ж подзвоню у головний штаб, доповім, що ви тут нишпорите і, певно, нам не довіряєте. Генерал Власов ох як не любить цього! Він до самого Гіммлера, якщо треба, достукається. Отож, давай, голубе, звідси, з чим прийшов.

Тепер шлях до дальшої розвідки особи Курасова Кравцову був одрізаний, і реально допомогти Добриніну розібратися в цій людині він не міг.

Того ж вечора, коли випроводив Кравцова, Курасов розповів про це Добриніну.

— У мене, брат, сьогодні гість був цікавий, — усміхнувся Курасов. — Приходить тип із гестапо. Росіянин. Настирливий такий. Днів три тому він приїжджав уперше, але тоді цікавої розмови у нас не вийшло. А сьогодні з'явився знову і запропонував мені стати їхнім сексотом.

— Що це таке?

— Та ти що, сьогодні народився, чи як? Сексот — це секретний співробітник. Тільки цього мені бракувало — взяти на свою совість ще й справи гестапо! Що я, ескімос? Мені ось як вистачить того, що я вже маю. А ти пішов би?

— Не думав про це.

— А ти подумай, подумай. Можу зразу засватати. Для початку викажеш мене: мовляв, так і так, Курасов лижі намазує, тікати хоче. Подяку матимеш. Адже я все-таки хоч і липовий, а полковник, не хрін собачий. Ну, годі, не пузирся, я жартую, сам розумієш.

Але Добринін вирішив вдати серйозно ображеного. Мовчки підвівся, пішов у свою кімнату і ліг спати.

Хвилин через десять Курасов постукав у двері і, не чекаючи відповіді, ввійшов у кімнату Добриніна.

— Прийшов пробачитись. Знаю, що говорив не діло, даруй. Гаразд? Давай вип'ємо… — Він спритно, як фокусник, вихопив з кишені пляшку і, раніше ніж Добринін встиг сказати слово, налив горілки у склянку й кухоль, що стояли на столі. — Давай миритися, справді — я свиня. Ти для мене єдина людина, перед якою я душу оголюю без страху, а я на тебе кинувся. Пробач, брат. Може, вперше з дитячих літ я пробачення прошу. Мир?

— Гаразд. Тільки пити я не буду.

— Не хочеш — не пий. А я вип'ю. У мене, либонь, починається моє північне сяйво… — Він одним подихом випив склянку, а за нею кухоль. — Так, почалось моє запійне горе. — Він випив решту горілки, зітхнув. — У запої є своя хороша риса: на душі спокійніше. Тільки от злість, як роги у молодого оленя, пре назовні, чорт би її забрав! Я й так лихий, а тут краще мені не попадайся, все мене сердить. І ти сердиш, що не довіряєш мені і корчиш з себе невідомо кого. Ну, хто ти, скажи, будь ласка? Ідейний власовець? Бери вище! Знаєш, хто ти? Ти вижидальник, ніс за вітром тримаєш. Тільки що, ти ліво руля і в кущі.

— Я бачу, ви прийшли не пробачатися, а знов ображати мене, — злісно сказав Добринін. — Прошу вас, ідіть собі. Я хочу спати.

— Не піду. Я тобі дещо сказати повинен, а потім піду. Пам'ятаєш оту нашу розмову? Так от, не проґав, хлопче, того, що дасться нам один раз. Життя, кажу, не проґав. Ти, я і той чоловік при Власові, про якого я тобі розказував, влаштовуємо тут феєрверк, беремо з собою всякі документи і гайда додому. І не забудь, що той оловік при Власові може дістати золоті документи. Вирішуй. Я трохи підожду. А ні, то лишайся тут дурнем і жди своєї шибениці. А тепер я піду додому і добавлю північного сяйва.

Курасов важко підвівся, ударом ноги розчинив двері і вийшов.

Добринін встав, замкнув двері, погасив світло, але більше в постіль не лягав, сів до вікна і заходився котрий раз обмірковувати ситуацію. Курасов робить свою пропозицію серйозно. І тепер пам'ять підказувала Добриніну все більше ствердних доказів, що Курасов не провокатор. Добринін знав, що будь-яка тенденційність тим і небезпечна, що вона завжди по-своєму, тобто тенденційно, відбирає і докази своєї правоти. Добринін знав це, але вже не міг наказати розуму лишатися насторожено-об'єктивним. Та й надто мало було у нього конкретних даних, які говорили б про те, що Курасов ловить його. У цю хвилину роздумів він мовби забув, що про самого Курасова він майже нічого не знає.

Наступного дня Добринін передав донесення Кравцову…

А от Марков, який чекав зараз Добриніна, не поділяв його впевненості в Курасові, і головне, що непокоїло його, це саме те, що Добринін зовсім нічого не знав про Курасова. На прохання Маркова Москва провела якнайдокладнішнй розшук, зокрема на Далекій Півночі, але жодних слідів перебування там Курасова не було виявлено. Комісар держбезпеки Старков висловив припущення, що Курасов міг бути на Півночі в ув'язненні і що саме звідти і йдуть «північні» слівця в його лексиконі. Але тоді Добринін має бути вдвічі обережнішим…

Добринін прийшов десь опівночі. Марков, який давно не бачив його, здивувався, наскільки той схуд. А тільки-но вони почали розмову, відзначив, що у Добриніна не гаразд з нервами.

Марков навмисне почав не про те, що найбільше турбувало Добриніна. Він повів мову про успішну роботу його товаришів. Добринін слухав його ніби з цікавістю і в той же час розгублено, явно заклопотаний своїми думками.

— Ну, розкажіть тепер про себе, — попросив Марков.

— Не знаю, з чого почати… — Добринін зморщив обличчя, потер долонею чоло.

— А ви з самого початку, Добринін. З моменту вашого знайомства, здається, з фельдшером, який і привів вас туди.

Добринін почав розповідати. Спершу він часто зупинявся, збивався і виправляв себе. Він помилявся навіть у хронології подій. Було очевидно, що він уже не міг чітко уявити собі всієї історії свого проникнення у власовський штаб. І вже одно це було небезпечним. Розвідник завжди повинен ясно бачити всю лінію свого життя і діяльності. Стрункою розповідь Добриніна стала лише з часу його знайомства з Курасовим. У цьому також крилася своя небезпека. Він був, що називається, загіпнотизований одним сюжетом, тільки про нього і думав, а це позбавляло його гнучкості, такої необхідної для розвідника.

Добринін скінчив розповідь і в напруженому чеканні дивився на Маркова.

— Ви дивитесь на мене мов на чарівника, — усміхнувся Марков. — Ніби чекаєте, що я скажу «раз-два» і вийму з рукава розв'язання задачі. А я не чарівник, Добринін. Я така ж людина, як і ви, тільки досвіду трохи більше. Краще давайте думати разом… Чи нема в лексиконі Курасова якихось слівець, що допомагають встановити, хто він за своєю справжньою професією? Отаких, як про Північ, про які ви повідомили.