— Досить для того, що треба зробити. В таких справах важать не тільки люди та гармати. Істерлінг поставив вас тут, щоб ви прикривали інші кораблі. — Блад похмуро й коротко засміявся. — Зараз йому доведеться взнати, як це невигідно для нього стратегічно. Так-так, доведеться. Пошліть гарматну обслугу вниз. — Потім він швидко віддав ще кілька наказів: — Вісім чоловік у баркас. Біля корми дві піроги, повні людей, вони допоможуть вам повернути корабель для бортового залпу, коли настане час. Відплив також вам допоможе. Всіх інших до останнього чоловіка пошли на щогли поставити вітрила, коли ми вийдемо з протоки. Швидше, Тренеме, швидше!

І він спустився на головну палубу, де гарматна обслуга вже взялась до роботи, готуючи гармати до бою. Слова й упевненість капітана Блада підбадьорили людей, і вони беззастережно виконували всі його накази. І хоч ніхто з них не розумів, що саме Блад затіває, але віра в нього, в те, що він помститься Істерлінгу за смерть їхнього капітана й за всі заподіяні їм кривди привела їх майже в захват.

Коли ґноти закурились і все було готове, Блад знову піднявся на верхню палубу.

Дві піроги з індіанцями й спущений на воду баркас стояли під кормовим підзором «Веліента», отже, з Істерлінгових кораблів їх не могли бачити. Буксирні троси було вже приготовлено, і люди чекали тільки команди.

На пропозицію Блада Тренем не став затримуватись, щоб підняти якір, він просто витравив якірний ланцюг, і веслярі заходились повертати корабель носом у відкрите море. Робота для такої кількості людей була явно непосильною, але відплив значною мірою полегшив їхнє завдання, і бригантина почала повільно рухатися в потрібному напрямку. Тим часом капітан Блад знов спустився вниз і дав вказівки гармашам правого борту. П'ять гармат було націлено на стерно «Гермеса», інші п'ять мали знести йому ванти.

Як тільки «Веліент» розвернувся і це було помічено на інших кораблях, там вирішили, що команда бригантини в паніці від того, яка доля спіткала її капітана, збирається тікати. З палуби «Гермеса» залунали глузливо-підбадьорливі вигуки й побажання доброї путі. Та не встигли вони замовкнути, не встигли їх підхопити на «Авенджері», як у відповідь їм розлігся гуркіт десяти гармат, що вдарили прямою наводкою.

Від цього раптового бортового залпу «Гермес» здригнувся й нахилився, і відчайдушні зойки піратів на його борту змішалися з хрипким криком сполоханих морських птахів, що тривожно закружляли над бухтою.

Ще не вляглась луна від залпу, а Блад уже знову був на верхній палубі. Він вдивився у хмару порохового диму, що піднімався над водою, і посміхнувся. Стерно «Гермеса» розлетілось на друзки, грот-щогла була збита і, ледве тримаючись, повисла на вантах, у фальшборті бака зяяла велика пробоїна.

— А що далі? — з хвилюванням і тривогою спитав Тренем.

Блад подивився навколо. Вони, хоч і повільно, але не зупиняючись просувались уздовж вузької й короткої протоки. Ще трохи — і вони вийдуть у відкрите море. З півночі повівав свіжий бриз.

— Піднімай вітрила і йди за вітром.

— Вони за нами поженуться, — сказав молодий моряк.

— Ще б пак, звичайно, поженуться. Але не зараз. Глянь, у яку пастку вони потрапили.

Тільки тепер Тренем до кінця збагнув, що саме зробив Блад. «Гермес», у якого було розтрощено стерно й збито грот-щоглу, не лише сам не міг рухатись, але й загородив вихід у море, і Істерлінг, хоч як шаленів, не мав можливості обминути його й атакувати «Веліент».

Так, Тренем усе зрозумів і був у захваті від далекоглядності Блада, проте аж ніяк не заспокоївся.

— Ти хоч і накликав погоню, але, безперечно, затримав її. Та вона однаково розпочнеться, і нас таки потоплять. Адже цей диявол Істерлінг тільки цього й бажає.

— Сподіваюсь, що це так. В усякому разі я добре підігрів у ньому це бажання.

Команду баркаса підняли на борт, а індіанські піроги, що віддалялись уздовж острівця на північ, були вже далеко. «Веліент» ішов під вітром, і Риф Повішеника швидко залишився за кормою. Вся команда була на палубі. Блад стояв поряд з Тренемом, спершись на поруччя. Потім звернувся до стернового, що стояв унизу:

— Клади стерно праворуч, ми робимо поворот оверштаг. — Побачивши, що на обличчі Тренема промайнула тривога, Блад усміхнувся. — Не хвилюйся. Покладись на мене й пошли людей до гармат лівого борту. Вони там, певне, ще не розплутались, і ми почастуємо їх ще одним салютом. Слово честі, ти можеш мені вірити. Це далеко не перший мій бій, і я добре знаю, з яким дурнем маю справу. Йому ніколи не спаде на думку, що в нас вистачить нахабства повернутись, і я готовий побитися з тобою об заклад на твою частку Морганових скарбів, що він навіть не відкрив гарматних портів.

Все було так, як і передрікав Блад. Коли вони, йдучи в крутий бейдевінд, підійшли до бухти, то побачили, що «Гермес» тільки-тільки відтягли, щоб звільнити дорогу «Авенджеру», який, використовуючи відплив і поставивши блінд, повільно наближався до виходу з бухти.

Істерлінг, мабуть, не повірив власним очам, коли «Веліент», який, на його думку, мав у цю хвилину щодуху тікати, знову з'явився перед ним. Він аж заскреготів зубами, коли бригантина, заляскавши вітрилами, на мить зупинилась і дала по його кораблю бортовий залп, а потім знову пішла північно-східним галсом. Він квапливо відповів з носових гармат, але не влучив і, поки пірати прибирали уламки й усували пошкодження, заподіяні гарматними ядрами, кинувся в погоню, поклавши собі за всяку ціну потопити зухвалу бригантину та її команду.

«Веліент» віддалився на північний схід, мабуть, на якусь милю, коли Тренем побачив, що «Авенджер» проминув вузьку протоку, вийшов у відкрите море й, піднявши всі вітрила, йде слідом за ними. Від такого видовища йому стало моторошно. Тренем обернувся до капітана Блада.

— А що далі, капітане? Що нам тепер робити? — спитав він.

— Ще один поворот оверштаг, — відповів Блад, неабияк здивувавши Тренема. — Накажи стерновому тримати курс отуди, на північний мис острівця.

— Але тоді Істерлінг дістане нас з гармат.

— Байдуже. Ми проскочимо крізь його вогонь. У разі потреби сховаємося за мисом. Але я певен, що такої потреби не виникне.

«Веліент» зробив поворот оверштаг і знову пішов на зближення з «Авенджером». Блад тим часом пильно розглядав у підзорну трубу скелястий берег острівця. Тренем неспокійно стояв коло нього.

— Що ти там шукаєш, капітане? — спитав він з ледь вловимою надією в голосі.

— Своїх друзів-індіанців. Вони розвинули непогану швидкість. Їх уже не видно. Все буде добре.

Проте Тренема ці слова аж ніяк не заспокоїли. «Авенджер» повернув на румб до вітру, щоб швидше перехопити бригантину. З його носового борту вдарила гармата, і кругле ядро зняло фонтан води приблизно за півкабельтова від корми «Веліента».

— Прицілюється, — байдуже мовив Блад.

— Авжеж, — гірко й стримано погодився Тренем. — Ми дозволили тобі діяти так, як ти вважав за потрібне, але який буде кінець?

— Я вважаю, що кінець уже недалеко, він наближається до нас під усіма вітрилами, — відповів Блад, показуючи на край острівця підзорною трубою.

З-за північного мису острівця виринув великий червоний корабель, несучи над собою громаддя вітрил, що біліли, наче сніг проти сонця. Обминувши мис, він повернув на південь і швидко полинув уперед. Він уже був на траверсі «Веліента», між ним і острівцем, перш ніж до приголомшеного Тренема повернувся дар мови, а над палубою бригантини залунали радісні крики її команди.

Тренем зблід від хвилювання, очі в нього палали, коли він обернувся до капітана Блада і вигукнув:

— Та це ж «Арабелла»! Блад добродушно поглузував.

— А ти, мабуть, думав, що я дістався сюди уплав або перетнув океан у пірозі? Чи, може, ти гадаєш, що мені хотілось, щоб Істерлінг поганявся за мною, а я, радіючи, тікав би від нього, поки він, на моє превелике задоволення, не пустив би мене на дно? Ні, ти, певно, про всі ці речі й не подумав. Істерлінг також не подумав. Проте зараз він про це думає, й добряче думає, можу заприсягтися.