Литмир - Электронная Библиотека
Содержание  
A
A

— Він захопив вас у полон? Вас і міс Бішоп?

— Ви знайомі з міс Бішоп? — вигукнув лорд, зовсім спантеличений.

Проте невихований капітан, не звертаючи уваги на слова лорда, пройшов повз нього і низько вклонився леді, яка не тільки не відповіла на привітання, але й усім своїм поглядом виявила зневагу. Тоді капітан Блад повернувся до лорда Джуліана і, спохмурнівши, відповів на його запитання:

— Так, колись я мав таку честь! Однак у міс Бішоп дуже коротка пам'ять.

Його губи скривилися в гірку посмішку, а в ясних блакитних очах, що гостро дивилися з-під чорних брів, з'явився вираз пекучого болю, і все це якось дивно поєднувалося з іронією, що прозвучала в його словах. Міс Бішоп, відчувши тільки іронію, спалахнула від гніву:

— Серед моїх знайомих немає ні розбійників, ні піратів, капітане Блад! — відрубала вона, а його світлість замалим не підскочив від несподіванки.

— Капітан Блад! — вигукнув він. — Ви капітан Блад?

— Ну, а хто ж іще, по-вашому?

Блад запитував стомлено, байдуже, бо думав він зовсім про інше. «Серед моїх знайомих немає ні розбійників, ні піратів!» Ця жорстока фраза стоголосою луною віддавалася в його мозку.

Та лорд Джуліан не міг допустити, щоб на нього не звертали уваги. Однією рукою він схопив Блада за рукав, а другою вказав на дона Мігеля, що, ввібравши голову, в плечі, спускався з палуби.

— Ви, капітане, справді не збираєтесь повісити цього мерзотника?

— А чому я маю вішати його?

— Тому, що він заклятий пірат, і я можу довести це.

— Он як! — не втерпів Блад, і лорд Джуліан здивувався, побачивши, як раптом спохмурніло обличчя і згасли очі капітана Блада. — Я сам запеклий пірат, а тому поблажливий до людей мого сорту. Хай дон Мігель гуляє собі на волі.

Лорд Джуліан аж задихнувся від обурення.

— І це після всього, що він накоїв? Після того, як він потопив «Ройял Мері»? Після того, як він так жорстоко повівся зо мною… з нами? — невгавав він.

— Я не перебуваю на службі Англії чи будь-якої іншої держави, сер. Мене не обходить те, що ганьбить її прапор.

Одіссея капітана Блада. Хроніка капітана Блада - i_011.png

Його світлість аж відсахнувся від того пекучого погляду, яким окинув його капітан Блад. Але гнів ірландця згас так само швидко, як і спалахнув, і вже стриманіше він додав:

— Буду вдячний, якщо ви проведете міс Бішоп на мій корабель. Прошу поквапитись — це корито ми зараз затопимо.

Він поволі повернувся, щоб піти, але лорд Джуліан затримав його і, приглушивши в собі почуття обурення, холодно процідив:

— Капітане Блад, ви остаточно розчарували мене. Я думав, що ви досягнете блискучої кар'єри!

— Забирайтесь під три чорти! — кинув Блад і, повернувшись на каблуках, пішов геть.

Розділ XX

«Розбійник і пірат»

На пів'юті, в золотистому сяйві великого кормового ліхтаря, де яскраво горіли три лампи, самотньо походжав капітан Блад. Довкола панувала тиша. Від ранкової битви не лишилося й сліду, палуби були начисто вимиті швабрами, і скрізь встановився заведений порядок. Групка моряків, присівши навпочіпки навколо головного люка, сонно наспівувала якусь мирну мелодію. Спокійна краса тропічної ночі, мабуть, пом'якшила їхні очерствілі серця. Зараз ці люди, несучи вахту на лівому борту, чекали, що ось-ось проб'є вісім склянок.

Капітан Блад не чув тієї пісні, він взагалі не чув нічого, крім луни від жорстоких слів.

Розбійник і пірат!

Як це не дивно, але ми, люди, маючи про деякі речі тверду і непохитну думку, раптом жахаємось, коли пересвідчимося, що ця наша думка абсолютно відповідає дійсності.

Коли три роки тому на Тортузі Блада тільки умовляли стати на шлях шукача пригод, він ще тоді знав, якої думки буде про нього Арабелла Бішоп, якщо він погодиться. Тільки тверда віра в те, що вона для нього втрачена назавжди, остаточно очерствила його душу і штовхнула на шлях авантюризму.

Блад не допускав навіть думки, що вони коли-небудь знову зустрінуться. Він був певен, що вони розлучилися назавжди. Однак, незважаючи на тверде переконання в тому, що його муки не могли викликати в дівчини навіть якогось натяку на жалість, він все ж весь час беріг у своєму серці її дорогий образ, хоч це й завдавало йому душевного болю. Думки про неї допомагали йому стримувати не тільки себе, але й тих, хто йшов за ним. Ніколи ще~за всю історію корсарства пірати не знали такої суворої дисципліни і ніколи ще ними не керувала така залізна рука. Тим, хто плавав з капітаном Бладом, рішуче заборонялися звичайні для піратів грабунки та насильства, а в угодах, які він укладав, спеціальним пунктом зазначалося, що в усьому вони беззастережно підкорятимуться своєму капітанові. І оскільки в походах йому завжди щастило, то він зумів запровадити нечувану досі серед корсарів дисципліну. А тимчасом як кепкували б з нього пірати, коли б він сказав їм, що все Це робилося з поваги до дівчини, в яку він так сентиментально закохався! І що було б, якби вони, довідались, що дівчина ця з презирством кинула йому: «Серед моїх знайомих немає ні розбійників, ні піратів!»

Розбійник і пірат!

Якими немилосердо зневажливими були ці слова, як вони стискали серце, пекли душу, свердлили мозок!

Оскільки Блад був поганим психологом, він зовсім не розбирався в порухах жіночого серця, і тому навіть не задумався над тим, чому дівчина так образила його при зустрічі, чому вона була такою роздратованою. Він не міг та й не хотів розбиратися в цих, здавалося б, природних питаннях. Інакше йому довелося б зробити висновок, що коли замість належної йому подяки за звільнення її з полону, вона кинула йому в лице зневагу, то це сталося виключно через те, що дівчина сама була чимсь ображена і ображена раніше, ніж потрібна була б подяка, і що образа ця була пов'язана з його діями за останній час. Коли б він подумав про все це, то неодмінно світлий промінь розітнув би темряву, що нависла над ним, і розвіяв би відчай, який охопив його. Хіба могло б так трапитись, якби він був байдужий їй, якби дії його не бентежили в якійсь мірі її дівочої душі? Блад тоді зрозумів би, що тільки сильне почуття образи, а може й горе, причиною якого був він, викликали в її серці таку бурю.

Але не так мислив капітан Блад. Навіть більше того: в ту ніч він взагалі ні про що не думав. У його душі точилася боротьба між почуттям святого кохання, що всі ці роки зігрівало йому серце, і нападом нестримної ненависті, яку дівчина розбуркала в ньому зараз. Крайності сходяться і часто так зливаються, що їх важко розрізнити. А цього вечора кохання й ненависть сплелися в душі капітана в суцільний клубок незбагненної пристрасті.

Розбійник і пірат!

Ось за кого має вона його без будь-яких застережень, забувши, що його засудили так жорстоко й несправедливо. Арабелла нічого не знала про те безвихідне становище, в якому він опинився після втечі з острова Барбадос, і не цікавилась обставинами, через які він став авантюристом. Що їй до того, що він — пірат, поводився як джентльмен! У неї в серці не знайшлося й крихти співчуття до людини, яку вона колись поважала. Так, ні жалю, ні співчуття. Двома словами дівчина винесла йому остаточний вирок. У її очах він був лише розбійником і піратом. А хто ж тоді вона? Хто ті люди, в яких у серці немає ні жалю, ні співчуття?

Марно звертався Блад за порадою до зірок.

Добре ж! Якщо вона назвала його розбійником і піратом, то він доведе, що вона не помилилася. Відтепер він стане справжнім розбійником і піратом, буде таким самим жорстоким і немилосердним, як і всі пірати. Він приборкає в собі всяку сентиментальність, покладе край цій смішній боротьбі з самим собою, він не бажає більше залишатись водночас у двох світах — бути піратом і джентльменом. Вона ясно вказала, у якому світі його місце. Зараз він підтвердить, що вона не помилилась. Дівчина у нього на кораблі, в його владі, і він зробить з нею все, що захоче.

48
{"b":"117952","o":1}